«Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому» (Лк. 16:10), – цей біблійний принцип відомий багатьом. Втім, значно менша частина людей послуговується ним у житті, намагаючись займатися куди більш «значущими» справами, якщо взагалі воліє чимось займатися.
«Бо коли ми були у вас, то заповідали вам таке: якщо хто не хоче трудитися, то нехай i не їсть» (2Сол. 3:10), – а з тих часів у цьому плані мало що змінилося: завжди знайдеться немало людей, які готові займатися будь-чим, лише б не працювати. Тим самим намагаючись уникнути чи то Божий наказ, чи просто констатацію факту: «У поті лиця твого будеш їсти хліб» (Бут. 3:19). Дехто таким чином намагається не уникнути, а перехитрити: оточення, долю, Господа, але в підсумку такому «хитруну» вдасться перехитрити лише самого себе: «Лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав; тоді треба було тобі віддати срібло моє купцям, і я, прийшовши, одержав би моє з прибутком…» (Мф. 25:26,27).
Всім нам Господь дав чимало можливостей і різноманітних талантів, щоб ми завдяки ним могли виявити любов до ближніх, а в їх лиці – вшанувати Бога. Проте комусь (якщо не більшості) це здається повною нісенітницею, і через те вони починають служити собі, а точніше, своїм примхам і забаганкам. Що ж очікує їх? «А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 25:30). Всі ніби це чули, ніби знають, а поводяться так, ніби це Господнє попередження пустий звук…
Звичайно, є інша крайність, коли людина в здобуванні хліба насущного, забуває для чого вона взагалі живе, для чого була приведена Господом у цей світ: «Не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4:4). Але що той людині Слово, коли вона цілими днями тільки і думає, як здобути «хліб насущний»? І до «хлібу», і на «чорний» день, а точніше рік, якщо не вдається здобути на решту життя. А навіть якщо і вдасться здобути, то треба зберегти, передати вдячним потомкам, які часто виявляються зовсім невдячними. Так і бігає людина все життя, нагадуючи білку в колесі, доки одного разу не почує: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?» (Лк. 12:20).
«Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє» (Лк. 12:21), – виходить у підсумку схожа картина, – чи то робила людина все заради себе (і заради «вдячних» потомків), чи то намагалася нічого не робити, – результат той самий: «Плач і скрегіт зубів» за змарнованим життям. Знову ж таки, ніби все це чули, ніби все знали, а виглядає так, що не чули і не знали.
Цей допис можна було, звичайно, закінчити закликом-зверненням про те, що не варто так надалі чинити, а треба ставати кращими, і далі вдатися до просторових міркувань про те, як само можна стати кращими. Одним словом, сказати те, що і так у принципі багато хто знає.
А можна вчинити інакше – пригадати біблійний принцип, що був розміщений на початку допису, і додати, доки ми намагаємося займатися більш «значущими» справами, або ж намагаємося уникнути їх за будь-яку ціну, ми упускаємо з уваги вкрай важливу річ. Яку саме? Це час нашого життя, що нестримно спливає. Враховуючи це, варто замислитися: а для чого Господь привів нас у цей світ? Можливо, це «мале» запитання допоможе комусь вибрати правильний шлях у «великому» земному житті? Нагадати, що «не хлібом єдиним житиме людина»?
«Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ін. 13:34), – можливо, ця Христова заповідь стане комусь у нагоді в цих пошуках.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
«Мале» запитання
Ваш коментар:
