Божа формула відплатної справедливости в Книзі Суддів

Перший девторономічний історик (Девт. 1)

Книга Суддів характеризується двома богословськими позиціями, які загалом ототожнюються з першим девторономістом (Девт. 1) та другим девтерономістом (Девт. 2). Девт. 1 – це найпізніший богословський огляд, написаний у період до вигнання, в якому головним чином йдеться про ранніх пророків (Ісус Навин, Суддів, 1 та 2 Самуїла, 1 та 2 Царств). Цей огляд мав на меті підтримати інституції монархії та заохочувати віру в Ягве, особливо протягом періоду царювання Йосії в Юдеї, який запровадив релігійні реформи. Ці реформи були покликані викорінити єресь та асирійські релігійні обряди, які практикував його батько, цар Манасія. Девт. 1 також розглядає лідерство Ісуса Навина, наступника Мойсея, як один із прикладів підпорядкованого очільника нації і царя Ізраїлю. Ісус Навин зображений як вождь, котрий цілковито покладав надію на Ягве, підкоряючись Божим установам упродовж усього свого життя, навчаючи цих цінностей народ Ізраїлю (І. Н. 24). Завоювання Ханаана протягом такого короткого періоду часу відбувається завдяки абсолютній покорі та вірі в Господа. Тут особливо наголошено на визначній ролі Ісуса Навина як лідера та наставника ізраїльтян, що повчав їх скоритися і служити лише єдиному Господеві, на відміну від невдалого правління таких провідників, як Саул, Єгу та інші (І. Н. 24:14-28: 1 Сам. 12:24-25).

Щоб досягти цієї мети, Девт. 1 гіперболізує завоювання Ханаана під проводом Ісуса Навина, змальовуючи це завоювання нестримним і швидким. Наприклад, тут сказано, що ізраїльтяни вбили усіх ханаанців (І. Н. 10-11), які поклонялись ідолам, але немає згадки про жодного вірного Господеві ізраїльтянина, убитого в боях з ханаанцями. Мораль цього переказу така: ханаанці, котрі поклонялись Ваалу та Астарті, божествам-ідолам, а не Ягве – мали бути геть викорінені. «І він здобув його, і царя його, і всі міста його, і повбивали їх вістрям меча, та й зробив закляттям кожну душу, що в ньому, не позоставив жодного врятованого» (І. Н. 10:39), а ось іще один варіянт: «Не зоставив жодного врятованого, а кожну особу зробив закляттям, як наказав був Господь, Бог Ізраїлів» (І. Н. 10:40). Ісус Навин «А Ісус та ввесь Ізраїль із ним перейшов з [місто, чи місце знищення ханаанців]» (10:29, 31, 34, 36, 38, 43). Очевидно, що це твердження було сильно перебільшене, бо в Книзі Ісуса Навина 13 та в Книзі Суддів 2:20-3:6 сказано, що багато ханаанських племен все ще населяли ту землю, про яку йдеться в І. Н. 1-11, як дощенту зруйнувану Ісусом Навином.

Книга Суддів розташована після Книга Ісуса Навина для того, щоб відтворити період, який наступив після Ісуса, під час якого Ізраїлем правили слабкі провідники, і саме це було причиною нестримного беззаконня, дегенерації суспільства та всеохопного відступництва. Цей політичний та релігійний занепад різко контрастує з ідеальним упорядкованим життям, яким ізраїльтяни насолоджувались під проводом Ісуса Навина, життям, яким би вони знову насолоджувались, якби мали добрих суддів чи богобоязних монархів рівня Ісуса Навина. Але фактично, вираз «не було царя в Ізраїлі» пояснює, чому «кожен робив, що правдиве було в його очах» (Суд. 17:6; 18:1; 19:1; 21:25). Це твердження наповнене смислом із надзвичайно важливим підтекстом. Воно показує, що функції царя Ізраїлю були набагато ширшими, ніж просто функції правителя чи воєводи. Правитель Ізраїлю був помазаний на царство Господом, щоб забезпечити виконання Божих заповідей усім народом. Мета Книги Суддів полягала в тому, щоб вплинути на лідерів та царів Ізраїлю, котрі царювали в VIII та VI ст. до Р.Х. та переконати їх цілковито довіряти Богу і перестати покладатися на іноземних союзників, чи чужих богів (Суд. 2:20-21).

Другий девторономічний історик (Девт. 2).

Девт. 2 – це ревізіоністський виклад ранньої девтерономічної богословської доктрини. Цей ревізіонізм був обумовлений змінами, створеними політичним безладдям, через яке формула відплатної справедливости, як це було закладено в Девт. 1, не працювала. Девт. 2 дає відповіді на болючі питання, які ізраїльтяни ставили після падіння Юдеї та руйнування Храму Ягве. Ця катастрофа була величезним національним лихом, котра, як здавалося, звела нанівець Союз Господа з Давидом (2Сам. 7:9б-16). Вічний указ проголошував, що династія Давида буде неперервною на троні, незалежно від гріхів, які його нащадки можуть вчинити (2 Сам. 7:11б-16). Ягве також пообіцяв, що Боже ім’я буде перебувати в Єрусалимі назавжди (1 Цар. 11:36). Для народу Юдеї Храм уособлював непереможність Ізраїлю, тому, що люди вірили, що це означало: Еммануїл – «Бог з нами» (пор. Пс. 89:20-38; 132:13-15; Іс. 7:14). Коли вавилоняни підкорили Юдею, захопили Єрусалим, стерли Храм Ягве з лиця землі, розграбували його священний посуд, забрали еліту у вигнання, ізраїльтяни були спустошені й почали сумніватися в здатності Ягве захистити їх. Та все ж вони звертались до Ягве, благаючи Його: «Збудися, збудись, зодягнися у силу, рамено Господнє! Збудися, як у давнину, як за покоління віків!» (Іс. 51:9)

Завданням другого девтерономіста було підтримувати формулу відплатної справедливости, демонструючи ізраїльтянам у вигнанні, що непокора народу та нестримний бунт не залишили Ягве іншого вибору, окрім того, як суворо покарати їх (Єз. 5:7-17). Вони знехтували усі попередження, які Ягве давав їм через пророків (пор. Єр. 2:9-13; 26:26-29). Вигнання, що чекало ізраїльтян – урок від Господа, аби вони могли справді зрозуміти, що Господь – це їхній Бог (Єз. 34:27; 30).

Попередній запис

Тлумачення Книги Суддів

Незалежно від релігійних поглядів читачів, Книга Суддів шокуватиме їх так само, як і попередня Книга Ісуса Навина. Найбільше обурення викликає ... Читати далі

Наступний запис

Девтерономічна формула відплати

Змальовуючи шлях, протягом якого девтерономісти бачили усі перипетії стосунків Ізраїлю з Богом у період суддів, вони сформулювали своє богословське послання, ... Читати далі