Про любов прийнято говорити, про любов прийнято співати, проте любов’ю не прийнято жити. Звичайно, хтось заявить, що живе саме любов’ю. Проте чи дійсно це так? Може, людина лише вважає, що живе любов’ю, і таким чином обманює саму себе та оточення? Адже в поняття «любов» вкладається стільки різноманітних сенсів, що за бажання завжди можна знайти той, який особисто вважаєш любов’ю. Отже, потрібна конкретика, без неї аж ніяк не обійтись.
Взагалі, у церковних і біля церковних колах, коли мова заходить про любов, прийнято завжди пригадувати ознаки любові, які подає апостол Павло в 13-му розділі Першого послання до Коринтян. Дехто ще пригадує Ін. 3:16, а також, наприклад, Ін. 13:34,35; Ін. 15:13. Для когось ближче в цьому плані Перше послання апостола Іоанна Богослова. Хтось ще наведе масу біблійних цитат, що стосуються любові. І, звичайно, усі будуть праві.
Проте усім цим прекрасним піднесеним розмовам досить часто бракує конкретики: міркуючи про любов, вірні забувають, або ж навіть не здогадуються (і таке трапляється), про те, як ці всі духовні речі перенести в практичну площину, тобто застосувати в житті. Ніби, якщо ми постійно міркуватимемо про любов до ближнього, до Бога, то ті розмови якимсь невідомим нам чином перетворяться в реальні справи. Проте такого не буває, навіть якщо подібні міркування будуть підкріплені тисячами біблійних цитат.
При чому в такій ситуацій немає нічого нового, з подібною картиною, наприклад, ми зустрічаємося в епізоді Євангелія від Луки: «І ось один законник встав і, спокушаючи Його, сказав: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне? Він же сказав йому: в законі що написано? Як читаєш? Він сказав у відповідь: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе. Ісус сказав йому: правильно ти відповідав; так роби – і будеш жити. Він же, бажаючи виправдати себе, сказав Ісусові: а хто ж мій ближній?» (Лк. 10:25-29).
Текст багатьом, якщо не більшості людей, добре відомий, і через те багато-хто не може в тому законникові побачити… самих себе. Адже ми теж пречудово знаємо, що «Бог є любов» (1Ін. 4:16 або ж 4:8), що треба виконувати Божі заповіді: «А заповідь Його та, щоб ми вірували в ім’я Сина Його Ісуса Христа і любили один одного, як Він заповів нам» (1Ін. 3:23). А от чи виконуємо їх? Чи лише вдаємо, вишукуючи заради власного виправдання, заспокоєння сумління чи ще якихось речей «потрібні» біблійні цитати. Але тут мимоволі виникає питання: а чи допоможуть вони нам?
«Хто… не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, – воно судитиме його в останній день» (Ін. 12:48), – ця цитата теж взята з Біблії, проте навряд чи хтось захоче використовувати її для власного виправдання. А от ще одна не досить «зручна» цитата: «Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють» (Як. 1:22). І третя подібна «незручна» цитата, так би мовити, для повноти: «Хто гадає, що він знає що-небудь, той нічого ще не знає так, як треба знати. Але хто любить Бога, тому дано знання від Нього» (1Кор. 8:2,3). Звісно, що всі люблять Бога, а заодно і ближнього. Лише залишилося з’ясувати, хто тут ближній…
Ясна річ, ці щойно наведені цитати можна розтлумачити по-іншому, довівши свою думку ще низкою біблійних цитат… Загалом у такий цитатний пінг-понг можна гратися доволі довго, от тільки любові не стане від того більше. Тому варто краще розпочати з «малого», лише з однієї цитати: «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12). Хоча це «мале», – втілення цього принципу у власному житті, – може виявитися напрочуд непростим заняттям. Але без цього «малого» ми ніколи не зможемо досягнути чогось «більшого» (див. Лк. 16:10): хоча б якоїсь відповідності тим біблійним цитатам про любов до Бога та ближнього, які так всі полюбляємо згадувати.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
«Зручні-незручні» цитати
Ваш коментар:
