“Досягайте любови” (1 Кор. 14:1)
Любов! Як сильно привертає вона людські серця! Яке глибоке задоволення знаходять у ній люди. Скільки написано книг про дивні прояви любові, і як усе більш удосконалюватимуть ці описи в майбутньому. Любов – це вічна, невичерпна тема, це вічне джерело натхнення! У цій статті поговоримо про любов з погляду практичного християнства. Для цього знову і знову спрямуємо наш погляд на Джерело любові – Христа і проникнемо палким бажанням знову сповнитися Його любов’ю, досягаючи її нових і нових вершин.
Передусім, що таке любов? Безліч визначень є з цього питання, але жодне з них не є усеосяжним, повним, та і неможливо дати повного визначення любові, бо люди можуть лише частково зрозуміти любов і, отже, охарактеризувати тільки окремі моменти її прояву. Але якщо об’єднати всі ці приватні визначення, які були зроблені людьми в усі віки, то й тоді визначення характеристики любові буде неповним, тому що “Бог є любов” (1Ін. 4:8), тобто любов є проявом Божим. І як неможливо осягнути Творця неба і землі в Його величі і всемогутності, так і любов, як суть самого Бога, перевищує всяке розуміння людське (Еф. 3:19).
Проте ця обставина не може зменшити щастя пізнання любові. Ми можемо цілком і повністю зануритися в океан любові, розчинитися в ній і стати її невід’ємною складовою частиною. Втім, повною мірою ми зможемо досягти цього тільки у вічності: “Тому що побачимо Його, як Він є” (1Ін. 3:2).
Всяка любов, якщо вона істинна, від Бога, бо немає у світі іншого джерела любові, окрім Господа. І не применшуватимемо Божу любов, кажучи, що лише обраним Своїм дає Господь пізнати щастя любові. Наш Господь, Який неподільно любить Своє творіння, “бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних” (Мф. 5:45), дарував Свою любов усім людям. Втім, віруючі люди мають той привілей, що вони відкривають ширше серця свої для любові Христової.
Священне Писання всебічно освітлює любов, хоча, як вже було зауважено вище, суть любові вища за всякі її описи; але проте всі сторінки Євангелія дихають любов’ю і закликом до неї. У посланнях ап. Павла, наприклад, ми зустрічаємо наступне свідоцтво про любов: “Любов будує” (1Кор. 8:1). “Любов довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого, не гнівається, не замишляє зла, не радіє з неправди, а радіє істині; усе покриває, всьому йме віру, всього сподівається, все терпить. Любов ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне” (1Кор. 13:4-8); “Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я – мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить. Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, – то я ніщо. І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любови не маю, то нема мені з того ніякої користи” (1 Кор.13:1-3).
Який чудовий гімн любові оспівав ап. Павло! Як звеличив він її велич. Як точно, досить повно і разом лаконічно описав він властивості любові. Любов встає тепер перед нами, як щось конкретне, видиме і в той же час велике, привабливе. Завдяки цьому визначенню любові ми можемо перевірити, чи є і в якій мірі любов у нас, а також краще розпізнавати лицемірних людей, які єлейно і вкрадливо говорять, а любові не мають. Це визначення допомагає нам удосконалюватися в любові і досягати тих її властивостей, яких ми ще не маємо.
Розглянемо кожну з властивостей любові окремо, з тим, щоб краще зберегти їх у пам’яті і щоб, втілюючи їх у життя, ми могли досягати досконалості любові в цілому.
“Любов будує” – тобто дає знання. Проявляючи любов до людей, ми викликаємо в них любов у відповідь і, таким чином, на власному досвіді дізнаємося, що доброго, хорошого в людях, та й взагалі у світі, значно більше, ніж злого і недоброго. Любляче серце так добре може пізнати внутрішній світ, душу близької людини, як це не може зробити жоден психолог. Але найцінніше в тому, що любов допомагає пізнати Бога, Його безвладну, нескінченну і велелюбну суть – “кожен, хто любить… знає Бога” (1Ін. 4:7), і “хто любить Бога, тому дано знання від Нього” (1 Кор. 8:3).
“Любов довготерпить“. Довготерпіти – означає не ухвалювати поспіхом суворого вироку, даючи час винному усвідомити свою провину і покаятися. Кращий приклад довготерпіння являє Собою наш Господь. Довготерпіння Господнє велике. Якою би великою не була провина людей перед Богом, все ж Господь не віднімає життя в них, бо Він не хоче смерті грішника, але “не зволікає Господь з виконанням обітниці, як деякі вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усі прийшли до покаяння” (2Пет. 3:9). “Господь довготерпеливий і многомилостивий” (Чис. 14:18).
“Любов милосердствує“. Милосердя! Хто з нас не отримував його від Господа? Скільки ми знеславлюємо Його святе ім’я, а Він все ще продовжує вінчати нас “милістю і щедротами” (Пс. 102:4). Псаломщик вигукує: “Бо Ти, Господи, благий і лагідний і многомилостивий до тих, що призивають Тебе” (Пс.85:5). Євангеліє закликає нас: “Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6:36). Премудрий Соломон каже, що “милосердий буде благословлятися” (Пр. 22:9).
Прикладом милосердя може служити притча про милосердного самарянина: “Один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого… Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього” (Лк. 10:30-35). Це любов спонукала доброго самарянина зробити справу милосердя.
“Любов не заздрить“. Заздрість – як багато зла приносить вона людям! У Писанні ми знаходимо багато прикладів того, як люди по заздрості скоювали великі злочини. Ми знаємо, що саме через заздрість продали Йосифа в Єгипет у рабство. Із заздрості юдеї зрадили Ісуса Христа (Мф. 27:18). Соломон у своїх притчах каже, що “заздрість – гниль для кісток” (Пр. 14:30). Апостол Павло, усвідомлюючи те зло, яке несе заздрість, закликає віруючих: “Не будьмо марнославні, один одного дратувати, один одному заздрити” (Гал. 5:26). І здавалося б, що кожному з нас до ближнього, адже кожен повинен буде дати звіт за себе перед Богом, але ні, заздрість все ще гніздиться в серцях віруючих, а от любов не заздрить.
“Любов не вихваляється“. Самопіднесення недоречне в будь-якому суспільстві, тим більше в середовищі вірних. Писання попереджає: “Гряде день Господа Саваофа на все горде й зарозуміле і на все звеличене, – і воно буде принижене” (Іс. 2:12). В іншому місці ап. Павло перестерігає християн, щоб вони “не величалися один перед одним” (1Кор. 4:6). Усі вірні повинні мати постійне прагнення прославляти і звеличувати ім’я Бога: “Господи! Ти Бог мій; буду прославляти Тебе, буду величати ім’я Твоє” (Іс. 25:1).
“Любов не пишається“. Гордість – це один з найзліших ворогів віруючих на шляху в небесну країну. Гордість є перешкодою в пізнанні вічного Бога, яку важко визначити. У гордості криється причина всіх відступництв від Бога. От чому Біблія на своїх сторінках так сильно засуджує гордість. Апостол Іоанн каже, що “гордість житейська, не від Отця” (1Ін. 2:16). Апостол Петро, як би посилюючи цю обставину, відмічає, що “Бог гордим противиться” (1Пет. 5:5). Як це жахливо – у гордості втратити Господнє благословення. Премудрий Соломон, який добре знав життя, помітив, що “гордість людини принижує її” (Пр. 29:23). І це вірно, але все таки найбільша трагедія всіх гордівників у тому, що вони не знають Бога, бо шлях пізнання Господа лежить через глибоке упокорювання.
“Любов не безчинствує“. Безчинство належить до грубих гріхів. Євангеліє ставить безчинство в один ряд з такими гріхами, як “ненависть, убивство, пияцтво” (Гал. 5:21).
Безчинство в цьому сенсі, як правило, невластиве вірним; проте є місце в Євангелії, де безчинство ставиться в розряд інших гріхів, що відрізняються від вищезгаданих. У Посланні до Солунян ми читаємо: “Деякі у вас поводять себе безчинно, нічого не роблять, тільки метушаться” (2Сол. 3:11). Це місце тих, які нічого не роблять самі, але немилосердно судять служителів на ниві Господній.
“Любов не шукає свого“. Ці слова протиставляються відомому місцю з Писання: “Бо всі шукають свого, а не того, що угодно Ісусу Христу” (Флп. 2:21). Багато хто з нас має любов у серці своєму до Ісуса Христа і до ближніх своїх; але при цьому ми не забуваємо і себе і, подібно до Симона Петра, кажемо Господові: “Ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде?” (Мф. 19:27). І лише небагато людей люблять Господа і ближніх самовіддано, не оглядаючись, не вимагаючи взаємності. Звичайно, останні люблять досконалішою любов’ю.
“Любов не гнівається“. Важко уявити собі людину, у тому числі і віруючу, яка ніколи і з жодного приводу не гнівалася, але проте апостол Павло наставляє віруючих, кажучи: “Усяке роздратування‚ і лютість, і гнів, і крик, і лихослів’я з усякою злобою нехай будуть знищені у вас” (Еф. 4:31). Праведний Іов знайшов, що “дурня убиває гнівливість, і нерозумного губить роздратування” (Іов. 5:2).
“Любов не замишляє зла“. Любов і зло несумісні. Причому любов не лише не робить зла (Рим. 13:10), але і не мислить про нього. Яка досконалість любові! Слід зауважити, що зло має велику владу і силу. Воно може захоплювати, і навіть поглинати людей. Апостол Павло також відчував над собою силу зла. Пригадаємо його слова, сказані із цього приводу: “Бажання добра є в мені, але щоб зробити таке, того не знаходжу. Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю” (Рим. 7:18-19). Проте любов набагато сильніша за зло. Любов легко перемагає зло і легко проходить повз нього. Але щоб успішніше перемагати любов’ю зло, недостатньо не бажати зла, – треба ненавидіти його. У Псалмах так і сказано: “Ви, що любите Господа, ненавидьте зло” (Пс. 96:10).
“Любов не радіє з неправди, а радіє істині“. Неправда. Як легко миряться і навіть зживаються з нею віруючі люди, а тим часом Писання каже, що “всяка неправда є гріх” (1Ін. 5:17) і що “мерзенний перед Господом Богом твоїм усякий, хто робить неправду” (Втор. 25:16). Звернемо також увагу на те, що любов не лише не творить неправди, але і не радіє, тобто засмучується, коли інші роблять неправду. Любов ніколи не підтримає наклеп і не слухатиме брехню – “любов радіє істині”.
“Любов усе покриває“. Апостол Петро, як би уточнюючи цей вираз, каже, що “любов покриває (тобто прощає) безліч гріхів” (1Пет. 4:8). Прощення має бути одним з основних принципів практичного християнства. Господь каже: “Прощайте, то й вас прощатимуть” (Лк. 6:37). На питання ап. Петра Ісусу Христу: “Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів? Ісус говорить йому: не кажу тобі – до семи, але до сімдесяти разів по сім” (Мф. 18:21-22). Ми мало прощаємо братові, який грішить проти нас, хоча нам Господь простив усі наші гріхи. У цьому плані ми схожі на раба з притчі Христової. Раб, про якого йде мова в притчі, заборгував десять тисяч талантів панові своєму. Але на прохання раба пан простив його борг, а сам же раб кинув у темницю товариша свого за борг у сто динариїв (Мф. 18:23-30).
“Любов всьому йме віру, всього сподівається“. Любов передусім вірить тому, що каже Біблія про Ісуса Христа, про вічність і сподівання на Господа. Писання каже, що всякий віруючий в Ісуса Христа і той, хто сподівається на Нього, не посоромиться (Рим. 9:33; Іс. 49:23). Премудрий Соломон ще більш посилює цю обіцянку, кажучи: “Хто уповає на Господа, буде у безпеці” (Пр. 29:25).
Віруючи в Господа і сподіваючись на Нього, ми повинні проявляти віру і стосовно людей, які оточують нас. Відомо, що віра, тобто довіра до людей, робить останніх сильнішими, морально чистішими, бо, повіривши навіть помилковому завіренню, ми викликаємо в людей докори сумління, яке може вилікувати їх від недуги брехні. Нехай при цьому ми можемо зазнати певний ущерб, але це все ж краще, ніж кривдити людей явною недовірою. Господь завжди готовий захищати Своє довірливе дитя.
Треба зауважити, що заклик “усьому вірити” відноситься тільки до життєвих питань, а що стосується віровчення і догматизму, то із цього приводу в Євангелії є застереження: “Улюблені! Не всякому духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони” (1Ін. 4:1).
“Любов все терпить“. Любов упокорено переносить скорботу, страждання, спокуси. І немає такого горя, такого страждання, які не перенесла б любов. Згадаємо першого християнського мученика Стефана. Уявимо собі людину під градом каміння. Стефан каже, звертаючись до Господа: “Господи Ісусе, прийми дух мій”… “Господи, не вважай їм це за гріх!” (Діян. 7:59-60). Яка неймовірна сила любові!
Але найчудовішою властивістю любові є те, що вона вічна.
“Любов ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне“. У вічності не буде ні страждань, ні сліз, не буде нужди в пророцтвах, але все і в усьому буде любов. У любові полягатиме причина вічного щастя в небесах.
На додаток до вже розглянутих властивостей любові, зауважимо ще деякі її властивості, також вказані у Священному Писанні.
“Довершена любов проганяє страх” (1Ін. 4:18). Досконалу любов не лякає ні сьогодення, ні майбутнє; їй також не страшні ні смерть, ні пекло.
“Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?” (1Кор. 15:55). “Ні смерть, ні пекло тепер мені не страшні”, – співається в одній духовній пісні. А тим часом багато вірних так мало пізнали любов Христову, що не мають упевненості в спасінні, і у своєму слідуванні за Господом керуються страхом перед покаранням, а не палкою любов’ю до Нього.
“Бо любов Христова обіймає нас” (2Кор. 5:14). У любові криється непорушна основа для єдності всіх вірних. Скільки б ні було між і внутрішньоцерковних розподілів, які не можуть не засмучувати люблячих Господа, все ж, поки палатиме любов у серцях дітей Божих до Христа, усі вірні, усі християни будуть більше об’єднані, ніж роз’єднані.
“Любов є виконання закону” (Рим. 13:10). Це місце Писання чудесно перекликається з відомими словами Христовими: “Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе” (Мф. 22:37-39). Любові невластиве творити протизаконне. Любов за своєю природою не може порушити закону. І якщо ми порушуємо заповіді Господні, то тільки тому, що ми мало або зовсім не маємо любові у своєму серці.
Нарешті, “Любов… є сукупністю довершености” (Кол. 3:14), усе святе, добре, прекрасне, що може бути в людині, та й взагалі у світі, – усе це є пахощами любові. Любов настільки прикрашає, робить життя цінним, що без неї життя було б безглуздим і просто нестерпним. Любов – це найбільш життєдайний еліксир, це – квінтесенція життя.
Розглянувши різноманітні властивості любові, ми повинні зауважити, що любов є не лише велике почуття, але і велика сила, що проявляється в дії і спонукає людей творити добрі, творчі справи.
На закінчення, перевіривши себе у Євангельському світлі, ми повинні зізнатися, що в нас так мало любові, а звідси і нездатність іноді зрозуміти, “що є воля Божа”, і тому ми хапаємося за меч там, де треба б виявити милість і поблажливість. А тим часом любов не є щось раз і назавжди дане. Любов може в нас рости, розгоратися, але також і згасати, сходити нанівець. Любов може тліти в нас, як вуглинка, як льон, і може розгоратися в таке полум’я, що і “великі води не можуть погасити любови, і ріки не заллють її” (Піс. П. 8:7).
І яке ж велике щастя – мати палку любов у серці і нести її людям! Радістю і спокоєм наповнюються наші серця, коли ми творимо добрі справи, – це Господь посилає нам радість, мир і спокій. І навпаки, як потерпає наш дух, коли ми живемо лише для себе.
У цьому світі, де стільки страждань і зла, для віруючої людини немає почеснішого завдання, ніж являти світу любов Христову. “З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою” (Ін. 13:35). Любов неодмінно має проявлятися в словах, справах, вчинках – без цього вона сумнівна. Любов – це символ, прапор віруючих. І немає кращого способу прославити нашого Господа, ніж жити в мирі і любові з усіма людьми, і тим більше з братами і сестрами по вірі – “Тим прославиться Отець Мій” (Ін. 15:8).
За матеріалами сайту www.blagovestnіk.org
