24:1-33 – Останні настанови, смерть Ісуса Навина

24:1-28 – Вибери в цей день, кому ти служитимеш!

Підсумок глави 23 наводить на думку, що ми очікували позитивніший та ефектніший висновок. Саме це і відбувається в гл. 24. Цей абзац, який містить у висновку усе богословське вчення книги, переступає відносні географічні та історичні межі народу союзу, порівняно з тим, як вони змальовані в книзі. Фактично, І. Н. 24 з’являється як подія, що може відігравати важливу роль в історії та в сьогоденні в будь-якому суспільстві, приймаючи виклик, щоб зробити Ягве своїм єдиним Богом та Господом.

Як це було точно зауважено, І. Н. 24 не претендує на те, щоби бути текстом угоди з Господом. Радше показує, як започаткувати союз між Господом та спільнотою, що прагне стати Божим народом. Дослідження Джорджа Менденхола та інших вчених відносять цей фрагмент до вассальських угод стародавнього Близького Сходу. Однак у І. Н. 24 нам слід замість того побачити літургійну церемонію, що, очевидно, звучала багато разів в Ізраїльському ритуальному центрі в Сихемі. Разом з іншими біблістами стверджуємо, що необов’язково відносити І. Н. 24 до девтерономічних чи постдевтерномічних текстів. Текст, з яким ми маємо тут справу, найбільш імовірно, є відлунням того матеріялу, що міг бути джерелом для текстів, які згодом могли стати девтерономічною традицією.

Центральна тема тут – абсолютна відданість Господеві. Історичний підсумок, втілений у вв. 2-13, є величною прелюдією, чия тема подібна до тієї, яку ми бачимо у Втор. 32; тут Господь говорить від першої особи. Він єдиний, Хто супроводжує Ізраїль упродовж усієї історії. Згідно з цими віршами, інші боги залишалися «По тім боці Річки» (вислів, що сім разів уживається в цих віршах). Не вони, а саме Господь привів Авраама в Обіцяну Землю (24:3); зазначимо, що тут упродовж вв. 2-13 повторюється займенник першої особи однини, що належить до імени Господа. Не вони, а саме Господь – це Той, хто дав землю Авраамовим нащадкам (в. 3); не вони, а саме Господь – це Той. хто вивів народ з Єгипетського рабства (вв. 6-7); не вони, а саме Господь привів народ в Обіцяну Землю, забираючи майно язичницьких народів, і саме Господь дав ту землю народу Ягве (вв. 8-13). Ось чому вірші 2 та 14, які завершують історичний підсумок, говорять не лише про утримування інших богів «за Річкою», а також про утримування народу подалі від них – «повідкидайте богів, яким служили ваші батьки на тому боці Річки та в Єгипті» (в. 14). Проте відданість Господу полягає не просто в усуненні від інших богів; це також питання абсолютної довіри Господеві: «…не мечем твоїм і не луком твоїм» (в. 12). За цим історичним підсумком йде серія віршів (вв. 14-25), які передають сім наказів: «бійтесь Господа (поклоняйтесь), служіть, повідкидайте, служіть, вибирайте, покиньте, прихиліть [ваше серце до Господа]». Усі ці накази наполягають на тому, щоб народ відмовився від інших богів (‘еlohim, що стосується інших богів, трапляється тут сім разів) та щоб залишався вірним і служив лише одному Господу (Ім’я Господа трапляється вісімнадцять разів і ‘elohim використовується стосовно імени Бога дев’ять разів). Дієслово «служити» (‘bd) вжито шістнадцять разів, з яких одинадцять стосуються служіння Господеві і п’ять – стосуються інших богів. Це дієслово справді найчастіше повторюється в цій частині. Виклик полягає в тому, щоб відмовитися від інших богів і не служити їм більше, бути прихильним до Господа і служити єдиному Богу Ягве. Цікаво зазначити, що Єгипет названо «домом рабства», (beth ‘badim в. 17). Його названо так у цьому контексті не лише тому, що це було місце, де Божий народ був поневолений та пригноблений, але й тому, що предки цього народу «служили» іншим богам. Теми «прихильности до Господа» (обожнювання, любов, покора) і «щирість та вірність» (в. 14) також належать до семантичного контексту служіння.

Коли люди проголошують, що будуть служити Господеві, вони висловлюють головну причину для клятви у вірності – що Господь є Богом Виходу та підкорення (вв. 17-18). На початку та в кінці цих двох віршів народ проголошує: «Бо Господь, Бог наш». Відповідь Ісуса Навина (вв. 19-20) представляє іншу сторону того, ким Бог був і є для народу в ході їхньої історії. Ягве не лише Бог Виходу і Той, хто дав землю, але і «Бог святий, Бог заздрісний». Ягве – Бог, Який не терпить спротиву та невірности; того, хто порушить союз, а особливо перші дві заповіді Декалогу, спіткає така ж сама доля, як і поганські народи, – вигнання та викорінення.

Ось чому є дуже важливо поновити чи укласти союз (в. 25). Божий народ потребує жити у вимірах союзу, що тримає їх разом, об’єднує їх з їхнім Богом, Ягве. Дотримання умов союзу означає життя, порушення умов – викорінення і смерть. «Книга Закону» – це текст, метою якого було супроводжувати народ на його історичному шляху; у цій книзі обумовлені принципи, на яких ґрунтується союз. Розмірковуючи над темою союзу, читаємо слова Ісуса у в. 15 «А я та дім мій будемо служити Господеві», які підтверджують, що союз укладений з кожною сім’єю, а не з главою держави, і через суверена – з усією нацією. Згідно зі свідченням Ісуса Навина та з іншим девтерономічним матеріялом, усі глави сімей беруть відповідальність на себе за те, щоб їхні діти знали про союз та його умови. Дім – це ядро, з якого вчення союзу буде поширюватися на усю націю (Втор. 6:4-9).

Тут, наприкінці книги, що демонструє тріюмф відданости лідера та народу, важливо розглянути, в якому контексті людей запрошують служити Господу і бути відданими Ягве. Тепер, коли люди вже отримали землю у володіння і здобули її з допомогою Господа, вони мають усе, і в них немає вже ніяких потреб, згідно з І. Н. 24:18 («І повиганяв Господь усі народи та амореянина…») і їх запросили служити Господеві. Богословський принцип, на якому це усе ґрунтується, такий: Господь прагне людей, що є вільними, а не рабами. Дуже важко служити Богу на засадах свободи. Лист Павла до галатів та постійна боротьба Ісуса Навина з кількома групами юдейських співвітчизників, як про це оповідається у Євангеліях, підтверджують цю реальність.

У Книзі Ісуса Навина та її богословській кульмінації, гл. 24, звучить виклик для нас бути відданими слугами Бога як вільні, а не поневолені люди. Для переважної більшости цей ідеал не став реальністю, проте Біблія нам говорить про Ісуса, Йосію і багатьох людей, таких, як Рахав, котрі прийняли цей виклик відданости і стали героями та героїнями віри (Євр. 11:1-40).

24:29-33 – Прощавайте, останки Ісуса, Елеазара та Йосипа!

Останні вірші подають три оповіді про смерть Ісуса, Елеазара та Йосипа. Заголовок «раб Господній», який у цілій цій книзі стосується лише Мойсея, після смерти Ісуса стосується також і його. Про його гідність, як раба Господнього, свідчить фраза «І служив Ізраїль Господеві по всі дні Ісуса» (в. 31).

Тепер Ісус вже не просто «раб Мойсея»; він – «раб Господа». Його вік у час його смерти нагадує нам про усіх інших людей, які також померли, коли були в досить поважному віці. Вірші 29-31 подібні до Суд. 2:6-10.

Життя Ісуса та інших лідерів, які супроводжували його, характеризуються фразою «по всі дні Ісуса та по всі дні старших, … що знали всякий чин Господній, що зробив Він Ізраїлеві». Який прекрасний прийом, щоб завершити книгу і возвеличити труд видатного вождя! Життя Ісуса Навина – складова частина великого Господнього спасительного діла, що полягає в здійсненні Виходу та в даруванні землі. Отже, ім’я Ісуса як спасителя характеризує мужа, який не лише жив у часи спасення та формування народу союзу, але й був головним героєм цього процесу. Завдяки цій участі Ісус Навин є предтечею Нашого Спасителя, Ісуса Христа.

Оповідь про поховання останків Йосипа згадується в останній частині Книги Буття. Чоловік, який зайшов в Єгипет та вийшов з нього, після своєї смерти також завершив свій «вихід», спочивши разом з останками народу в Обіцяній Землі.

Останні рядки оповідають про поховання Елеазара, священика, який разом з Ісусом, відігравав важливу роль у розподілі і наділі землі між колінами Ізраїлю.

Попередній запис

21:43-23:16 – Богословський підсумок

21:43-45 – Усі обітниці, які дав Господь, здійснились Ці вірші завершують важливу секцію, яка бере початок у гл. 13. Слово ... Читати далі

Наступний запис

Тлумачення Книги Суддів

Незалежно від релігійних поглядів читачів, Книга Суддів шокуватиме їх так само, як і попередня Книга Ісуса Навина. Найбільше обурення викликає ... Читати далі