7:1-8:35 – Завоювання Аї

7:1-8:29 – Завоювання Аї, підтвердження послуху та вірності

Ця секція складається з шести фрагментів (7:1-5; 7:6-9; 7:10-15; 7:16-26; 8:1-9; 8:10-29). Ось головна думка усієї цієї частини тексту: перемогу здобувають не за допомогою накачаних бійцівських м’язів; вирішальний фактор перемоги – покора Богу на противагу непокорі. Усі структурні елементи глави 7 органічно об’єднані обрамленням (inclusio) у такій послідовності, що викличе безумовний інтерес. Ось таким твердженням починається 7 гл.: «І запалився Господній гнів на Ізраїлевих синів», а завершується глава так: «І спинив Господь лютість гніву Свого» (в. 26). Оскільки сюжетно уся частина включає І. Н. 8:29, тут, у 7:26, ми зустрічаємо фразу, якою вона завершується: «аж до цього дня» (пор. 8-29).

Ізраїль муситиме завоювати місто Аї («руїна», «звалище» пор. Єр. 26:18; Мих. 1:6; 3:12; Пс. 79:1) так само успішно, як він завоював Єрихон. Все ж, як показує ця оповідь, без Бога народ не може підкорити навіть «руїну». Саме в цьому і полягає іронічний підтекст оповіді.

7:1-5 – Невірність призводить до поразки

Протистояння Ахана підтверджує, що саме Господь є головним чинником у процесі «завоювання» землі. Лексика в 7:1 свідчить про період вигнання та після вигнання і цілковито асоціюється з оригінальним семантичним контекстом. Ізраїль неспроможний завоювати землю через «порушення віри» (mа’аl). Насправді, ізраїльтяни зазнають поразки не від руки мешканців Аї, а «від гніву Господнього». Далі ми знаходимо вірші, котрі ілюструють ситуацію, що Ізраїль переможений не лише через гріх Ахана, а через погану військову стратегію та самовпевненість. Адже ізраїльтяни наполягали, що будуть чинити те, що хочуть.

Очевидно, що гл. 7 в іронічному контексті проводить паралелі з І. Н. 6., де Ісус Навин посилає вивідувачів у землю, і вони повертаються з планом нападу. З’являється також і тема пом’якшення людських сердець, але тут це стосується ізраїльтян, а не мешканців ворожого міста. На відміну від тексту І. Н. 6, ми не знаходимо наказу Господа в 7:1-5 (пор. 9:14). Власне кажучи, проведені паралелі показують і зворотній бік медалі оповіді в І. Н. 6. Ми також зауважуємо, що Божа обітниця про дарування землі не з’являється упродовж усієї гл. 7.

7:6-9 – Плач Ісуса Навина

Чому Ти заподіюєш нам це? Плач Ісуса Навина насправді видається скаргою чи докором Господу. Чому, здійснивши наш Вихід, Ти не на нашому боці? Все, що сказано у в. 8, вказує на те, що Божу обітницю, яку дав Господь у 1:5,9; 3:7, відкликано.

Скарга-плач також містить аргумент про славу («величного імени») Господа та Ісуса Навина. У баченні Ісуса величне ім’я Господа залежить від слави Ізраїлю: «І почують ханаанеянин та всі мешканці цього Краю, і зберуться навколо на нас, і знищать ім’я наше з землі. І що Ти зробиш Своєму великому Йменню?» (в. 9). Подібний ідеологічний підтекст ми бачимо у Втор. 3:24. Дієслово «чути» часто з’являється в контексті теми слави (І. Н. 2:10; 5:1; 9:1). Уривок, що стосується Мойсеєвого клопотання від імени народу, чітко перегукується з Втор. 9:11-29. Характерні особливості літературного твору, що передають плач чи скаргу, не лише проявляються в діях Ісуса Навина, коли він розриває свою одіж, падає обличчям на землю, посипає землею голову разом із старшими, але також і в запитанні: «Ах, Владико Господи, для чого…?» (в. 7).

Девтерономічна література говорить про «старших Ізраїлю» (в. 6), представників дванадцяти колін у контексті визначних подій священної історії (пор. І. Н. 23:2; 24:1; 1 Сам. 8:4-5; 1 Цар. 8:1-3). Виконуючи свої звичайні функції, вони брали на себе відповідальність за внутрішню безпеку спільноти. Вони також брали на себе відповідальність за виконання закону, пов’язаного зі злочинами та сімейними відносинами. Мало того, коли старші Ізраїлю входили в контакт з іншими народами чи націями, вони були уповноважені діяти від імени усієї спільноти.

7:10-15 – Не буду більше з вами

Ця коротка частина висвітлює головну тему, щоразу обрамлюючи структуру виразом «переступив він заповіта Господнього» (вв. 11, 15) наприкінці фрази, а постійне повторення слова «закляте» (заборона – herem) показує, як Ізраїль через порушення союзу із статусу Богообраного народу перетворюється на військову здобич. Тему цієї частини розкриває найбільш категоричний вислів «Не буду більше з вами» (в. 12).

Порушуючи союз, Ізраїль ставить себе за межі привілеїв, які захищають його, стає ворогом Богові і більше не є Його народом. Він (Ізраїль) так само піддано викоріненню, як людей Ханаана. Тут ми маємо ще один аргумент на користь того, що причетність до Божого народу не залежить ні від расової, ні від етнічної приналежности, але завжди підпорядковується вимогам союзу. Уцьому сенсі звернімо увагу на аналогічну фразу «Не буду більше з вами», а також в Ос. 1:9: «бо … я – не (ehyeh) буду ваш (Бог)».

Тут ми бачимо ситуацію, протилежну до тієї, що описано в І. Н. 2. Там йдеться про спасенну блудницю чужинку та її сім’ю, які стають причетними до Божого народу. Також у цій главі мовиться про одного з «інсайдерів» та його сім’ю, що відсторонюються від Божого народу і тому знищені. Божий гнів, викликаний саме людською поведінкою, посилюється ще й тому, що гріх, принесений у дім, повторюється: «Ізраїль згрішив, і вони переступили Мого заповіта..., взяли з заклятого (herem) а також крали, і обманювали, і клали поміж свої речі» (в. 11). Повторюваний наказ Бога «Устань!» (вв. 10 та 13) вказує на те, що це і є рішення проблеми. Винний повинен побачити Господнє покарання (в. 15).

7:16-26 – Суд та покарання

Порядок засудження, встановлений Богом, такий: нація-покоління-рід-сім’я-особа. Отже, незважаючи на те, що згрішила одна людина, уся нація має «стати» (qrb) перед Господом.

Гріх, у скоєнні якого зізнається Ахан, відбувається в три кроки, які відображають первородний гріх (Бут. 3:6): «побачив… забажав… і взяв» (в. 21).

Присутність слова «всіх» в останніх віршах частини вказує на те, наскільки серйозно покладається відповідальність на сукупність та єдність людей у дії засудження та покарання.

Згадка про цей негативний досвід (‘аchar) міститься в епізоді, де йдеться про купу каменів та в назві місця «біда, нещастя лихо» (‘Асhor). Зверніть увагу на гру слів єврейською мовою: ‘асhar-‘Асhor-‘асhan (важливо зазначити, що в 1Хр. 2:7 у масоретському тексті є слово ‘асhar). «Лихо» було причиною усієї проблеми: Ахана спіткало лихо, і він порушив союз; через гріх Ахана лихо спіткало людей та зруйнувало їхні стосунки з Господом; Бог покарав Ахана та його сім’ю, викорінюючи їх назовсім; тому і місце називається Долина Ахор.

8:1-9 – Ось дав Я в руку твою айського царя

Вживання специфічної лексики в І. Н. 6, де Бог звертається до Ісуса Навина та народу, виразно контрастує з І. Н. 7:1-6. Зараз ми натрапляємо на вислів (двічі у вв. 1 та 7): «Я [Господь] дам тобі» вороже місто. Перші два вірші – прямий дискурс від першої особи, який передає накази та обітниці Господа, а в. 8 знову вказує, що Боже слово – це слово, якому слід коритися. Накази, які віддає Ісус Навин (вв. 4-9), цілковито підпорядковані вказівкам Господа. Вірші 3 та 9 показують, як накази Бога починають виконувати.

Згідно з 8:1 Ай, так само, як Єрихон, – це місто-держава: воно має царя і навколишні землі, прилеглі до міста. І. Н. 8:17 констатує, що «позоставили вони місто відчиненим», і це означає, що місто було оточене муром. У вірші 29 є згадка про «брами» (sha’ar) міста. Ми ще раз отримуємо підтвердження, що міста, на які нападали, були населені землевласниками та могутньою провладною елітою.

8:10-29 – Послух Божому слову забезпечує перемогу

Дієслова, що вживаються на початку цієї частини, показують, що Ісус Навин та його народ негайно і буквально виконують закон Бога: «І встав Ісус рано вранці…. і пішов» (пор. 8:1, «візьми… піди»). Головна дія, яка приносить перемогу, показує Господа як головну дійову особу. Господь наказує Ісусу Навину простягнути списа, що в його руці, і тримати його увесь час до кінця (8:18,26). Тут можна провести паралель між постаттю Ісуса Навина та постаттю Мойсея (Вих. 17:8-12). Вірш 29 співзвучний із законом у Втор. 2:22-23.

8:30-35 – Хто є Моїм народом?

Так само, як гл. 1, це іще один девтерономічний фрагмент. Ця глава має сильний літургійний присмак (у тексті глави є згадка про жертовник, ковчег союзу та священиків-левитів), і це вказує на очевидну присутність усіх основних девтерономічних елементів (Втор. 11:29-32; 27:1-26) з участю кожного, включаючи «і жінок, і дітей, і приходька», (в. 35; пор. в. 33). У той же час постать Ісуса Навина чітко вписується в парадигму монархії (пор. 2Цар. 23:1-3).

Цей фрагмент говорить про оновлення союзу, в якому накази Господа і Книга Закону Мойсея посідають чільне місце. Також ми визнаємо намір перетворити цю подію в глобальний досвід: тричі згадуються усі слова Закону та всенародне зібрання Ізраїлю. Отже, цей девтерономічний текст демонструє зацікавленість в єдності та рівності усіх людей. Ніхто, навіть чужинці, не будуть відлучені від союзу з Богом чи позбавлені тих привілеїв, які вони отримують завдяки союзу. З богословського погляду, цей фрагмент містить зібрані та підтверджені безпосередні завдання книги і показує, що чужинці, діти та жіноцтво мають привілеї в причетності до Божого народу (пор. гл. 2; 6; 9-10; 14:6-12; 15:18-19; 17:4).

У цій главі пріоритетними є саме богословські завдання девтерономічного автора, і вони затіняють собою будь-які інші аспекти, а особливо ті, що стосуються географії та історії. Таким чином, автор шукає відповідь на ключове питання, закладене в посланні книги. Оповідь про гріх Ахана, що приніс «лихо» в стосунках Бога з народом союзу, мала на меті не лише показати конкретне покарання, але також продемонструвати наскільки потужно й міцно Божий народ пов’язаний з Господом на засадах союзу. Центральною тут є тема союзу та його оновлення. Тільки за таких обставин ми зможемо зрозуміти, чому після завоювання Єрихона та Аї народ зараз перебуває на території Сихема. В основі усього написаного лежить богословський підхід; накази, що їх дав Господню у Второзаконні, мають бути виконані. Ця глава підсумовує першу основну секцію книги (гл. 2-8).

Попередній запис

6:1-27 – Підкорення, велике богослуження

Цей фрагмент – важливий урок для розуміння того, що перемога над Єрихоном через богослужбові дії цілком відповідає божественному методу виконання ... Читати далі

Наступний запис

9:1-27 – Врятовані хитрощами

Новина про появу ізраїльтян та завоювання землі Ханаанської поширюється зі швидкістю неконтрольованої пожежі (І. Н. 2:9-11; 9:1). У цій главі, ... Читати далі