9:1-27 – Врятовані хитрощами

Новина про появу ізраїльтян та завоювання землі Ханаанської поширюється зі швидкістю неконтрольованої пожежі (І. Н. 2:9-11; 9:1). У цій главі, так само, як і в главах 10-11, слава Ісуса Навина є рушійною силою сюжету. Три глави починаються однаковою фразою – «Як же (він\вони) почули про те…». Люди, які перебували під владою царів, зокрема ті, що жили під захистом міст-держав, шукаючи виходу із цієї ситуації, вирішили оголосити війну Ісусу Навину та його народу (І. Н. 9:1-2). Але ґів’оніти, народ, який не перебував під захистом царя, а також, можливо, і не був під протекцією міст-держав, вдалися до хитрощів і залишилися жити серед ізраїльтян.

Група ґів’онітів вдала, що вони посланці народу «з далекого краю» (вв. 6 та 9). Представники ґів’онітів приїхали на ослах (а не кіньми), на них була стара одіж, вони мали черствий та покришений хліб та старі подерті й позшивані бурдюки на вино (вв. 4-5; 12-13). Ізраїль та його князі потрапили в пастку. Вони поділились з ґів’онітами своїми запасами харчів (вв. 14-15) і погодилися укласти з ними договір. Автор тексту (вв. 1-5) оцінює ситуацію таким чином: «І взяли люди з їхньої поживи на дорогу, а Господніх уст не питали» (в. 14).

Коли виявилося, що то обман, було вже занадто пізно. Князі громадські уклали договір із ватажками ґів’онітів, і вже не могли забрати назад свої слова. Отже, ґів’оніти почали жити з Божим народом назавжди. Проте Ісус Навин та Ізраїльські князі наклали довічну покуту на ґів’онітів: вони повинні були стати «дроворубами та водоносами для всієї громади» (вв. 21. 23 та 27). Одні розплачуються за свою помилку, обманувши інших, а ті інші – за те що безумовно повірили і забули про головного вождя – Господа.

Народ, який вважають постійно залежним від волі Бога, раптом подивований чужоземним народом, котрий здається краще ознайомленим зі словом Божим: «Бо справді виявлено рабам твоїм, що Господь, Бог твій, наказав Мойсеєві, Своєму рабові, дати вам увесь цей Край, і вигубити всіх мешканців цієї землі перед вами» (в. 24).

Якби нам довелося прочитати 9 главу Книги Ісуса Навина поза контекстом, то висновок цього оповідання видався б нам в якомусь сенсі негативним. Життя цих людей врятовано, але вони платять за це своєю свободою. Проте варто прочитати цей уривок у світлі Втор. 29:9-12 «Ви стоїте сьогодні всі перед лицем Господа, Бога вашого: голови ваші, племена ваші, старші ваші та урядники ваші, усякий Ізраїлів муж, діти ваші, ваші жінки та твій приходько, що посеред таборів твоїх від колія дров твоїх аж до черпача твоєї води, щоб ти ввійшов у заповіт Господа, Бога свого, та в клятву Його, що Господь, Бог твій, сьогодні складає з тобою, щоб поставити сьогодні тебе народом для Себе, а Він буде тобі Богом..».

У світлі девтерономічного богослов’я, І. Н. 9 – це проголошення Божої благодаті. Знову Господь відкриває двері Його царства для того, щоб прийняти до Божого народу так званих «аутсайдерів», себто людей, котрі вважаються меншовартісними. Це саме ті люди, що вимушено об’єдналися в народ невільників, і шукали місця для осідлого життя за захисними мурами міст-держав Ханаану. Історії Рахав та ґів’онітів наголошують на основоположній меті Божої місії: забезпечити місце для життя для меншовартісних та уразливих, у цьому випадку – неімущих чужинців, які стають частиною союзу за допомогою хитрощів; а також продемонструвати безмежну Божу благодать. Це та ж сама благодать, яка «винагороджує» навіть такого хитрого фальсифікатора, як Яків (Бут. 25:25-30) та «захоплюється» цим хитромудрим менеджером (Лк. 16:1-9).

Тема лідерства, центральна тема в Книзі Ісуса Навина, розвивається тут у негативному руслі: люди та їхній вождь діють, не прислухаючись до голосу Бога і не демонструючи чеснот усіх лідерів, а лише підозрюючи та сумніваючись. Ісус Навин, фактично, тут відіграє другорядну роль; він майже «відсутній». Розглядаючи структуру цього фрагмента, можна стверджувати, що текст гл. 9:3-15 викладений з погляду ґів’онітів, у гл. 9:16-27 події розглянуто під кутом зору ізраїльтян (вв. 16-21 зосереджені на «князях громадських», а вв. 21-27 зосереджені на постаті Ісуса Навина).

Останнє слово в 9:5, що перекладене як «запліснілий» у багатьох версіях, могло би бути перекладене як «покришений». Це найточніший переклад.

2 Сам. 21:1-4; 1 Цар. 3:4-5 та 9:20-21 також стосуються теми ґів’онітів у подальшій історії Ізраїлю.

Попередній запис

7:1-8:35 – Завоювання Аї

7:1-8:29 – Завоювання Аї, підтвердження послуху та вірності Ця секція складається з шести фрагментів (7:1-5; 7:6-9; 7:10-15; 7:16-26; 8:1-9; 8:10-29). ... Читати далі

Наступний запис

10:1-43 – Перемога над Південною Коаліцією

Подібно до гл. 9:1 та 11:1, виклад починається з виразу: «І сталося, як почув (він)», щоб показати, що слава Ісуса ... Читати далі