2:1-24 – Приклад Рахав

І. Н. 2-12 – Боротьба за землю

У гл. 2-8 ми вперше натрапляємо на розгорнуті повідомлення про завоювання різних міст; а в другій частині (гл. 10-11) читаємо про військові кампанії у двох основних регіонах Ханаану, на півдні та на півночі. У середині оповіді ми знаходимо «ключовий» епізод (гл. 9) і наприкінці (гл. 12) маємо перелік імен царів, яких перемогли два головні лідери Ізраїлю: Мойсей (12:1-6) та Ісус Навин (12:7-24). У главах 2-12 Господь фактично є виконавцем дії: саме Бог дає і здобуває перемогу. А Ісус Навин буде найважливішою дійовою особою в гл. 13-22.

2:1-24 – Чужинка Рахав як приклад людини, причетної до Божого народу

Рахав? Невже це саме та жінка, ім’я якої з’являється в генеалогії Ісуса (Мт. 1:4)? Цього не може бути! Блудниця причетна до народу союзу, Божого царства та генеалогії Ісуса Христа? Насправді, І. Н. 2 (з І. Н. 6:17-25) – це оповідь про жінку, що є морально зневаженою та соціяльно маргіналізованою, але завдяки своїй сміливості та вірі, вона отримує спасення для себе і для своєї сім’ї. Мало того, вона стає героїнею віри, а її історія є свідоцтвом про спасення на усі часи (Мт. 1:5; Євр. 11:31; Як. 2:25).

У цій оповіді є декілька елементів, вартих нашої уваги. По-перше, досить дивно виглядає те, що історія Рахав розпочинає цілу серію сюжетів у цій секції (гл. 2-12). Історія завоювання землі розпочинається в І. Н. 2, і саме цей сюжет сприймається як керівництво до дії в богословському сенсі, що його записав редактор. Отже, Рахав – жінка, чужинка, незахищена соціумом і Законом (вона, поза сумнівом, повторює образ жінки самарянки в Ів. 4:5-42), – зображена як прототип вірного учасника Господнього народу союзу. Місце в тексті, де йдеться про Рахав, свідчить про те, що на прикладі цього жіночого образу показано все, що ми маємо дізнатися про причетність до Божого народу.

По-друге, в історії Рахав є глибокий підтекст, пов’язаний з богословською суттю Книги Ісуса Навина, що ґрунтується на богословських засадах девтерономічної історії, на біблійній концепції завоювання язичницьких земель та місії Ізраїлю стосовно інших народів. Розглянемо це, відштовхуючись від таких запитань: «Хто тут ворог?», «Хто ці люди, що є на стороні Бога, котрі стають героями заключної частини Книги Вихід?», «Хто ці люди, що створюють locus Божої місії?».

Ті, хто причислені до вірного народу Божого, не повинні обиратися за расовою, етнічною чи кровною ознаками. Це означає, що «суперечку» (протиріччя) між Ізраїлем та Ханааном потрактовано не як конфронтацію двох етнічних груп, а як протистояння групи звільнених з Єгипту рабів разом з групою соціяльно та економічно маргіналізованих людей із купкою землевласників та правителів могутніх міст-держав. Дослідження Джорджа Менденхола, Нормана Готвальда. Уолтера Брюггемана та інших вчених допомагають нам зрозуміти, що коли Біблія говорить про ханаанців, вона має на увазі тих, «хто залучені в соціяльну діяльність, яку ізраїльське бачення союзу з Господом вважало ворожою». Ханааняни належать до «міської еліти», що контролює економіку і користується значними політичними привілеями за рахунок благополуччя «селян», які виробляють продукти харчування і позиціонують себе як «ізраїльтяни» (Brueggemann, Social Reading of the Old Testament 49).

Блудниця Рахав є представницею групи маргіналізованих людей, котрі «годували і підтримували» багатих і могутніх, що жили під захистом міцних мурів міст-держав. Готтвальд говорить: «…блудниці були однією з кількох маргіналізованих професійних груп, чиї послуги дуже високо цінували. Проте, через деградаційну природу їхньої роботи та численні соціяльні табу і звичаєві кодекси, вони несли тавро козла відпущення, і внаслідок цього жили і працювали в бідності та були соціяльно незахищені. Серед груп маргінальних людей у стародавніх містах ми маємо…. рабів, лазників, перукарів, повитух, блудниць, блазнів, прокажених…» (Tribes of Yahweh 557). Без перебільшення можна визнати, що Рахав справді заробляла на їжу та житло для своєї сім’ї як блудниця, так само, як зараз це відбувається в багатьох країнах Латинської Америки.

По-третє, якщо ми поставимо запитання про те, у чому полягає місія цих людей, то зможемо сказати, що долучення «ізгоїв» до народу союзу має щось спільне насамперед з Божим «улюбленим народом». Найголовніша місія Ізраїлю – це турбота про тих, які, так само, як Ізраїль, відчули на собі, що таке неволя, пережили соціяльну ізоляцію, цькування та бідність. Для Рахав та її сім’ї двері в Царство широко відкриті, бо їхня ситуація безпорадности змушує їх покласти усі надії на Господа, Бога знедолених і малих.

Дії та слова Рахав не лише підтверджують те, що вона належала до групи людей, які протистояли могутньому Єрихону. Текст також містить свідчення про те, що вона визнавала Ягве як свого Бога (І. Н. 2:11-13). Оскільки Рахав опиняється в дуже скрутних обставинах, віра Рахав у Господа рятує її від смерти. З огляду на це, цікаво поглянути на концентричну структуру І. Н. 2:8-11. У зовнішніх колах ми маємо два твердження Рахав («Я знаю, що Господь дав вам цей Край», в. 9; «бо Господь, Бог ваш, Він Бог на небесах угорі й на землі долі», в. 11). У середніх колах про мешканців або «правителів» (yashab) сказано, що вони дрижали від страху. І в центральному колі ми знаходимо твердження з Книги Вихід: «Господь висушив воду Червоного моря перед вами, коли ви виходили з Єгипту» (в. 10). Висловлювання про віру співзвучні з її вірою в Бога Виходу. Спасення Рахав та її сім’ї розглянуто як новий Вихід. Дію проти Єрихона кваліфіковано як дію Виходу, так само, як визволення Ізраїлю з Єгипту.

Поряд із самарянською жінкою в Ів. 4 та ханаанкою в Мт. 15, своєю вірою Рахав заслужила місце серед народу союзу і вона демонструє Господню радикальну місію на користь знедолених. Однак багатьом може не сподобатися те, що Рахав стає предком Месії та єдиною жінкою в переліку героїв віри в Євр. 11:31 та Як. 2:25.

Тут ми також спостерігаємо, що історія спасення має декілька «пасажів», які повчають народ залишатись відкритими до Божих несподіванок. Багато «ізгоїв» є ключовими інструментами в Божому плані спасення.

Попередній запис

1:1-18 – Богословське обрамлення

Ця глава слугує вступом до усієї книги. З гл. 22 по 24 вона утворює богословське обрамлення, що відточує послання усієї ... Читати далі

Наступний запис

3:1-5:15 – Літургійні ігри, а не військові ігри

Цим трьом главам оповіді притаманні мотиви, пов’язані з богослужбовими практиками. Слово «священики» та вислів «ковчег заповіту» використовуються знову і знову ... Читати далі