Оригінальні історичні контексти

Незважаючи на те, що Книга Ісуса Навина звертається до спільноти, яка готова вперше взяти у володіння Обіцяну Землю, перші читачі цієї книги належали до девтерономістичної спільноти, котрі читали і сприймали послання цієї книги протягом принаймні двох історичних періодів: за часів реформ царя Йосії та вигнання. Секції, які показують народ та його лідера в гармонії з девтерономістичними принципами, можливо, відповідають першому девтерономістичному писанню. Ісус та Йосія вибудовуються як паралельні фігури: вони обидва живуть за Законами Мойсея (Книга Второзаконня), вони святкують Пасху і вони обидва вважають бідних та беззахисних об’єктами Божої справедливости та благодати (пор. Єр. 22:15-16 у випадку Йосії). Книга Ісуса Навина закликає ту першу авдиторію до вірности союзу та його принципам, до відмови від інших богів і до визнання єдиного місця богослужень. Для тієї спільноти земля – щось таке, що може бути втрачене. Для того, щоб зберегти цю землю, народ має прямувати за своїм лідером, царем Йосією.

Для спільноти у вигнанні послання Ісуса Навина справляє таке враження, як відро холодної води, вилите на голову. Люди, позбавлені своєї землі, переживають ті самі відчуття, як і безземельні люди. У Книзі Ісуса Навина спільнота у вигнанні отримала виклик об’єднатися навколо свого лідера, як-от Ісус чи Мойсей. Для того, щоб це сталося, вони повинні були побачити богословське ядро Второзаконня в Книзі Ісуса Навина, що полягає в абсолютній відданості Господеві як єдиному Богу та в соціяльній справедливості. Фактично, Книга Ісуса Навина не лише закликає людей відмовитися від поклоніння іншим божкам і слідувати лише Ягве; Ісус Навин знову і знову нагадує їм, що взірцем поведінки ізраїльтянина є вчинки Рахав, ґів’онітів та левитів. Боротьба Ізраїлю з язичницькими народами не була зіткненням двох імперіалістичних та мілітарних потуг, але боротьбою народу, що сам перебував під гнітом неволі та був безправним перед царствами та потугами, що прагнули закріпити ситуацію, в якій лише вузька верства суспільства була при владі та мала контроль над землею, а переважна більшість селян жила незахищено на невеликих клаптиках землі; як і наймані робітники, котрі жили поза мурами міст-держав.

Може видатися дивним, що на цих сторінках чи в решті нашого коментаря так мало уваги приділено специфічно історичному чи археологічному аспектам, що в минулому привертали увагу як авторів, так і читачів Книги Ісуса Навина. Насправді вчені історіографи та археологи надзвичайно обережні у своїх висновках, пов’язаних із Книгою Ісуса Навина. Ні строго біблійний матеріял, ні археологічні знахідки не були спроможні змалювати чітку і точну картину того історичного періоду, до якого відносять цю книгу. Уважне прочитання Книги Ісуса Навина та прискіпливе вивчення археологічних знахідок швидко доведе, що інформація, подана в Книзі Ісуса Навина, тісніше пов’язана з паренетичним богословським наміром, ніж з об’єктивним звітом сучасних істориків.

Усе, сказане в попередньому абзаці аж ніяк не заперечує той факт, що більшість оповідей у книзі Ісуса Навина справді мають історичне підґрунтя. Специфічна реальність Ізраїлю як нації, започаткованої в Палестині, застерігає нас від протилежної думки. Ніхто не відкидає запитання що; основні проблемні питання починаються словами як і коли. У сучасних біблійних дослідженнях автори схильні називати початок XIII ст. до Р. Хр. часом завоювання чи захоплення Обіцяної Землі. Однак існує принаймні три чи чотири гіпотези стосовно того, яким чином цей процес відбувався: як швидке і жорстоке військове завоювання, як повільне і мирне захоплення, як революція селян чи еволюційний розвиток нації, що починалася з групи племен, і аж до того часу, як сформувалося Ізраїльське царство.

У своїй праці для дослідження теми я обрав соціологічний підхід, який підтримують кілька авторів з різних міркувань. Господь докладає зусиль до боротьби за Ізраїль, і це є рішення Господа в Книзі Вихід – нагородити землею ханаанською, що перебувала в руках монархічних та деспотичних владних кіл, групу звільнених з Єгипту рабів, а також ті маси селян і наймитів, що проживали поза межами захищених мурами міст і залежали від милости міських еліт. Як ми вже неодноразово зазначали, у Книзі Ісуса Навина саме Рахав та ґів’оніти є конкретними прикладами людей, що уособлюють Божий народ.

Канонічна інтертекстуальність

Книга Ісуса Навина розглядаємо як твір, що описує два періоди, які знаходимо у двох місцях канону СЗ. З одного боку, вона, безперечно, посідає чільне місце після першої частини в Біблії, відомої під назвою П’ятикнижжя або Закон Мойсея. Адже її зміст доповнює картину, змальовану в Книзі Буття: обітниця подарувати землю (Буття), перешкоди на шляху до отримання цієї землі (голод, про який дізнаємося із Книги Буття, утиски в Єгипті, про які йдеться в Книзі Вихід), власне Вихід (належить до Книги Вихід), мандрівка пустелею та укладання союзу з Господом і про усе це йдеться в Книзі Вихід, Книзі Левит, Книзі Чисел та в Книзі Второзаконня), входження в Обіцяну Землю та її завоювання (Книга Ісуса Навина). Під цим кутом зору П’ятикнижжя фактично стає «Шестикнижжям». Відповідно до цього підходу, що його визначив Герхард фон Рад, саме Книга Ісуса Навина завершує тематичний літературний блок, який складають разом шість книг.

З іншого боку, Книга Ісуса Навина посідає місце в такому оточенні книг, яке з часів Мартіна Нота стали називати девтерономічною історією. Девтерономічна історія – це монументальна праця, що об’єднує книги Второзаконня, Ісуса Навина, Суддів, 1 та 2 Самуїла, 1 та 2 Царів. З огляду на те, що Книга Ісуса Навина розташована безпосередньо після Книги Второзаконня, вона є основоположним твором, в якому автор прагне продемонструвати, як теорія, викладена у Второзаконні, стає реальністю. Коли ми розглядаємо Книгу Ісуса Навина як єдине ціле, то приходимо до розуміння, що це книга-поема, яка оспівує беззаперечну покору волі Господа, і містить конкретне підтвердження богословських принципів Второзаконня. Таким чином, Книга Ісуса Навина вступає в різкий контраст із Книгою Суддів, що описує такий бурхливий період в історії Ізраїлю, протягом якого союз із Господом поступово порушувався і всі богословські основи Второзаконня були розпорошені. Разом із Книгою Ісуса Навина, вчення СЗ містить документ, що показує, як можна жити відповідно з волею Бога, незважаючи на людську недосконалість, яку визнає і автор книги.

Насамкінець, Книга Ісуса Навина пов’язана з вченням НЗ, тому що вона пропонує нам постать Ісуса Христа. Не лише в імені, але й у житті та в діях Ісус Навин та Ісус Христос діють однаково в подібних ситуаціях. Ісус Навин – «спаситель», так само, як Ісус Христос, визволитель та речник Бога, що виголошує Його волю. У цьому аспекті обидва образи нагадують і величну постать Мойсея. Як предтеча царя Йосії, Ісус Навин є відображенням і царського образу самого Ісуса Христа. Саме тому, що Йосія був царем, який піднімав знамено Ісуса Навина, він краще, ніж будь-хто відповідав критеріям образу ідеального царя – Давида. Ісус Навин та Ісус Христос до останку очолювали народ на шляху до Обіцяної Землі.

Попередній запис

Рамки Книги

Отже, почнемо. Які думки викликає у вас слово Ісус, коли ви чуєте чи бачите це ім'я? Звісно, я маю на ... Читати далі

Наступний запис

1:1-18 – Богословське обрамлення

Ця глава слугує вступом до усієї книги. З гл. 22 по 24 вона утворює богословське обрамлення, що відточує послання усієї ... Читати далі