Структура «ранніх пророків», пов’язаних із Книгою Второзаконня

Коли йдеться про канонічний вигляд цього блоку текстів, то важливу роль тут відіграє поділ на книги, чого в оригінальному «девтерономістичному історичному творі» раніше не було. Поділ же на 1 та 2 Сам. та 1 і 2 Цар. обумовлений чисто технічними прийомами створення цих книг, а отже, не несе якогось смислового навантаження. Отож, книг є п’ять: Книга Второзаконня, Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, Книга Самуїла та Книга Царів – «П’ятикнижжя». Можливо, Тора була поділена на п’ять частин на зразок уже наявного «девтерономістичного історичного твору», що складався із п’яти частин.

Основна розповідна структура Второзаконня змальовує лише останні дні Мойсея. Попередню історію описано в ретроспективній розповіді та коротких посиланнях. Більшу частину матеріалу усієї розповіді складають чотири промови Мойсея (гл. 1-4; 5-28; 29-32; 33). Його постать є не тільки визначальною для книги а і є прототипом для всіх прийдешніх пророків. З огляду на «місце» дії Книга Второзаконня є все ще пов’язана з теренами поза межами Обіцяної Землі. Наступні чотири книги описуватимуть події, що відбулися вже в межах цієї Богом даної землі. Тільки наприкінці останньої з них народ Ізраїля знову змушений покинути свою землю.

У Книзі Ісуса Навина події викладено із точки зору окремої особи – чоловіка на ім’я Ісус. У ній набагато більше динамізму, осіб та цілі сузір’я подій, але набагато менше промов, ніж у Книзі Второзаконня. Ісус очолює входження в Обіцяну Землю (гл. 1-12), яким народ Ізраїля втілює в життя наказ YHWH, даний йому в Книзі Второзаконня, і розподіляє цю землю серед колін Ізраїлевих (гл. 13-21), у такий спосіб виконуючи обітницю YHWH, яка червоною ниткою проходить крізь усю Книгу Второзаконня. Наприкінці книги (І. Н.) вміщено прощальну промову та опис смерти Ісуса Навина (гл. 23-24).

Наступна книга, що починається відразу за І. Н. – Книга Суддів (див. гл. 1-2) – захоплює набагато довший період часу. Вона постала внаслідок поєднання між собою низки розповідей про видатні постаті «спасителів» або ж «суддів» та їх діяння. При цьому окремі сюжетно-тематичні одиниці укладаються в певний цикл, анонсований на початку цієї книги: віровідступництво ізраїльського народу та поклоніння іншим богам; покарання руками ворогів; YHWH посилає суддю-спасителя; захист від ворогів упродовж життя судді; нове відступництво від YHWH після смерти того судді (Суд. 2:11-3:6). Що далі, то цей цикл щораз більше руйнується. Врешті-решт брак державного утворення загрожує існуванню вибраного народу. Поза тим, на початку наступної книги (1 Самуїла) увесь оповідний цикл про суддів відходить на дальший план, поступаючись місцем винятковій постаті, яка сягає далеко в період царів, – Самуїлові.

Самуїл – це останній суддя. 1 Самуїла 7 розповідає, як він рятує Ізраїль від утисків філістимлян. І тільки в цьому місці ми таки знаходимо заключну нотатку про Самуїла, якою і закінчується період суддів; царський же період починається із того, як народ вимагає для себе царя в 1 Самуїла 8. Зважаючи на зміст, можна б очікувати, що в цьому місці книга й закінчиться, але ці книги задумано з огляду на окремі постаті. І Саул якраз є такою постаттю; тому історія його народження розпочинає нову книгу.

Книги Самуїла зосереджені на трьох визначних особистостях: Самуїлі, Саулі та Давиді. Іноді вони діють одночасно чи навіть спільно, але, принаймні від 1 Самуїла 13 і далі, вся увага сконцентрована переважно на Саулі, а від 2 Самуїла 1 і далі – на Давиді (про його смерть йдеться аж у 1 Царів 2). Матеріял, що стосується Давида, можна поділити на дві частини: Давид під благословенням (2 Сам. 2-8) і Давид під прокляттям (2 Сам. 9-24). Книги Самуїла обрамлені двома псалмами, які виразно вказують на тему цієї частини історичного твору: виникнення царства і, оскільки цар дорівнює поняттю «держава», новий соціяльний образ Ізраїля в історії. Тими двома псалмами є подячна пісня Анни (1 Сам. 2) та подячна пісня Давида (2 Сам. 22) разом з його останніми словами (2 Сам. 23:1-7). Щодо основної думки, ці два тексти взаємно доповнюють один одного та вказують на пророцтво Натана в 2 Самуїла 7: їх тема – цар-месія. Книги Самуїла завершуються конструкцією, що міститься в 2 Самуїла 21-24. А сходження Соломона на престол ознаменовує наступну книгу.

Щодо змісту, то книги Царів розділено на три частини: історія Соломона (1Цар. 1-11), котру, як і у випадку з Давидом, потрактовано згідно схеми «благословення (гл. 3-8) та вина (гл. 9-11)»; історія царів Ізраїлю та Юдеї до кінця Північного Царства (від 1 Цар. 12 до 2 Цар. 17); подальша історія царів Юдеї (2 Цар. 18-25). Перша та друга частина закінчуються коротким історичним підсумком. Після смерті Соломона розповідь більше не фокусується на окремій особистості, але знову, як у Книзі Суддів, з’являється феномен більш тривалого відрізку часу. Однак це не є постійно повторюваний цикл, який розпочинається знову і знову з кожним новим суддею; натомість для цілого періоду царів тут наявний лише один-єдиний цикл, надзвичайно розтягнутий Божим терпінням з огляду на Божі обітниці. Він досягає своєї песимістичної кульмінації вже не тільки там, де йдеться про пригноблення ворогами, а й там, де йдеться про втрату землі, завойованої при Ісусові Навині. На цьому історія обривається, й залишається відкритим питання, чи можна сподіватися нової милости Божої, як це вже не раз ставалося під час коротших циклів епохи суддів.

Попередній запис

Введення. Біблійні книги, включені до девтерономістичної історії

«Девтерономістичний історичний твір» включає в себе: Книгу Второзаконня, Книгу Ісуса Навина, Книгу Суддів, Першу та Другу книги Самуїла, Першу та ... Читати далі

Наступний запис

Історичний твір як джерело історичної інформації

Особливості ізраїльського історичного літописання Щодо форми, то найважливіші складові ізраїльського історичного літописання існували й раніше, у хеттитській історіографії; ба більше, ... Читати далі