Розділи 28:69-32:47 – Укладення другого союзу

28:69-29:1 – Вступ

Вступ у 29:1-2 вказує на те, що історія укладення другого союзу на рівнинах Моаву починається саме тут. Це є продовженням історії, викладеної у гл. 1-4. Глава 31 є розповіддю про призначення Ісуса Навина.

29:1-10 – Історичний огляд

Цей історичний огляд повторно підсумовує історію від передодня Виходу до передодня переходу через Йордан. Стосовно того, що Господь учинив у землі єгипетській (29:2-3), див. 6:21-22; 7:18-19; 11:3; 26:7-8. Мойсей сорок років водив народ Ізраїлю дикою пустелею, щоби навчити людей, що їхнім Богом є Господь (вв. 5-6, див. 8:2-5). Стосовно війни проти Сигона й Оґа та надання зайорданської землі колінам Рувима, Ґада і половині коліна Манасії (вв. 7-8) див. 2:24-3:17.

29:11-12 – Слова союзу

Ізраїльський народ уклав союз із Господом, коли присягнув. Господь призначив Ізраїль богообраним народом і став Богом Ізраїлю (див. 26:17-19).

29:13-30:20 – Повчання

Мойсей укладав цей союз не тільки разом із тими, хто на той час був там присутній, але також і з нами, кого там не тоді було (вв. 14-15; див. також вв. 10-11). Кожен, хто служить богам інших народів, накличе на себе прокляття, «написаного в цій книзі Закону» (вв. 18-21; пор. 28:61). Стосовно отруйної та гіркої рослинности (в. 17) див. Єр. 9:14; 23:15; Ам. 5:7; 6:12. Цілковите знищення Содома, Гомори, Адми та Цевоїму (в. 22; пор. Бут. 14:2,8) було покаранням за злам союзу (Ам. 4:11; Ос. 11:8). Усі народи цікавитимуться: «Для чого Господь зробив так цьому Краєві?» (вв. 23-27; див. Єр. 16:10-13; 22:8-9).

Речення в гл. 30 сформульовано в другій особі однини, та ця глава належить до «множинного» прошарку часів вавилонського полону. «І станеться, коли прийдуть на тебе…» (в. 1), – так, усе те вже трапилося. Ця глава заздалегідь припускає знищення Юдеї та Єрусалима в 587 році перед Р. Хр. і пропонує відповіді на питання, чи може бути відроджено богообраний народ, а якщо так – то як саме. Ізраїль зможе відродитися, якщо народ повернеться до Господа (вв. 2-5; див. Єр. 23:3; 29:13,14; 32:37-38). Що більше, саме Господь буде тим, хто спонукає людей повернутися до Нього всіма їхніми серцями й усіма їхніми душами (вв. 6, 10; див. 2 Цар. 23:25), і тим, хто обріже їхні серця (в. 6; див. 10:16; Єр. 4:4; 9:24-25). Нами заволодіє слово Господа, Який радітиме, забезпечуючи нам процвітання (в. 9; пор. 28:63!), тому що буде відновлено панування слова Господнього. У цьому ми можемо побачити цілу доктрину Второзаконня. Ця заповідь не є ні надто обтяжливою для нас, ані надто недосяжною (в. 11), навіть якщо ми перебуваємо у вигнанні. Вона ні на небесах, ані за морем (вв. 12-13). Слово Господнє вже промовлено, і воно є на вустах наших і в серцях наших. Якщо ми наповнені словом Божим, то воля Божа виконується всередині нас (в. 14). Лекціонарій має на увазі, що залишатися близьким до Тори – це те саме, що любити свого ближнього.

Ось перед нами Господь поклав Свої благословення, а саме: життя і процвітання, – та Свої прокляття, а саме: смерть і несприятливі обставини (вв. 15, 19; пор. 11:26-30; 27:12-13). Господь не може закликати за свідків інших божеств, а отже, викликає для цього небеса та землю й каже нам в їхній присутності, що ми повинні вибрати життя і скоритися заповідям Господнім (вв. 16. 19б).

31:1-29 – Призначення Ісуса Навина

Правонаступництво в керуванні народом Ізраїлю вимагає оновлення союзу так само, як правонаступництво щодо трону Асирії вимагало оновлення договору, – та призначення Ісуса Навина (31:1-8) відображає критичний момент історії ізраїльського народу, який вимагав радикального перетлумачення старих принципів. Второзаконня встановлює розширення та перетлумачення старих принципів, репрезентованих у Декалозі.

Мойсей переписав «цю Тору» в книгу і передав її левитам. Цю книгу Тори слід повторювати напам’ять уголос – як приклад волі Господа, об’явленої через Мойсея, – перед усім народом кожного сьомого року, у рік відпусту (див. 15:1), на свято Кучок (див. 16:13), аби спонукати цілий народ знати Тору (вв. 9-13; пор. 17:18-19). Процедуру декламування Тори, можливо, описує Неемія.

У наметі зборів Господь призначає Ісуса Навина провідником ізраїльтян (вв. 14-15, пор. Вих. 33:7-11) і підбадьорює його (в. 23; див. вв. 7-8), – але при цьому Господь також повідомляє Мойсея, що обраний народ скоро зрадить свого Бога і зламає союз (вв. 16-21; див. 6:10-15; 8:7-10). Господь вимагає, щоби Мойсей записав пісню, яка би свідчила проти обраного народу, коли станеться зрада (вв. 19, 21; див. 32:1-43). Потому Мойсей закликає небеса та землю за свідків проти левитів (в. 28; 32:1), стверджуючи, що останні також бунтуватимуть супроти Господа (вв. 26-29).

31:30-32:44 – Пісня Мойсея

Мойсеєва пісня (32:1-43) частково має форму судового процесу: викликання свідків (вв. 1-3), виклад справи (вв. 4-6), судовий розгляд (вв. 7-14), висунення обвинувачення (вв. 15-18), рішення суду (вв. 19-25), – тільки розширеного завдяки філософським доповненням (вв. 1-2, 6-7, 19-20, 28-29). З одного боку, у цьому контексті пісня діє як пророцьке звинувачення народу Ізраїлю, та з іншого – між в. 38 і в. 39 є важлива відмінність. Заключна частина пісні символізує божественну стриманість.

Мойсей закликає небеса та землю бути свідками (в. 1; див. 30:19) і заявляє, що його учення має поширитися по цілій землі (в. 2). Мойсей називає Господа Скелею, щоби звеличити Божі справедливість і вірність (в. 4). Якщо Ізраїль зрадить Бога, Божа вірність оголосить Ізраїль винним (вв. 15, 18, 30-31, 37). Ця пісня описує добре діяння Господа та близькі стосунки між Господом і народом Ізраїлю: Господь є нашим батьком, котрий створив нас (в. 6). Усевишній пропорційно розмежував народи, поділив рід людський і закріпив кордони для народів «за числом Ізраїлевих синів» (Втор. 32:8). У тексті з Кумрану читаємо: «Відповідно до числа богів», – а в Септуагінті: «Відповідно до числа Божих ангелів». Так відображено значення, наявне в першоджерелі. Та нині Всевишній є Господом, Який володіє Ізраїлем як власним народом Бога (вв. 8-9). Цей Господь провів цей народ дикою пустелею і наділив його родючою землею (вв. 10-14), але народ Ізраїлю виявився позбавленим глузду та розуму. «Єшурун» (в. 15) – це назва ізраїльського народу, етимологічно пов’язана зі словом «справедливий». Вона може контрастувати з іменем «Яків» («шахрай»). Одначе Єшурун покинув Бога – Скелю свого спасення, яка створила його (в. 15), – і взявся шукати свого спасення в іншій скелі (вв. 17-18).

Господь покидає цих людей (вв. 19-27). Обраний народ змусив Господа ревнувати до того, хто не бог, а тому Господь змушує народ Ізраїлю ревнувати до того, хто не народ (в. 21). Господь використовує ворогів як знаряддя для покарання (вв. 22-27). Навіть «шеол» (Ад) не зможе заховати нас від гніву Господа (в. 22; див. Ам. 9:2). Його вороги не розуміють, що їхні божества не можуть урятувати їх, а тільки їм нашкодять (вв. 28-35). І Господь карає ворогів (в. 35).

Господь вручає народ Ізраїлю тому, хто не бог (вв. 37-38), одначе не може байдуже дивитися, як той народ знищують. У вавилонському полоні ізраїльський народ засвоїв, що тільки Господь – єдиний Бог і що Він ревнує до всіх Своїх супротивників (5:7-10; Наум. 1-2). «Побачте тепер, що Я – Я є Той, і Бога немає крім Мене…» (32:39; Іс. 43:11,13; 45:5-6, 18, 21-22; 48:12 та в ін. місцях). І тепер уже каральний меч повернуто проти ворогів (вв. 40-43).

Попередній запис

Розділи 26-28:68 – Декларація союзу, Благословення та прокляття

26:1-16 – Заключна частина девтерономістичного Закону Частину 26:1-16 пов’язано з першою частиною зводу законів через сплетіння ключових слів (стосовно ключового ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 32:48-34:12 – Смерть Мойсея

32:48-52 – Наказ зійти на гору Нево Господь наказує Мойсеєві зійти на гору Нево (32:49), вершина якої називається Пісґа (3:27). ... Читати далі