Розділи 26-28:68 – Декларація союзу, Благословення та прокляття

26:1-16 – Заключна частина девтерономістичного Закону

Частину 26:1-16 пов’язано з першою частиною зводу законів через сплетіння ключових слів (стосовно ключового слова «їсти» див. вступ вище; щодо «благословляти» – 26:15; 12:7б,15; 14:24,29; 15:4,6,10,14,18; 16:10,15,17) і через спорідненість тем («первоплоди» у 26:1-11, див. також 15:19-23; «десятина» у 26:12-15, див. також 14:22-29).

26:1-11 – Первоплоди

Народ Ізраїлю приноситиме перші плоди Обіцяної Землі Господові й повторюватиме вголос напам’ять формулу історії спасення (вв. 5-10; пор. 6:10-25; Вих. 13:1-16). Кожна людина зазвичай особисто з’являється перед Господом і промовляє: «Мандрівний арамеянин був мій батько…» (в. 5) – «…тепер оце приніс я початок плоду тієї землі, яку Ти дав мені, Господи» (в. 10). Єгипетське рабство та визволення з нього, навпаки, є спільним досвідом ізраїльського народу: «І чинили нам зло єгиптяни, і гнобили нас, і давали нас на роботу тяжку. І голосили ми до Господа, Бога батьків нашихІ вивів нас Господь із ЄгиптуІ привів нас до цього місця…» (вв. 6-9)

26:12-16 – Десятини

Через десятину ізраїльтяни діляться одне з одним благословенням Господа. Вони сходяться на релігійне зібрання за спільним столом (див. 14:22-29).

Більшість «постанов та законів», викладених у 12:1-26:16, не годиться для буквального виконання в наші дні, та вони повчають нас щодо волі Господа, Який хоче наповнити нас Божим словом і запросити нас поділитися божественним благословенням зі своїми ближніми. Перед лицем Бога з нами всіма буде вчинено цілком чесно, та при цьому самовиправдання власних учинків для нас неприпустиме.

26:17-19 – Декларація союзу

Мойсей цитує декларацію союзу й підтверджує, що Господь та Ізраїль віднині пов’язані один із одним договором: народ Ізраїлю вірить винятково в Господа як у свого Бога (в. 17; див. 6:4-5), а Господь робить Ізраїль єдиним цінним для Бога народом, святим у Господа (вв. 18-19; див. 7:6). Господь – правитель цілого світу – стає «нашим Богом». У такий самий спосіб Ісус, єдиний Син Божий, умалив і впокорив Себе (Фил. 2:6-11), давши нам Своє тіло та новий союз у Своїй крові (1 Кор. 11:23-26). Ізраїль вищий від усіх народів (в. 19) тільки тому, що Господь зійшов до нього згори (див. Еф. 4:8-10).

Декларація союзу є найвищою точкою процедури укладення договору. Це укладення договору мусить бути задекларовано повторно: «сьогодні» (вв. 17, 18) Господь укладає договір із нами. Народ відповідає, що він буде покірним Господньому слову (в. 17). Такими самими словами свого часу цей договір задекларував цар Йосія (2Цар. 23:3). Згідно з 31:10-13, Второзаконня слід було читати як слова договору кожного сьомого року на свято Кучок. Це означає оновлення договору. «Сьогодні» цей договір між Господом і нами укладено в Ісусі Христі.

27:1-28:68 – Благословення та прокляття

27:1-26 – Перестороги перед переходом через Йордан

Народ Ізраїлю встановить пам’ятник «цій Торі» негайно по прибутті до Обіцяної Землі (27:1-8). Тут не зрозуміло, чи Тору мали написати на камені, встановленому після переходу через Йордан (в. 3), чи на каменях вівтаря (в. 8), і чи той камінь було встановлено на березі ріки (в. 2), чи на горі Евал (в. 4). Редактор часів вавилонського полону, котрий формулював речення у другій особі множини, ставив наголоси на історичній ситуації, що склалася якраз відразу після переходу через Йордан (вв. 2а, 4а). З іншого боку, в І. Н. 4, люди ставлять камені в  Ґілґалі, на західному березі Йордану, а в І. Н. 8:30-35 вони будують кам’яний вівтар на горі Евал і записують Тору на ньому. Також не зрозуміло, чому ті камені встановлено на горі Евал – горі проклять (пор. 27:13; у самаритянському П’ятикнижжі у в. 4 читаємо: «Гора Гарізім» – свята для самаритян гора). Можливо, пам’ятник Торі був для народу Ізраїлю застереженням не накликати на себе проклять (див. 27:9-26).

Для благословення народу ті коліна, які мешкають у Середньо-Палестинському та Юдейському регіонах, стають на південній горі (Ґарізім, в. 12), а для прокляття – коліна, що живуть у Північному регіоні та в Зайорданні, стають на північній горі (Евал, в. 13). Священики-левити заявляють про скверну, яку слід вигнати з Обіцяної Землі (вв. 9, 14): «Проклята людина, що… [Проклятий той…]» (вв. 14-26). Перелік різновидів скверни починається з релігійних принципів (в. 15) і закінчується всеохопним застереженням, яке накликає прокляття на кожного, хто не підтримує та не дотримується слів «цього Закону» (в. 26). Прокляття проти порушення права жити (в. 16, див. 5:16: «Щоб довгі були твої дні»; див. також 21:18-21; в. 17, див. 19:14; в. 18; в. 19, див. 24:17; в. 24, див. 5:17; 21:1-9; в. 25, див. 19:15-21) охоплює і прокляття проти статевої скверни (вв. 20-23, див. 22:30; пор. Лев. 18:8,23,9,17). Кровопролиття і статева скверна вражають святий народ найбільш серйозно.

Прокляття були набагато більш значущими для стародавнього люду, ніж для сучасного суспільства, проте декларація скверни (27:14-26) і перелік благословень та проклять (28:1-68) роблять нас свідомими своїх дій перед лицем Господа. Перед Судом Божим нічого не можна приховати. Коли цар Йосія почув слова цього Закону, які, очевидно, охоплювали і прокляття, то він порвав на собі одяг, аби показати своє розкаяння (2Цар. 22:11). Опинившись віч-на-віч із прокляттями, Йосія сприйняв прихований гріх ізраїльського народу як свій власний.

28:1-68 – Благословення та прокляття

Обіцянка благословень і проклять є характерною компонентою васальних договорів Асирії в VII столітті перед Р. Хр., а також і хетів у XIV і XIII століттях перед Р. Хр. (пор. Лев. 26:3-39). Зміст і риторика цієї частини демонструють багато подібностей до тих угод. Одначе у Второзаконні не великий цар чи божества його імперії, а Господь є тим, хто дає народові благословення та прокляття.

Коли Обіцяну Землю наповнено словом Господнім (вв. 1а, 2б, 9б, 13б, 14), тоді її наповнено благословеннями Господа (вв. 1-14). Господь зробить надійною обітницю Божу в цьому договорі (стосовно в. 1 див. 26:19; стосовно в. 9 див. 26:18-19). Ці благословення спонукатимуть усіх людей на землі прославляти Господа, чиїм ім’ям названо нас (в. 10; див. Мт. 5:16). Щодо благословень див. 15:4-11.

Прокляття збуваються за принципом «око за око, зуб за зуб». Коли Ізраїль відкине слово Господнє в Обіцяній Землі, його самого буде відкинуто і витерто з обличчя цієї землі (вв. 15-68). Вірші 15-19 є протилежними до вв. 1-6. Хвороби та природні нещастя вражають Обіцяну Землю (вв. 20-24), бо Господь є правителем небесним і земним. Перелік проклять у вв. 25-35, який відображає ситуацію під час війни (стосовно вв. 30-31 див. 20:5-7), є паралеллю до договорів асирійського царя Ессаргаддона. Второзаконня стверджує, що ці нещастя, завжди приписувані асирійським божествам, походять не від них, а від гніву Господнього. Щодо пошестей єгипетських (вв. 27, 60) див. 7:15.

Народ Ізраїлю служив іншим божествам, отже, він змушений буде служити їм знову (вв. 36:64, див. 4:28). Стосовно вв. 43-44 див. в. 12. Вірші 47-57 описують бідування обложеного великого міста. Народ Ізраїлю не служив Господові, тож він буде змушений служити своїм ворогам (вв. 47-48). Критична ситуація, описана тут, є такою самою, як ту, що описував пророк Єремія в останні дні Юдейського царства (вв. 48-49 // Єр. 5:15-17; в. 48 // Єр. 28:13-14; вв. 53-57 // Єр. 19:9). Якщо народ відмовляється від слів «цього Закону», то «написані в цій книзі» (див. 17:18-19) всі нещастя – навіть ті, про які не написано «в книзі цього Закону», – впадуть на нього (вв. 58-68). Народ Ізраїлю буде вирвано геть із Обіцяної Землі (в. 63), і ця земля очиститься.

Второзаконня не ігнорує того факту, що праведна особа не завжди є щасливою (3:26, див. також 2 Цар. 23:29). Хай там як, а в переломний історичний момент, який визначав, чи довго ще зможе народ Ізраїлю залишатися на своїй землі, чи ж утратить її, цей народ опинився віч-на-віч із альтернативами покірности Господові чи непокірности і благословення або ж прокляття.

Якщо невдачі – це щось поза контролем Господа, то як же ми зможемо взагалі їх подолати? Коли Ізраїль розтрощила і знищила велика імперія, перелік благословень і проклять розтлумачив, що то саме Господь віддав країну та її народ у руки великої імперії (вв. 7, 36-44, 47-57). І якщо це так, то ключа до відродження богообраного народу ще не було втрачено. Що мали зробити люди, то це повернутися обличчям до Господа й відновити свою покірливість (див. 30:2-3).

Попередній запис

Розділи 22-25 – Суспільне життя народу (закінчення)

22:1-23:25 – Чистота життя і закон про власність Закони, викладені у 22:1-23:16, упорядковано хіазматично (інверсійно): А Заблукалу тварину буде повернуто ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 28:69-32:47 – Укладення другого союзу

28:69-29:1 – Вступ Вступ у 29:1-2 вказує на те, що історія укладення другого союзу на рівнинах Моаву починається саме тут. ... Читати далі