«Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте чинити зло; навчіться чинити добро, шукайте правди, рятуйте пригнобленого, захищайте сироту, заступайтеся за вдову. Тоді прийдіть – і розсудимо, – говорить Господь. Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, – як сніг убілю; якщо будуть червоні, як пурпур, – як вовну убілю» (Іс. 1:16-18), – отже про взаємозв’язок людського покаяння і Божої милості в Біблії мова ведеться ще на сторінках Старого Завіту і не є якоюсь «новинкою» Завіту Нового, як вважає багато хто.
Проте в Божому прощенні наших гріхів, звісно, за умови нашого щирого розкаяння, є один суттєвий момент, на який знову таки багато хто не звертає належної уваги. Загалом, таких «малопомітних» моментів два, проте, за логікою, спочатку поговоримо про перший з них – це справи милосердя (див. щойно наведений уривок з Книги пророка Ісаї), або як їх назвав Іоанн Хреститель: «Створіть же плоди, достойні покаяння» (Лк. 3:8). «Плоди», які зокрема полягали в тому, щоб «нікого не кривдити, не обмовляти і задовольнятися платнею своєю» (див. Лк. 3:14), – тобто загалом цілком посильні для кожного з нас земні речі. От тільки не всі вірні, які ніби мають бути «світлом для світу» та «сіллю землі» (див. Мф. 5:14,13), тобто взірцем для наслідування, беруть на себе труд, обов’язок (чи назвіть як вважаєте за потрібне) наслідувати цю біблійну пораду. Тим самим вони дають привід сумніватися в щирості їхнього покаяння…
Отже, судячи з наведених біблійних цитат, можна дійти до цілком логічного висновку, що покаяння, каяття (кому як подобається) – це процес, що має включати не тільки визнання власних (саме власних, а не чужих!) провин, але й підкріплюватися конкретними справами милосердя стосовно ближніх, вже не кажучи про відшкодування збитків ближнім, причиною яких ми власне стали. Ясна річ, що в цьому висновку немає нічого нового, це цілком очевидні речі, які, проте, мало хто береться виконувати.
Це стосовно першого «малопомітного» моменту, другий – ще менш привабливий, через що про нього взагалі мало де можна почути. А все через те, що Господь, прощаючи наші гріхи, не зобов’язується позбавляти нас від наслідків цих самих гріхів. Хоча, звісно, від багатьох неприємних, а деколи і вкрай небезпечних наслідків, через Свою велику милість позбавляє.
Щоб краще пояснити цю думку, а заодно обґрунтувати її Біблією, повернімося в Едемський сад, а саме до Божого попередження: «Від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2:17). Як всім відомо, люди ослухалися Божого наказу, і так гріх, а заразом з ним і смерть, прийшли в цей світ: «Бо відплата за гріх – смерть…» (Рим. 6:23). І гріх, і смерть, на жаль, по нинішній день панують у цьому світі, тим самим підтверджуючи твердження, що нам доводиться розплачуватися за наслідки гріхів, зокрема гріхів власних.
«А дар Божий – життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6:23), – так звучить продовження щойно наведеного біблійного вірша. Проте тут мова йде про життя майбутнього віку, а не про земне, тому нам доводиться жити за старими «правилами» віку цього, «доки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор. 4:15).
А нині, доки Друге Христове пришестя ще не сталося (і не факт, що воно станеться, коли ми будемо перебувати тут, на землі, у наших тлінних тілах), намагатимемося спричиняти менше шкоди, зла нашим ближнім, адже з наслідками спричиненого нами доведеться жити саме нам. Навіть, якщо щиросердно покаємося в скоєному.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Каяття і гріховні наслідки
Ваш коментар:
