Згідно з Новим Завітом, першими будуть судимі християни. Дехто з вас здивується, що християни взагалі будуть судимі – більше того, що їх судитимуть у першу чергу. Проте про цей принцип сказано в 1-му Петра 4:17-18: “Бо час розпочатися судові з дому Божого; а якщо перше почнеться з нас, то який кінець тих, хто противиться Євангелію Божому? І якщо праведник ледве спасається, то нечестивий і грішний де з’явиться?”
Тут Петро, який пише як християнин, каже, що суд почнеться з нас – тобто, з дому Божого. Ці дві фрази явно свідчать про християн. Це підтверджується протиставленням з тими, хто не кориться Євангелію Божому – тобто, невіруючими. Петро ясно каже, що першими будуть судимі християни.
Апостол Павло двічі згадує про це ж у різних посланнях. У Посланні до Римлян 14:10, він каже: “А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усі ми станемо перед судом Христовим”
Трохи далі, у вірші 12 того ж самого розділу, він продовжує: “Отже, кожен з нас дасть за себе відповідь Богові“.
В обох віршах йдеться про суд християн, це ясно за словами “брат твій” і “кожен з нас”. Павлова думка полягає в тому, що ми, як християни, не повинні намагатися остаточно засудити один одного, бо це зробить Сам Христос, і кожен з нас дасть відповідь перед Христом сам за себе.
Як завжди, роздумуючи про суд вічний, пам’ятатимемо, що це абсолютно індивідуально. Це підкреслюється словами “кожен з нас” – тобто, кожен з нас окремо. Знову, у 2-му Посланні до Коринф’ян 5:10, Павло використовує подібний лексикон для опису суду християн: “Бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе“. Знову-таки, і за мовою, і за контекстом ясно, що Павло говорить тільки про християн. І знову наголос на тому, що це буде суто індивідуальною справою.
Павло також уточнює, що на суді йтиметься про те, що кожен робив, живучи в тілі – тобто, про вчинки і поведінку кожного християнина під час земного життя. Він каже, що всі вчинки, здійснені християнами тут на землі, потрапляють в одну з двох категорій – вони або добрі, або лихі. Третього не дано, нейтралітету немає. Кожен вчинок християнина оцінюється певним чином – або позитивно, або негативно. Всякий вчинок, здійснений без віри і послуху, не прославляє Бога, неприйнятний для Бога і тому поганий (лихий). От за яким простим принципом ми, як християни, будемо судимі.
Не для засудження, але для отримання нагород
Яким же буде той суд, який звершить Христос?
Передусім, ми повинні ясно і категорично відмітити, що цей суд над християнами не буде судом засудження. Це життєво важливий факт, що той, хто щиро вірує в Христа, звільнений від всякого страху остаточного засудження, підтверджується різними уривками Нового Завіту.
Наприклад, в Євангелії від Іоанна Ісус каже: “Хто вірує в Нього, не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого” (Ін. 3:18).
Тут проводиться чітка відмінність. Щиро віруючий у Христа не засуджується; а невіруючий вже засуджений, на підставі свого невірства.
Христос дає таку саму упевненість усім істинно віруючим: “Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя” (Ін. 5:24).
Для того, хто вірою приймає слово Христове через Євангеліє, вже забезпечене наступне: він вже має життя вічне; він вже перейшов з духовної смерті в життя (вічне); він не потрапить під засудження.
У Посланні до Римлян 8:1 Павло підтверджує ту ж саму упевненість у свободі від засудження: “Отже, немає нині ніякого осуду тим, котрі у Христі Ісусі живуть не за плоттю, але за духом“.
З усіх уривків видно, що істинні віруючі ніколи не з’являться на такий суд, остаточним рішенням якого буде засудження. Фактично, істинний віруючий взагалі не буде судимий за ті гріхи, які він скоював. Коли людина приходить як грішник з вірою в Христа, приймаючи Його як свого Спасителя і сповідуючи Його Господом, увесь набір минулих гріхів цієї людини відразу ж і навіки стирається Богом, Який більше про них не згадує.
Двічі, у двох розділах книги пророка Ісаї, Бог обіцяє це тим, кого Він спокутував. У Ісаї 43:25 Він каже: “Я, Я Сам згладжую злочини твої заради Себе Самого і гріхів твоїх не пом’яну“. І знову, в Ісаї 44:22, Бог каже: “Згладжу беззаконня твої, як туман, і гріхи твої, як хмару“.
В оригіналі слова “злочини” і “беззаконня” позначені одним словом – “пєша”, яке означає неправильні вчинки, які кояться у відкритому непослуху відомому закону; у той час, як гріхи – це будь-які неправильні вчинки. Тобто злочини, тяжчі, ніж гріхи. Проте в Бога досить благодаті і сили, щоб згладити і те, і друге.
Згідно із Священним Писанням, на небі ведеться повний облік життя кожної людської душі. Така книга, в якій усе це записується, схожа за властивостями на електромагнітну стрічку. Вона схожа не лише в тому, як ведеться запис, але і в тому, як стирається вміст. Якщо треба стерти вміст будь-якої ділянки стрічки, то це досягається дуже просто за допомогою спеціального пристрою. Так само йде справа з урахуванням життя грішника. Коли грішник вперше приходить до Христа у вірі і покаянні, Бог бере в руки спеціальний “стираючий” пристрій і повністю згладжує всі скоєні грішником гріхи. “Стрічка” життя цієї людини стає абсолютно чистою і на ній можна писати нове життя віри і праведності. Якщо після цього віруючий знову впадає в гріх, то йому треба лише покаятися і сповідувати свій гріх, і Бог зітре цю конкретну ділянку “стрічки”. І знову “стрічка” – чиста.
Про цей спосіб Божого поводження з гріхами, скоєними християнами після того, як вони признали Христа своїм Спасителем, йде мова в 1-му Посланні Іоанна 1:9: “Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди“.
І далі, там же 2:1-2: “Діти мої! Це пишу вам, щоб ви не грішили, а коли б хто згрішив, то ми маємо заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведника. Він є очищення від гріхів наших, і не тільки від наших, але і від гріхів усього світу“.
Ці вірші учать, якщо віруючий у Христа грішить і після цього кається і сповідує свій гріх, то Христове спокутування настільки ефективне, що його гріх стирається, а він сам очищається від всякої неправедності.
Це є тією логічною причиною, за якою щиро віруючому в Христа не потрібно боятися, що результатом суду над ним буде засудження. Бог так передбачив, що і сам грішник очищається і реєстрація його гріха стирається, так що більше про цей гріх немає спогаду, тому немає і приводу для справедливого засудження. Але якщо щиро віруючому не загрожує остаточне засудження, то для якої мети християни взагалі будуть судимі?
Відповідь у тому, що суд над християнами здійснюватиметься для отримання ними нагород. Істинний віруючий буде судимий не відносно праведності, але по тому, як він служить Христу. А те, що віруючий не буде судимий відносно праведності, пояснюється дуже просто – праведність щиро віруючого – не його власна, але Самого Христа, яка ставиться йому Богом на підставі його віри.
У 1-му Посланні до Коринф’ян 1:30 Павло каже, що Христос “став для нас премудрістю від Бога, праведністю і освяченням та відкупленням“. Ні хто інший, але Сам Христос став нашою праведністю від Бога.
Павло знову каже про це ж у 2-му Посланні до Коринф’ян 5:21: “Бо Того, Хто не знав гріха, Він зробив жертвою за гріх, щоб ми в Ньому стали праведними перед Богом“.
Завдяки цьому обміну ми стали праведністю Божою в Христі. Явно, що там, де віруючий приймає спасіння на цій підставі, з Божого боку буде абсолютно нелогічно судити Свою власну праведність, що дана віруючому.
Таким чином, ми доходимо до висновку, що суд християн матиме відношення не до їх праведності, але до того, як вони служили Христу. Метою суду буде ні виправдання, ні засудження; але розподіл нагород кожному віруючому згідно з тим, як вони служили Христу на землі.
Випробування вогнем
Цей суд віруючих з метою отримання нагород описаний Павлом у 1-му Посланні до Коринф’ян 3:11-15: “Бо ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос. Чи будує хто на цій основі із золота, срібла, дорогоцінних каменів, дерева, сіна, соломи, – діло кожного виявиться; бо день покаже, тому що у вогні відкривається, і вогонь випробовує діло кожного‚ яке воно є. У кого діло, яке він будував, устоїть, той одержить нагороду. А в кого діло згорить, той зазнає втрати; а втім, сам спасеться, але так, ніби через вогонь“.
Павло абсолютно ясно стверджує, що це суд не над душами, але над справами. Якщо навіть усі справи людини згорять, проте, її душа буде врятована. Павло пояснює, чому душа такої людини в безпеці: Бо ніхто не може покласти іншої основи, крім покладеної, яка є Ісус Христос.
Цей суд стосується лише тих, хто зводив свою віру не на власних справах або власній праведності, але на підставі Ісуса Христа і Його праведності. Якщо тільки їх віра непохитно покоїться на цій підставі, то їх душі вічно перебуватимуть у безпеці. Коли питання стосується оцінки справ віруючих, то Павло розподіляє їх по двох категоріях. З одного боку, це золото, срібло, дорогоцінне каміння. З другого боку – це дерево, сіно, солома.
Ці дві категорії відрізняються за тим, як вони переносять випробування вогнем. Речовини першої категорії можуть перенести вогонь і не згоріти в ньому. У той час як речовини другої категорії – дерево, сіно, солома – у вогні згорають. Протиставляючи ці дві категорії, ми відразу ж можемо дійти до висновку: якість набагато важливіша для Бога, ніж кількість. Золото, срібло і дорогоцінне каміння зазвичай існують у невеликих кількостях, проте мають велику цінність. Дерево, сіно, солома займають багато місця і є у великому об’ємі, але їх цінність порівняно невелика.
А яким же вогнем будуть випробувані справи християн?
Пригадаємо, що кожен з нас з’явиться безпосередньо перед прославленим Христом. Ми побачимо Його так, як Іоанн побачив Його у своєму видінні на острові Патмос.
Про це сказано в Одкровенні 1:14-15: “Голова Його і волосся білі, як біла вовна, як сніг; і очі Його, як полум’я вогняне; і ноги Його подібні до бронзи, ніби в печі розжарені, і голос Його, як шум вод великих“.
У цьому видінні, ноги Христові, як розжарені в печі, втілюють вогонь скорботи, яким Він судитиме гріховні вчинки нечестивих; у той час, як очі Його, як полум’я вогняне, втілюють проникаючий углиб і поглинаючий погляд, яким Він цінуватиме справи Свого віруючого народу. У вогняних променях цих очей, усе низьке, нещире і малоцінне в справах Його народу вмить і навіки знищиться. Виживе і очиститься лише те, що істинне і має вічну цінність. Розглядаючи цю фазу суду, всякому з нас варто поставити собі питання: як же мені служити Христу в цьому житті, щоб мої справи вистояли випробування вогнем того дня?
Ми повинні перевірити себе в трьох аспектах: мотиви; послух; сила. Передусім, ми повинні проаналізувати свої мотиви. Чи служимо ми для того, щоб задовольнити свої власні бажання чи прославитися, або ми щиро прагнемо прославити Христа і творити Його волю?
По-друге, ми повинні перевірити свій послух. Чи прагнемо ми служити Христу згідно принципів і методів, що розкриваються в Слові Божому? Або ж, ми зводимо власні форми поклоніння і служіння, а потім приклеюємо до них ім’я Христове і титули і фрази Новозавітної релігії?
По-третє, ми повинні перевірити себе відносно сили. У 1-му Посланні до Коринф’ян 4:20 Павло нагадує нам, що “Царство Боже не в слові, а в силі“. Чи намагаємося ми служити Богові у своїй тілесній немочі? Або ж, ми оновлюємося і зміцнюємося Духом Святим? Якщо так, то тоді ми можемо заявити разом з Павлом: “Для чого я і працюю і змагаюся силою Його, що діє в мені могутньо” (Кол. 1:29).
Залежно від відповідей на ці питання про мотиви, послух і силу, і визначиться наш суд того дня, коли всі ми з’явимося перед судилищем Христовим.
Автор: Дерек Прінс
