Розділи 16:18-18:22 – Чиновники

Ця частина є законом про чиновників: суддів, царів, священиків і пророків. Тему частини першої – релігійні принципи – порушено в цій частині щодо завдань чиновників (16:21-17:7; 18:9-14). Чиновники відповідають за актуалізацію релігійних принципів у громадському житті Ізраїлю. Якщо чиновники функціонуватимуть належно, то Обіцяну Землю наповнять слова Господа – Тора.

16:18-20 – Судді

Судцю й «урядника» (див. 1:15, – можливо, судового писаря) слід настановити в кожному місті для кожного коліна (в. 18), і вони мають керуватися тільки справедливістю. Що рішення суду не можна викривляти і що приймати дарунки суворо заборонено (в. 19; пор. 1:16-17; Вих. 23:1-8) – це самоочевидні принципи (Пр. 24:23-25). «За справедливістю, лише за справедливістю будеш гнатися, щоб жити й заволодіти Краєм, що Господь, Бог твій, дає тобі» (в. 20, пор. Пр. 21:21).

16:21-17:7 – Чистота культу

Священики-левити і судді в центральному святилищі є відповідальними за соціяльну справедливість в Обіцяній Землі (17:9-10), а отже, чистота культу – вирішальна річ для того, щоби почути волю Господа. Вкопати палю як ашеру обіч вівтаря і поставити кам’яного стовпа – то були звичайні практики в Ханаані (див. 7:5) і навіть в єрусалимському Храмі (див. 2Цар. 23:4,6-7,14). Можливо, кам’яний стовп символізує тут чоловічу сексуальну силу, й Ашера відтак постає як друга половина подружньої пари з богом (Втор. 16:21-22). Тоді вірили, що статеві акти божеств приносили землі плодючість. Але Господь, Творець світу, не потребує подружньої половини.

Приносити в жертву тварину з вадами є огидним в очах Господа (17:1; див. 15:21). Ми можемо спокуситися притримати сильну тварину для себе, натомість вибравши тварину з вадами як пожертву. І хоча її можна споживати будь-де в місті, як будь-яку іншу тварину (15:22-23), проте нікому не дозволено довільно жертвувати її з огляду на ваду. Чиновники відповідають за захист вівтаря від богопротивних речей та істот і за жертвоприношення тварин.

Закон, викладений у 17:2-7, стосується релігійної сфери, проте передбачає і легальні процедури, спрямовані проти віровідступництва. Люди (або суддя) проводитимуть старанне розслідування, щоби дізнатися, чи звинувачення доведено остаточно (в. 40). Не можна карати на смерть особу через свідчення лише одного свідка (в. 6). Свідки відповідатимуть за свої свідчення (в. 7; пор. 13:5).

17:8-13 – Суд в Єрусалимі

У надто важкому для правосуддя випадку в одному з місцевих судів (16:18-20) «ти» – тобто сам-один (чи більше) від усіх сторін позову чи, можливо, суддя того місцевого суду – підеш до вибраного місця (тобто до Єрусалима), щоби проконсультуватися зі священиками-левитами та зі суддею, котрий на ту пору буде на службі (вв. 8-9). І той випадок мають розсудити «між кров’ю [убивством чи іншим тяжким злочином] та кров’ю, між суперечкою та суперечкою, між раною [від десниці Божої?] та раною» (в. 8; див. 2Хр. 19:10-11). Слово «рана» тут можна перекласти як «напад», але означає воно випадок із убивством чи з прокляттям, де результат є очевидним, але ми не знаємо безпосереднього винуватця. Ми тільки можемо розповісти про цей випадок Богові (див. 21:5). Важливим є виконувати вирок єрусалимського суду, щоби волю Господа було звершено в цілій країні (вв. 10-13; щодо в. 11 пор. в. 20).

17:14-20 – Закон про царя

Бажання поставити царя, «як усі народи, що в моїх околицях» (в. 14), слід порівняти з відомостями про культ, який практикували навколишні народи (12:30). Їхню практику рішуче відкинуто, але інституцію царя можна впровадити за певних умов (17:15). Незважаючи на те, що цар посідає найважливіше становище в державі, для народу Ізраїлю не є вирішальним те, чи царя буде обов’язково поставлено над народом, чи ні. Найважливішим є те, що цар – це суб’єкт Закону (вв. 16-20) і що він пильнуватиме чистоти релігії. Люди мають право настановити над собою царя, та лише з-посеред своїх товаришів із громади. Царя вибирає Господь (в. 15).

Цареві не вільно заводити собі багато коней (=військової потуги) (в. 16аа). Додаткове застереження (з натяком на історію та у формі другої особи множини) не повертати народ до Єгипту, щоби дістати звідтіля багато коней (в. 16аб-б), стосується довіри народу Ізраїлю до політичної влади Єгипту (див. Іс. 31:1-3; також Єр. 2:18; 2Цар. 25:26). Цар за жодних обставин не заведе собі багато жінок (не матиме гарему), котрі символізують плодючість країни (див. коментар до 16:21-22), за жодних обставин не нагромадить собі занадто ні срібла, ні золота (тобто не перейматиметься надмірно грошима – в. 17). І внаслідок цього він не може бути типовим царем (пор. 1Сам. 8:11-18). І він правитиме країною не своєю силою, але Законом Господа. І, поки цар перебуватиме на троні, він матиме список цього (другого) Закону, переписаний для нього в присутності священиків-левитів, і щодня повторюватиме його напам’ять уголос (вв. 18-19). Роль царя полягає в упровадженні цілого Закону (Тори). Якщо він скоряється Торі, то не може вивищуватися над іншими членами громади чи відхилятися праворуч або ліворуч від заповідей (див. в. 11; 5:29; 28:14; І. Н. 1:7), натомість цар навчатиметься боятися Господа (див. 14:23).

18:1-8 – Священики-левити

Священиків у Второзаконні обирають лише з левитів. Священики-левити зберігають Тору (17:18; 31:9, 25-26), і вони відповідальні за рішення суду у важких випадках (17:9; 19:17; 21:5). Вони носять ковчег Заповіту (10:8; 31:9,25), стоять перед Господом, аби правити службу Божу і благословляти в ім’я Господа (10:8; 20:2-4). Вони присвячують себе виконанню слова Господа (18:5; «Господь – Він спадок його» – в. 2), й унаслідок цього вони не мають своєї частки в Обіцяній Землі (див. 12-19). Цей закон (18:1-8) регулює, яку саме частину жертвоприношення їм дозволено їсти («їсти» є ключовим словом першої та другої частин коду цього закону – вв. 1,8). Ці директиви прийнятні також і для християнських пастирів.

Не всі левити служать як священики, та всі вони мають належну священицьку кваліфікацію (вв. 6-7). У місці, яке вибрав Господь, левита слід ушановувати нарівні з іншими левитами, незалежно від того, що він отримає від продажу своєї спадщини (в. 8). Імовірно, він міг продати те, що успадкував од свого батька, і прийти до Єрусалима.

18:9-14 – Чистота культу

Второзаконня вимагає від нас «бездоганности» перед Господом (в. 13); тобто ми мусимо бути повністю лояльними до Господа. Усі заборонені практики (вв. 10-11) є пов’язаними з намаганням відшукати якогось оракула. Сучасне «ідолопоклонство», особливо експансіонізм і деякі форми націоналізму, намагається шукати оракулів, які приносять вигоду певній політиці. Через такі богопротивні речі Господь і виганяє попередніх мешканців із країни (в. 12). Ми повинні шукати лише тих оракулів, які від Господа (див. 6:6-9:13), і ніколи не наслідувати культової практики попередніх мешканців країни (в. 14, див. 12:29-31).

18:15-22 – Пророки

Господь за жодних обставин не дозволяє звертати увагу на провісників і ворожбитів (в. 14). Від кого ж у такому разі ізраїльський народ міг би почути пророцтво Господа? Господь Свої божественні слова промовляв переважно до Мойсея, а також наказував йому навчати людей тих установ і приписів, які він чує від Бога (вв. 16-18; див. 5:22-31). Одначе Мойсей помирає. Господь обіцяє настановити для людей іншого, подібного до Мойсея, пророка з-посеред них (вв. 15, 18). Волю Господа має бути виявлено в Божому слові, що пролунає з уст пророка, подібного до Мойсея.

Щоби розпізнати вдаваного пророка, кожен має простежити, чи пророкував той в ім’я Господнє і чи справдилося воно (вв. 21-22). І ми зовсім не зобов’язані здогадуватися, чи той пророк має магічну силу і чи може він/вона здійснити все, про що казав/-ла раніше (пор. 13:1-5). Натомість мусимо вивчати історію. Важливим є те, чи збувається пізніше в історії слово, яке сказав той пророк. І тому ми повинні зробити висновок, базується чи ні слово того пророка з нашої громади на історії та на Законі Господньому, явленому через Мойсея. Пізніше Второзаконня встановлює норму закону також і щодо пророків: «І не появився вже в Ізраїлі пророк, як Мойсей» (34:10). Але ми мусимо сказати, що не з’являвся такий пророк в Ізраїлі, як Мойсей, аж до приходу Ісуса Христа.

Попередній запис

Розділи 14-16:17 – Календар свят

14:1-21 – Чисті й нечисті Вступ (в. 1) сформульовано в другій особі множини, та відразу за ним подано підрядні речення ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 19-21 – Суспільне життя народу

Ізраїльські чиновники (16:18-18:22) є відповідальними за дотримання релігійних принципів (12:1-16:17) у суспільному житті народу. Закони, викладені в 19:1-25:19, розтлумачують, в ... Читати далі