Розділи 14-16:17 – Календар свят

14:1-21 – Чисті й нечисті

Вступ (в. 1) сформульовано в другій особі множини, та відразу за ним подано підрядні речення в однині (в. 2). «Не будеш їсти жодної гидоти» (в. 3). Прошарок тексту в другій особі множини вводить у вв. 4-21 перелік тварин, яких дозволено споживати і яких – заборонено. Для народу, що перебував у вавилонському полоні, було дуже важливо знати, яких тварин йому можна їсти.

Калічити себе ранами й/або голити собі чуприну (в. 1) було звичайною практикою жалобного обряду аж до часів полону: див. Єр. 16:6; 41:5. Історик-девтерономіст (прошарок другої особи множини) додав заборону такої практики, яка шукає сили в мертвих, адже вона, на його думку, спричинила занепад його країни. З іншого боку, закон, викладений у прошарку другої особи однини, наголошує, що святий народ Господа, вартісний люд Божий (див. 7:6; 26:18), «не їстиме жодної гидоти». Варити козенят у молоці їхніх матерів могло бути табу споконвіку чи, можливо, було заборонено з міркувань гуманности (Вих. 34:26; 23:19).

Не всі назви тварин із переліку у вв. 4-18 можна ідентифікувати, проте кількість тих тварин може показати повноту природи. Тварин їстівних і неїстівних тут чотирнадцять (2 х 7), неїстівних птахів – двадцять один (3 х 7: у в. 13 є три назви) – пор. Лев. 11. Нам годі розібрати, чому одні з них їстівні, а інші – ні, проте для народу Ізраїлю цей перелік показує певну послідовність у природі. Серед народів часів вавилонського полону тільки ізраїльтяни їли одне та не їли іншого. Їсти будь-що, померле власною смертю, заборонено (в. 21), адже його кров неможливо вилити геть (див. коментар до 12:16).

Що ж до нас, то той, хто їсть, – їсть ради Господа, і той, хто утримується від їжі, – утримується також ради Господа (пор. Рим. 14:6; див. також Дії 10:9-16).

14:22-29 – Десятини

Ця частина тексту розповідає про періодичне жертвування десятини і може слугувати вступом до наступних глав – 15:1-16:17, – які стосуються періодичних установ; але більш очевидно її пов’язано з попередньою частиною через уплетення сюди ключового слова «їсти» (вв. 3, 23, 26, 29; це ключове слово відсутнє в наступній частині – 15:1-18).

Десятина була різновидом царського податку (1Сам. 8:15,17). Цар збирав десятину на утримання царського святилища та як священицький податок. Отож, то не була жертва, яку споживали вірні. Проте у Второзаконні закон акцентує на споживанні їжі перед Господом (вв. 23, 26; див. 12:18), аби «щоб навчився ти боятися Господа, Бога свого, по всі дні» (в. 23; див. 17:19). Десятину буде відібрано з найпершої частини врожаю – так само як первістків із череди та з отари (в. 23; пор. 15:19-23). Щодо «благословення» (вв. 24, 29) див. також 26:15. Якщо ми в нашому суспільстві підтримуємо знедолених, то не матимемо нестачі (вв. 26-29; див. також 15:10,18; 23:21; 24:19). Второзаконня вимагає, щоби весь богообраний народ збирався навколо спільного столу (див. також 26:12-16).

15:1-18 – Закон про відпуст

Второзаконня вимагає не скасовувати борги на сьомий рік боргування, а запровадити рік відпусту, коли всі кредитори в Ізраїлі мусять скасовувати свої вимоги (вв. 2, 9). «У кінці семи літ» (в. 1): здається незрозумілим, чи порою відпусту боргів є початок сьомого року чи кінець, але цей термін минає перед збором урожаю, бо кредитор збирає відсоток чи загальну суму з річного врожаю. Цей відпуст має опору в громаді того народу, який живе згідно зі союзом (вв. 2-3).

Господь благословляє цей народ так, аби серед нього не більшало вбогих (в. 4). Проте закон наказує підтримувати вбогих і заявляє: «Бо не передеться убогий з-посеред Краю» (в. 11). Що це означає? Бідні люди ніколи не перестануть існувати. Це – незмінна умова існування цього світу. Ми повинні підтримувати їх, адже для нас досить благословення Господа на те, щоби ділитися з бідними (в. 10; див. розподіл власности в ім’я Ісуса в Дії 3:44-45). Перед Господом ми можемо бачити речі по-різному. Коли ми ділимося нашими набутками з бідними, ми не убожіємо, зате бідні отримують удосталь, аби поїсти (2Кор. 8:13-15). Завдяки цьому, доки ми дотримуємося заповідей Господа, Боже благословення для цієї землі є повним і вбогих серед нас немає (в. 4), – тож народ Ізраїлю позичатиме іншим народам, але не братиме в борг від них: так виглядає благословення для народу Ізраїлю серед сильніших народів (в. 6; див. 28:12-13).

Відпуст боргу, проте, спричиняє іншу трудність для вбогого. Коли наближатиметься рік відпусту, багатій нічого не позичатиме бідному (в. 9). Така недоброзичливість походить від браку віри в необмеженість благословень Господа. І якщо внаслідок цього бідний заволає до Господа проти «тебе», то тебе конче визнають винним (в. 9; див. 24:15; Вих. 22:23,27; пор. Втор. 10:17-18).

З в. 12 зрозуміло, що кожен єврей-невільник мусить служити шість років, а на початку сьомого року рабства його необхідно відпустити. Втор. 15:12-18 перебуває під упливом Вих. 21:2-11, де закон регулює процес відпусту для кожного раба на сьомий рік і трактує рабів і рабинь по-різному. Проте, відповідно до контексту Втор. 15 (див. перш за все вв. 1, 17), рік відпусту щодо рабів і рабинь має бути застосовано однаково. Звільнення від рабства, яке оголосив цар Седекія (Єр. 34), було відпустом для всіх рабів у країні, й пророк Єремія цитував Втор. 15:1,12 як основу для цього декрету (Єр. 34:14). Коли раба звільняють, то господар не повинен виставляти його (чи її) на волю з порожніми руками, а поводитися так само, як і Господь, Який благословляє Свій народ (вв. 13-14). Тут важливим є співчуття (в. 15). Служба раба була еквівалентною платні наймита (в. 18). Второзаконня не засуджує інституту рабства, проте наказує, щоби володарі ставилися до рабів як до суверенних перед лицем Господа.

Закон про відпуст з’являється не для того, щоби надати перевагу чужинцям (вв. 2-3,6-7,12). На початковому етапі Закон Господа стосувався лише народу Ізраїлю, а не інших народів, адже ті мали власних богів. Але цей закон базовано на необмежених благословеннях Господа (вв. 4-6,10-11,13-15). Що більше, місією народу Ізраїлю є стати благословенням для всіх народів на землі (див. Бут. 12:2-3). Подібно християнська Церква має стати благословенням для всіх націй. На основі цього, наприклад, у наші дні мультинаціональні компанії, якими керують християни, не повинні поневолювати народи в бідних країнах, а мають натомість ділитися з ними достатком. «[Христос] бо наш мир» (Еф. 2:14), і всі народи запрошено до того, щоби вони були «наповнені всякою повнотою Божою» (Еф. 3:19).

15:19-23 – Первістки тварин

Первісток тварини репрезентує все потомство домашньої худоби. Жертвопринесення первістків тварин показує, що Господь претендує на привілейоване володіння всім, що росте чи родиться в Ізраїлі. Усе, що ми маємо, є власністю Господа (отже, ми не повинні пригнічувати бідних!). Але тут наголошено на споживанні пожертвувань із первістків тварин, до того ж у вибраному місці й разом із усіма домочадцями (в. 20; див. також 26:1-11). Заповідь у в. 21, здається, вимагає диференційованого підходу до тварин неналежної кондиції, та зараз мова про інше. Стосовно ж цієї проблеми див. 17:1. Щодо вв. 22-23 див. 12:15-16.

16:1-17 – Календар свят

Ізраїльський народ зазвичай відзначав три свята на рік, а саме: Пасху (разом із празником опрісноків), яка згодом стане днем воскресення Христа; свято Седмиць (= П’ятдесятниця) та свято Кучок.

Частину 16,1-8 побудовано хіазматично (інверсійно):

  • А «додержуй місяця авіва» (в. 1аа)
  • Б святкування Пасхи у вибраному місці (вв. 1аб-2)
  • В незаквашений хліб, який має стосунок до Виходу (в. 3)
  • Г незаквашений хліб: «І не буде бачене в тебе квашене» (в. 4а)
  • Г’ єврейська Пасха: «А з м’яса, ніщо не буде ночувати до ранку» (в. 46)
  • В’ єврейська Пасха, пов’язана з Виходом (вв. 5-6)
  • Б’ святкування Пасхи у вибраному місці (в. 7)
  • А’ протягом шести днів… а на сьомий день… (в. 8)

Межі цієї частини встановлює закон шабату. пор. вирази «додержуй (5:12!) місяця авіва» та «протягом шести днів… а на сьомий день» (А-А’), також див. «святкуй (5:15!) Пасху» (в. 1аб), «щоб усі дні життя свого пам’ятати день свого виходу з єгипетського краю» (в. 3б, пор. 5:15), і «не будеш робити зайняття» (в. 8бб). У цих межах заповіді щодо Пасхи (див. Вих. 12:21-27; пор. Вих. 12:1-13,43-51) і щодо празника опрісноків (див. Вих. 13:3-10; пор. Вих. 12:14-20) перегукуються одна з одною через згадку у Виході (див. головно В-В’), тобто через звільнення від рабства. Сам же шабат пов’язано з Виходом (5:15).

Худобу для пасхальних жертвоприношень обов’язково слід різати лишень у вибраному місці (вв. 2, 5, 6, 7а), тоді як опрісноки кожен може їсти у своєму власному наметі (вв. 4а, 7б-8); одначе, фактично, учасники празника опрісноків під час єврейської Пасхи перебувають в Єрусалимі чи поблизу нього.

Свято седмиць відзначають наприкінці збору врожаю (вв. 9-12). Це свято припадає на день по семи тижнях (п’ятдесятий день = П’ятдесятниця) після єврейської Пасхи. Того дня ціла сім’я, а також ті, кому в житті пощастило менше, разом повинні веселитись у вибраному місці (в. 11). Це свято також нагадує нам про Вихід (в. 12).

Свято Кучок святкують наприкінці сезону збирання винограду та смоківниць (вв. 13-15). Його святкують протягом семи днів у вибраному місці (вв. 13:15). Також тут наголошено на веселощах укупі зі сім’єю, левитами, подорожніми, сиротами й удовами (в. 14). Коли випадав рік відпусту, то під час свята обов’язково мали читати Второзаконня (31:10-11). Це свято також пов’язано зі звільненням від боргу чи залежности.

Тричі на рік усі чоловіки в Ізраїлі (як представники своїх сімей на відповідний час) мають з’являтися перед Господом (в. 16; див. Вих. 34:23; 23:17). І багато людей вирушало на прощу до Єрусалима з цілої країни, а за часів Другого храму – навіть із Вавилона чи з Африки (див. Дії 2:9-11; 8:27). Ця проща повторно відтворювала Вихід. Люди повинні з’являтися не з порожніми руками, приносячи якісь пожертви Господові (вв. 16-17; див. Вих. 34:20; 23:15). У Вих. 34 та 23 дано заповідь, пов’язану лише з празником опрісноків, який відзначають на початку жнив, коли люди ще не забезпечені вдосталь зерном.

Попередній запис

Розділи 12,13 – Централізація культу

12:1-26:16 – Девтерономістичне законодавство Структура девтерономістичного законодавства порівняно з Декалогом Второзаконня містить у собі книгу законів (12:1-26:16), які є детальними ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 16:18-18:22 – Чиновники

Ця частина є законом про чиновників: суддів, царів, священиків і пророків. Тему частини першої – релігійні принципи – порушено в ... Читати далі