Розділи 12,13 – Централізація культу

12:1-26:16 – Девтерономістичне законодавство

Структура девтерономістичного законодавства порівняно з Декалогом

Второзаконня містить у собі книгу законів (12:1-26:16), які є детальними умовами договору. Основні теми Декалогу – це базова умова договору – тут повторено та підсилено.

Релігійні принципи, викладені в 12:1-14:29, формують дублікати першої та другої заповідей (5:6-11). Закон про сьомий, відпустовий, рік (гл. 15) пов’язаний зі заповіддю про шабат (священний день відпочинку) (5:12-15; див. Вих. 23:10-12). І, незважаючи на те, що сама заповідь про шабат відсутня серед основ Второзаконня, календаря святкових днів у 16:1-17 не може існувати без неї. Це є перша частина основ Второзаконня.

Попри те, що Мартин Лютер намагався віднайти припис шанування політичних органів влади в четвертій заповіді (5:16), у самому Декалозі нічого не сказано щодо питання політичної влади. Проте друга частина основ Второзаконня (16:18-18:22) викладає закон про урядовців замість четвертої заповіді.

Основні теми частини третьої тут (19:1-25:19) відповідають основним темам третьої частини (друга таблиця) Декалогу (5:17-21).

Секція 19:1-21:23, темою якої є захист життя, підсилює п’яту заповідь («не вбивай», 5:17). Секція 22:1-23:25 складається з двох тем: це перелюб (див. 5:18) і крадіж (5:19). Тема захисту життя виникає також у 22:6-7; 8, а тему перелюбу було обговорено ще в 21:10-14; 15-17. Цю саму тему перелюбу посилено та замінено більш загальною концепцією – «чистоти (громадського) життя». У 23:18-26 теми чистоти (вв. 18-19, 22-24) та зажерливости (вв. 20-21. 25-26) чергуються між собою. Секція 24:1-25:19 відповідає заповідям не свідчити неправдиво супроти ближнього та не пожадати жінки чи дому ближнього свого, тобто двом заповідям, які містять ключове слово «ближній» (5:20-21). Тема неправдивого свідчення виринає в 24:8-9,16,17; 25:1-3, 13-16, а раніше – в 17:6-7; 19:15-21.

12:1-16:17 – Частина перша. Релігійні принципи

12:1-28 – Централізація культу

Найважливішим релігійним принципом Второзаконня є централізація культу. Жертвопринесення Господові були дозволені тільки в одному-єдиному місці, бо Господь – це єдиний Господь (6:4). Незважаючи на те, що Второзаконня не називає того місця, це, очевидно, єрусалимський храм. Жодне інше місце в історії Ізраїлю не могло претендувати на такий винятковий авторитет, як Єрусалим (Пс. 78:60,67-71; 132:13-18). Цар Йосія зруйнував усі святилища в Юдеї (2Цар. 23:8-9) і в Самарії (2Цар. 23:15-20), але не в Єрусалимі. Саме цим пунктом Второзаконня пов’язано з йосіянською реформою.

Замість того, щоби назвати це місце, Второзаконня згадує його, як «бо тільки на місці, яке вибере Господь, Бог ваш» («зо всіх ваших племен», 12:5, чи «в одному з племен твоїх, 12:14) «щоб покласти там Ім’я Своє» (12:5,21; 14,24), чи «щоб Ім’я Його перебувало там» (12:11; 14:23; 16:2,6,11; 26:2). Ми можемо знайти витоки цієї думки у Вих. 20:24.

Ім’я Бога репрезентує Боже «Я». У тому місці, яке вибирає Господь, Він ставить лише Своє ім’я; Бог – на небі, а не у святилищі на землі. Таким є вигляд «богословської системи імени Бога». Існування Господа не пов’язано з піднесенням і занепадом націй чи з гріхом народу, проте Бог є доступним для богообраного народу у святилищі тільки через Боже ім’я. Пор. Єз. 20:9,14,22,39,44; 36:20-23, де сказано, що Господь урятував народ Ізраїлю тільки заради Свого Божого імени, яке Ізраїль оскверняв, перебуваючи поміж іншими народами. Тож із цієї причини і заборонено вживати ім’я Господа намарно (див. 5:11).

Єрусалимський Храм зруйнувало в 587 р. до Р. Хр. вавилонське військо (2Цар. 25:8-17), але храм було відбудовано в 515 р. до Р. Хр. – після періоду вавилонського полону (Езр. 3-6), – а після 20-го р. до Р. Хр. святиню розширив цар Ірод (Ів. 2:20). Саме про цей храм казав Ісус: «Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його!» (Ів. 2:19). Для нас ім’я Ісуса Христа – міцний храм, – і воно є таким, що лише ним єдиним ми всі з певністю зможемо врятуватися (Дії 4:12). Нас охрещено в його ім’я (Дії 2:38), і ми молимось у Його ім’я (Ів. 14:13-14; 15:16; 16:23-24).

Второзаконня 12:1-12 – це вступна частина, яку сформулювала школа девтерономістів у другій особі множини ще за часів полону. Словами з цієї частини керувався народ Ізраїлю, коли збирався повертатися з Вавилона до Обіцяної Землі, щоби там узятися до централізації свого богослуження (вв. 1:9-10). Старанне руйнування чужоземних святилищ при входженні народу Ізраїлю до певної землі (вв. 2-4) та відмову діяти згідно з власними бажаннями, як ті люди діють «сьогодні тут» (в. 8), наголошено особливо, бо хибний культ уже спричиняв знищення їхньої країни (див. Втор. 28:64 та Неем. 9:32-37). У Ханаані, а також в ізраїльтян святилища зазвичай споруджували на верхівках гір, на пагорбах і під кожним зеленим деревом – символом життя (в. 2; пор. 1Цар. 14:23; 2Цар. 16:4; 17:10). Щодо в. 3 див. 7:5 і 16:21-22.

«Цілопалення» (підношення для спалювання) (в. 6) мають бути повністю спалені вогнем і в такий спосіб присвячені Господові. «Жертва» – це означає забиття тварини, чию тушу потому ділять між Богом і Його вірними для спільної трапези. Щодо десятини див. 14:22-29. Частину жертовного відкладають як частку для священиків (Лев. 7:14, 29-36). Вотивний дар складають як сповнення клятви (Суд. 11:39). Добровільні пожертвування – це інший, ніж вотивні дари, різновид пожертвувань. Щодо первістків тварин див. 15:19-23. Це все є жертвами в ізраїльтян. Одначе вельми важливе тут не їхнє визначення, а заповідь їсти все це разом із «вашими» домашніми, а це означає «і раби ваші, і невільниці ваші, і Левит, що в ваших брамах», – радіючи з кожного здобутку рук ваших, що Господь ним благословив вас (вв. 7, 12; щодо левитів див. 10:8-9 і 12:19).

Починаючи з в. 13 і далі, цей закон про централізацію богослуження подано реченнями, сформульованими в другій особі однини; цей закон регулює процес культової централізації в йосіянській реформі. Він дозволяє тільки одне місце для жертвоприношень тварин (вв. 13-14), але водночас дає право споживати м’ясо будь-де поза святинею та регулює процес забиття тварин (вв. 15-28). У стародавньому світі загалом і в Ізраїлі зокрема кожне забиття тварини мало жертовний характер. Второзаконня обмежило місце для жертвоприношень єрусалимським храмом. Це мало б означати, що люди втратили право споживати м’ясо в себе вдома. Тож необхідно було узаконити нехрамовий забій тварин. Не тільки чистому, а й нечистому в очах релігії віднині дозволяється їсти м’ясо, бо забій тварини та споживання м’яса в себе вдома вже не вважають жертвоприношенням (в. 15). Одначе людям не можна вживати в їжу кров (в. 16).

Практика виливання крови геть під час забиття тварини, можливо, корениться в якомусь табу. В Ізраїлі ж бо вірили, що життя тіла зосереджено в крові. Життя належить Господові. Вживаючи кров в їжу, ізраїльтянин порушує право власности Господа (Бут. 9:1-7; Лев. 17:10-16; а також у ранній Церкві див. Дії 15:20,21,29).

Усі пожертвування та жертвоприношення: чи то м’ясо, чи злаки – належить відносити до вибраного місця (вв. 17-18). Важливим тут є також споживання їжі в колі цілої сім’ї (див. в. 7). А ще не слід забувати про левитів (в. 19), і не тому, що через централізацію богослуження вони втратили роботу в місцевих святинях, а тому, що вони присвятили себе виконанню Господнього слова і через це не отримали своєї частки при розподілі Обіцяної Землі (14:29; 17:9,18; 18:1,6-8; 21:5; 24:8; 27:14).

«Коли Господь, Бог твій, поширить границю твою» (12:20; пор. 1:10-11; 10:22; 11:24; а особливо 19:8-9), так що багато ізраїльтян оселяться далеко від того вибраного місця, то вони мусять діяти, як уже зазначено (вв. 20-22 // в. 15; вв. 23-25 // в. 16; в. 26 // вв. 17-18; в. 27 // в. 16). Щодо того, «коли робитимеш справедливе в Господніх очах» (в. 25, а також в. 28), пор. 6:18; 13:19; 21:9.

12:29-31 – Пересторога перед чужою релігією

Наслідувати практики чужих релігій – релігій попереднього населення – абсолютно заборонено (в. 30). Ушанування Господа повинно бути правильним щодо Нього (в. 31). Для деяких божеств спалювали в жертовному вогні навіть власних синів і доньок (див. 2Цар. 3:27), але це є огидним для Господа (див. 7:25-26).

13:1-13:19 – Пересторога перед підмовлянням

Пересторогу перед підмовлянням пов’язано зі заповіддю нічого не додавати до Слова Господнього та нічого не віднімати від нього (13:1; пор. 4:2). Обраний народ завжди повинен бути лояльним до Господа, про Якого йдеться в Писанні, проте не в інших текстах. Підмовляння йти за іншим богом повністю нищить стосунки союзу. Тут є три приклади.

Приклад перший: знак чи чудо, які являє пророк або «сновидці» (див. Чис. 12:6), ніколи не повинні стати для народу Ізраїлю причиною служити іншому божеству (13:2-4). Бог Ізраїлю – єдиний Господь, Який вивів цей народ із єгипетської землі (13:6; 13:11; див. Декалог у 5:6). Заповідь «Вигубиш зло з-посеред себе» (в. 6) робить кожного окремого ізраїльтянина відповідальним за правосуддя та за чистоту народу: див. 17:7,12; 19:19; 21:21; 22:21,22,24; 24:7. Господь випробовує вірність Свого народу (13:4-5). Див. також 18:19-22.

Приклад другий: навіть якщо тим, хто потайки підмовляє людей (у твоїй сім’ї) служити іншому божеству (вв. 7-8), буде хтось із твоєї сім’ї чи близька тобі людина, – таку людину слід покарати на смерть. Ми схильні жаліти членів нашої сім’ї, та ми не можемо замовчувати такого потаємного підмовляння (в. 9). «Не скривай його» (в. 9 зі Септуагінти). До того ж. замовчування про того, хто підмовляв людей, є розірванням союзу. Кожен ізраїльтянин відповідальний за дотримання у своїй сім’ї вірности Господові, тож «рука твоя буде на ньому найперше, щоб забити його» (в. 10). «А ввесь Ізраїль буде слухати і буде боятись, і більше не буде робити такої злої речі серед тебе» (в. 12; див. 17:13; 19:20; 21:21. У цих фрагментах також сказано: «І вигубиш зло з-посеред себе»; пор. 13:6).

Приклад третій стосується фальшивого культу в будь-якому з міст Обіцяної Землі. Ізраїльтянин повинен спершу розпитати і провести розслідування (13:13-15), а потім уже зробити те, що є правильним в очах Господа (13:19; 12:25,28).

Попередній запис

Розділи 9:7-11 – Подальші повчання

9:7-10:11 – Порушення та поновлення союзу 9:7-29 – Порушення союзу Історія порушення та поновлення союзу триває після розповіди про оприлюднення ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 14-16:17 – Календар свят

14:1-21 – Чисті й нечисті Вступ (в. 1) сформульовано в другій особі множини, та відразу за ним подано підрядні речення ... Читати далі