9:7-10:11 – Порушення та поновлення союзу
9:7-29 – Порушення союзу
Історія порушення та поновлення союзу триває після розповіди про оприлюднення Декалогу (в. 5). Вона формує межі для повчань у 6:1-9:6. «Пам’ятай, не забудь [пор. 6:12; 7:18; 8:2; 8:14], що ти гнівив Господа, Бога свого». Це все – історія безперервного повстання Ізраїлю проти Господа. Навіть біля гори Хорив, коли, згідно зі Второзаконням, Господь дав людям таблиці союзу, народ бунтував (в. 8-11). Той народ, що його Мойсей вивів із Єгипту, вилив собі боввана у вигляді тельця (вв. 12-16; див. Вих. 32:1-14). Золотий телець у Ханаані зазвичай не був якимсь божеством, а вважався п’єдесталом для богів. Його було заборонено як чужоземну релігійну практику (7:25-26). Мойсей розбив тоді обидві таблиці союзу. Це означає, що союз було скасовано (в. 17; див. Вих. 32:19).
Коли Мойсей отримував таблиці союзу, він перебував перед лицем Господа сорок днів і сорок ночей (вв. 9-11), отже, він мав залишатися перед Господом сорок днів і сорок ночей як посередник (вв. 18:25); див. Мт. 4:2 та Дії 1:3. У вв. 22-24 Мойсей нагадує всьому народу про його повстання при Тав’ері (Чис. 11:1-3), при Массі (6:16; Вих. 17:1-7, Чис. 20:1-13), при Ківрот-Гаттааві (Чис. 11:4-34) та далі, у Кадеш-Барнеа (1:19-46; Чис. 13, 1-14:45).
10:1-5 – Поновлення союзу
Господь сам вирішив поновити союз із нечестивим народом (10:1-2). «День зборів» (в. 4) був днем, коли народ Ізраїлю зібрався перед лицем Господа, щоби почути Декалог (див. 4:10).
10:6-9 – Смерть Аарона та висвячення левитів
Цей фрагмент викладено від третьої особи і вставлено сюди як примітку. Аарон помер (пор. Чис. 33:30-31,37-38). Його сан успадкував його син Елеазар (див. Вих. 6:23 й ін.). Господь висвятив левитів (вв. 8-9; див. 17:18; 31:9-13). Левити не мають своєї частки в загальному розподілі, та їхнім насліддям є сам Господь (в. 9; див. 18:1-8).
10:10-11 – Заключна частина
Господь почув прохання Мойсея і заохотив його вести народ до Обіцяної Землі (пор. Вих. 33:1-6,12-17).
10:12-11:32 – Повчання перед переходом через Йордан
На межі Обіцяної Землі Мойсей ізнову повчає народ (10:12-11:32). Словами: «А тепер, Ізраїлю», – Мойсей починає повчальну промову на основі попередньої історії (див. 4:1). Усе, чого від нас вимагає Господь, – це тільки боятися Його (6:13), ходити в усьому Божими шляхами (5:33), любити Бога (6:5), служити Богові (6:13), – якщо коротко, то дотримуватися Господніх заповідей і установ (10:12-13; див. 6:24). Бо Господь – правитель Усесвіту (в. 14; див. 8:10,18).
«Тільки батьків твоїх уподобав Господь» (10:15; див. 7:7-8). «І ви обріжете крайню плоть свого серця» (в. 16). Обрізання чоловіків було символом приналежности до громади, підпорядкованої Заповіту (Бут. 17:9-14), але тут йому надано символічного значення. Що тут важливе, то це внутрішнє навернення та відкритість перед Господом, тож, «а шиї своєї не зробите більше твердою» (див. Єр. 4:4 та пор. Втор. 30:6). Те, що Господь – Бог богів і Пан панів, означає, що Бог є неупередженим і не бере дарунків, творить суд сироті й вдові та милує приходьків (вв. 17-18). Сирота, вдова та приходько не мають захисту при порушенні їхніх соціяльних прав, але Господь захищає їх особисто. «Приходько» – це означає не тільки іноземець, але також і переселенець із одного з інших ізраїльських племен. Господь любить їх, тож «і будете ви любити приходька» (в. 19; див. 24:19-21), «бо приходьками були ви самі в єгипетськім краї» (див. Вих. 22:21; 23:9; пор. Втор. 24:22).
Щодо «горнутися» до Бога (в. 20) див. також 11:22; 13:4; 30:20. Слід звернути увагу і на слова: «Він хвала твоя», – тобто символ слави народу Ізраїлю (в. 21; див. Пс. 109:1). «Сімдесятьма душами зійшли були твої батьки до Єгипту, а тепер [пор. в. 12] щодо численности, Господь, Бог твій, зробив тебе, як зорі на небі!» (в. 22); див. 1:10, Бут. 15:5. «І ви пізнаєте сьогодні, бо я навчаю не синів ваших» (тут слід додати: «Котрі мусять укласти цю угоду»; див. 5:3), – «(які не пізнали й не бачили карання Господа, Бога вашого»), – пізнайте [пор. в. 7] величність Його, руку Його сильну й рамено Його витягнене» (11:2; див. також 4:34; 5:15; 7:19; 26:8). У короткому викладі історії порятунку згадано про кари Божі в Єгипті (11:3; 6:22; Вих. 7:14-12:36), чудо на Червоному морі (в. 4, Вих. 14:1-31), повчання в дикій пустелі (в. 5; 8:2-5 та ін.) і покарання Датана з Авіроном (в. 6; Чис. 16:12-15; 25-26; 27б-31; 33-34).
В 11:10-17 речення, сформульовані як звертання в другій особі множини, накладаються на звертання в другій особі однини. Останні є оригінальним текстом, в якому обіцяно – на противагу до єгипетської – родючість тієї землі, до якої народ Ізраїлю збирається входити. Це було мотивацією до заклику дотримуватись усіх заповідей. Додане за часів полону до речення (в. 10) у другій особі множини «звідки вийшли ви» та підрядне речення у в. 11а, вв. 13-14а; 16-17 формують повчальну структуру з благословенням і прокляттям: якщо люди покірні перед Господом, то вони будуть благословенні хорошою землею, та якщо вони непокірні, то зникнуть геть із цієї землі (див. головно вв. 13-14а та 16-17). Вірші 18-20 є повторенням повчання в 6:6-9, а в. 21 відтворює 6:2 й 11:9. Отже, якщо обраний народ дотримуватиметься всіх цих заповідей, він зможе завоювати будь-яке місце, куди ступить його нога (вв. 22-24; див. 1:7 і пор. 11:25 і 7:24).
У заключній частині глави (1-11) ідеться про те, що Господь кладе перед народом Ізраїлю благословення та прокляття (11:26). Якщо народ слухатиметься заповідей Господа, він буде благословенний (в. 27), а якщо не слухатиметься їх та ще й натомість зверне з обраного шляху (пор. 9:12), аби піти слідом за іншими богами, – то його буде проклято (в. 28). Співвідношення між покірністю волі Бога та благословенням і непокірністю та прокляттям є ключем для відновлення майже знищеного богообраного народу (пор. Йов. 40:6-14, Рим. 3:19-20,21-25; 28, Мт. 7:21-27). Слова: «За іншими богами, яких ви не знали» (11:28), – стосуються богів тих народів, із якими народ Ізраїлю не контактував. Вірші 29-30 пов’язують благословення та прокляття з горами Ґарізім і Евал: благословення – з Ґарізім-горою, а прокляття – з Евал-горою, бо гора Ґарізім стоїть на тому березі, що по праву руч, а саме на півдні. Ці гори є «на тому боці Йордану». А народ Ізраїлю все ще перебуває на східному березі Йордану. Стосовно діброви Море див. Буг. 12:6.
Мойсей повторює заповідь дотримуватись установ і наказів в Обіцяній Землі, в яку народ Ізраїлю саме збирається ввійти (вв. 31-32).
