Розділ 1

1:1-5 – Преамбула

Мойсей звертається до «всього Ізраїлю», що перебуває за Йорданом (в. 1), а саме в землі Моав (в. 5) на східному березі ріки. Титул народу тут – «весь Ізраїль», і його адресовано Ізраїлю як чомусь єдиному. Ізраїль єдиний лише тому, що єдиним є його Господь (6:4). Інші назви місцевостей, згадані у в. 1, є таємницею, бо їх неможливо відшукати в моавській землі. Паран часто пов’язують зі Сінаєм (Хоривом) і/або Сеїром (Втор. 33:2; Ав. 3:3). Ці назви місцевостей відображають маршрут із Єгипту до Хориву. Мойсеєву промову базовано саме на цій історії.

Вірш 2 продовжує опис маршруту від Хориву до Кадеш-Барнеа. Кадеш-Барнеа – це оаза в північній частині Сінайського півострова, поруч із Обіцяною Землею. Відстань цього маршруту від Хориву до оази – одинадцять днів – контрастує з тривалістю цілої подорожі народу Ізраїлю – сорок років (в. 3). Ізраїлю довелося провести тридцять вісім років між Кадеш-Барнеа та Ваді* Зеред [*«ваді» арабською означає «пересохле русло ріки». – прим. перекладача] – кордоном між Едомом і Моавом (2:14). Таку тривалу затримку подорожі спричинило безвір’я народу Ізраїлю (див. 1:19-46). Про подорож шляхом від гори Сеїр (в. 2) та про війну проти Сигона й Оґа (в. 4) розказано відповідно в 2:1-23; 2:24-37 і 3:1-11. Назви місцевостей: Хешбон на Моавській рівнині (Іс. 15:4), Башан на північ від Гілеаду (Ам. 4:1), Едрея, де Оґ зазнав поразки (пор. І. Н. 12:4: «Оґа, царя башанського, із остатку рефаїв, що сидів в Аштароті, і в Едреї»), – відображають історію, яка безпосередньо передувала Мойсеєвій промові (див. 3:29). І Мойсей розтлумачує «Цей Закон» (в. 5), тобто цілу Книгу Второзаконня.

Подорож від Хориву до східного берега Йордану

1:6-8 – Наказ вирушати

Тепер Мойсей починає уважно вивчати маршрут від Хориву до східного берега Йордану. Що ж до імені Бога: «Господь ваш Бог» і «Господь наш Бог» – про це була мова в передмові раніше. Запанування Ізраїлю над цією землею базувалося винятково на союзі, якого Господь присягнув дотримуватися прабатькам народу Ізраїлю (в. 8). Господнє слово було пунктом виходу та пунктом повороту в подорожі народу Ізраїлю (див. також 2:3).

«На гору амореянина, та до всіх сусідів його» (в. 7) – це все Палестина, яку також називали «землею ханаанян». Амореї та ханааняни – це мешканці Обіцяної Землі. Фраза про межі цієї землі є паралеллю до фрази «…та до Ливану, аж до Великої Річки, річки Ефрату». Це все – ідеальна територія для Давидової імперії, заснованої на союзі з Господом (2Сам. 8:3; Бут. 15:18).

1:9-18 – Установлення Закону для народу

Фраза «того часу» (в. 9) відносить Мойсеїв наказ (див. також 1:16,18; 3:18,21,23) чи заволодіння згаданою землею (див. 3:8,12) до певної історичної ситуації. «Того часу» – у момент рушення від Хориву – Мойсей змусив народ обрати собі ватажків колін (в. 13), призначив їх командувачами міжплемінної армії, настановив достойників (в. 15) і наказав суддям вислуховувати справи справедливо (вв. 16-17, див. також 16:19-20). «Достойниками» (див. 16:18), імовірно, були судові писарі, та вони також асоціювалися з командирами за часів мілітаризованого суспільного ладу (20:9). Про «чужинця» як про тимчасового співмешканця йдеться в 10:18. Ця частина, яка залежить від старішого переказу (див. Вих. 18 і Чис. 11), приписує заснування судочинства, заснованого на системі міжплемінної армії, Мойсеєві. Ця систематизація базувалася на ідеї, що обітницю Господа патріярхам (див. Бут. 15:5) було вже реалізовано і популяція народу Ізраїлю зросла (вв. 10-11, див. також 10:22). Організація народу (1:9-18) і країни (4:41-43) закладає наріжний камінь для формування Ізраїлю.

1:19-46 – У Кадеш-Барнеа

У Кадеш-Барнеа люди пропонують вислати шпигунів (в. 22). Згідно з Чис. 13:1-3, то був наказ Господа. Второзаконня, проте, розпізнає безвір’я людей в їхній пропозиції. Мойсей приймає її (в. 23). Віровідступництво богообраного народу полягає не в тому, що люди не вірять в існування Бога, а в тому, що вони вірять лише власному судженню про своє становище і не бажають покладатися тільки на слово Бога.

Шпигуни досягли долини Ешкол (що означає «скупчення») поблизу Хеврона (в. 24, див. Чис. 13:22-23) і принесли назад деякі плоди тієї землі (в. 25). Родючість тамтешнього краю наганяє трепет на народ Ізраїлю, бо вона вказує на силу богів тієї землі. А далі народ «анакіїв» сприйняли за «рефаїв» – нащадків гігантів (2:10-11, див. Чис. 13:33; Бут. 6:4).

Віра в Господа мусить базуватися на історії спасення народу: Господь битиметься за нього так само, як в Єгипті (в. 30; див. 7:18,21). Метафора з батьком і дитям (в. 31а), сформульована в другій особі однини і завдяки цьому звернена до кожної людини персонально, описує любов Господа (див. також 8:5). «Вночі огнем,… а хмарою вдень» Господь показував народові дорогу (в. 33). Вогонь і хмара вказують на силу Господа (Вих. 13:21-22; Чис. 14:14). Ізраїль, одначе, не мав віри в цього Бога – свого Господа.

Через таке віровідступництво першому поколінню, як зазначено у Виході, було заборонено входити до Обіцяної Землі (в. 35). Це стосується навіть Мойсея (в. 37). Винятків було тільки двоє – тих, хто повірив у Господа: це Калев, син Єфунне (в. 36), та Ісус Навинів, син Нуна (в. 38). Перший із них є представником коліна Юдиного – Південного царства (І. Н. 14:6-15), другий – коліна Єфремового (Чис. 13:8), репрезентуючи Північне царство, – точнісінько як у Бут. 37-50 Йосип і Юда відповідно символізують ті самі території (Буття 38; 44).

Ще одного разу ізраїльтяни повстають проти Господа, коли починають війну без Нього, й тоді аморії завдають їм поразки (вв. 41-46). Назва місцевости «Хорма» (в. 44) означає «знищення» (див. Чис. 21:3).

Попередній запис

Основні контексти інтерпретації

1) Первинні історичні контексти Второзаконня розташовує свою авдиторію на рівнинах Моаву, на східному березі Йордану. Заселення Ізраїлю зазвичай датують XIII ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 2,3 – Подорож від Хориву до східного берега Йордану (закінчення)

2:1-23 – Від гори Сеїр до Моаву Народ Ізраїлю відступив до пустелі та до підніжжя гори Сеїр, як велів Господь ... Читати далі