1:1-5 – Преамбула
Мойсей звертається до «всього Ізраїлю», що перебуває за Йорданом (в. 1), а саме в землі Моав (в. 5) на східному березі ріки. Титул народу тут – «весь Ізраїль», і його адресовано Ізраїлю як чомусь єдиному. Ізраїль єдиний лише тому, що єдиним є його Господь (6:4). Інші назви місцевостей, згадані у в. 1, є таємницею, бо їх неможливо відшукати в моавській землі. Паран часто пов’язують зі Сінаєм (Хоривом) і/або Сеїром (Втор. 33:2; Ав. 3:3). Ці назви місцевостей відображають маршрут із Єгипту до Хориву. Мойсеєву промову базовано саме на цій історії.
Вірш 2 продовжує опис маршруту від Хориву до Кадеш-Барнеа. Кадеш-Барнеа – це оаза в північній частині Сінайського півострова, поруч із Обіцяною Землею. Відстань цього маршруту від Хориву до оази – одинадцять днів – контрастує з тривалістю цілої подорожі народу Ізраїлю – сорок років (в. 3). Ізраїлю довелося провести тридцять вісім років між Кадеш-Барнеа та Ваді* Зеред [*«ваді» арабською означає «пересохле русло ріки». – прим. перекладача] – кордоном між Едомом і Моавом (2:14). Таку тривалу затримку подорожі спричинило безвір’я народу Ізраїлю (див. 1:19-46). Про подорож шляхом від гори Сеїр (в. 2) та про війну проти Сигона й Оґа (в. 4) розказано відповідно в 2:1-23; 2:24-37 і 3:1-11. Назви місцевостей: Хешбон на Моавській рівнині (Іс. 15:4), Башан на північ від Гілеаду (Ам. 4:1), Едрея, де Оґ зазнав поразки (пор. І. Н. 12:4: «Оґа, царя башанського, із остатку рефаїв, що сидів в Аштароті, і в Едреї»), – відображають історію, яка безпосередньо передувала Мойсеєвій промові (див. 3:29). І Мойсей розтлумачує «Цей Закон» (в. 5), тобто цілу Книгу Второзаконня.
Подорож від Хориву до східного берега Йордану
1:6-8 – Наказ вирушати
Тепер Мойсей починає уважно вивчати маршрут від Хориву до східного берега Йордану. Що ж до імені Бога: «Господь ваш Бог» і «Господь наш Бог» – про це була мова в передмові раніше. Запанування Ізраїлю над цією землею базувалося винятково на союзі, якого Господь присягнув дотримуватися прабатькам народу Ізраїлю (в. 8). Господнє слово було пунктом виходу та пунктом повороту в подорожі народу Ізраїлю (див. також 2:3).
«На гору амореянина, та до всіх сусідів його» (в. 7) – це все Палестина, яку також називали «землею ханаанян». Амореї та ханааняни – це мешканці Обіцяної Землі. Фраза про межі цієї землі є паралеллю до фрази «…та до Ливану, аж до Великої Річки, річки Ефрату». Це все – ідеальна територія для Давидової імперії, заснованої на союзі з Господом (2Сам. 8:3; Бут. 15:18).
1:9-18 – Установлення Закону для народу
Фраза «того часу» (в. 9) відносить Мойсеїв наказ (див. також 1:16,18; 3:18,21,23) чи заволодіння згаданою землею (див. 3:8,12) до певної історичної ситуації. «Того часу» – у момент рушення від Хориву – Мойсей змусив народ обрати собі ватажків колін (в. 13), призначив їх командувачами міжплемінної армії, настановив достойників (в. 15) і наказав суддям вислуховувати справи справедливо (вв. 16-17, див. також 16:19-20). «Достойниками» (див. 16:18), імовірно, були судові писарі, та вони також асоціювалися з командирами за часів мілітаризованого суспільного ладу (20:9). Про «чужинця» як про тимчасового співмешканця йдеться в 10:18. Ця частина, яка залежить від старішого переказу (див. Вих. 18 і Чис. 11), приписує заснування судочинства, заснованого на системі міжплемінної армії, Мойсеєві. Ця систематизація базувалася на ідеї, що обітницю Господа патріярхам (див. Бут. 15:5) було вже реалізовано і популяція народу Ізраїлю зросла (вв. 10-11, див. також 10:22). Організація народу (1:9-18) і країни (4:41-43) закладає наріжний камінь для формування Ізраїлю.
1:19-46 – У Кадеш-Барнеа
У Кадеш-Барнеа люди пропонують вислати шпигунів (в. 22). Згідно з Чис. 13:1-3, то був наказ Господа. Второзаконня, проте, розпізнає безвір’я людей в їхній пропозиції. Мойсей приймає її (в. 23). Віровідступництво богообраного народу полягає не в тому, що люди не вірять в існування Бога, а в тому, що вони вірять лише власному судженню про своє становище і не бажають покладатися тільки на слово Бога.
Шпигуни досягли долини Ешкол (що означає «скупчення») поблизу Хеврона (в. 24, див. Чис. 13:22-23) і принесли назад деякі плоди тієї землі (в. 25). Родючість тамтешнього краю наганяє трепет на народ Ізраїлю, бо вона вказує на силу богів тієї землі. А далі народ «анакіїв» сприйняли за «рефаїв» – нащадків гігантів (2:10-11, див. Чис. 13:33; Бут. 6:4).
Віра в Господа мусить базуватися на історії спасення народу: Господь битиметься за нього так само, як в Єгипті (в. 30; див. 7:18,21). Метафора з батьком і дитям (в. 31а), сформульована в другій особі однини і завдяки цьому звернена до кожної людини персонально, описує любов Господа (див. також 8:5). «Вночі огнем,… а хмарою вдень» Господь показував народові дорогу (в. 33). Вогонь і хмара вказують на силу Господа (Вих. 13:21-22; Чис. 14:14). Ізраїль, одначе, не мав віри в цього Бога – свого Господа.
Через таке віровідступництво першому поколінню, як зазначено у Виході, було заборонено входити до Обіцяної Землі (в. 35). Це стосується навіть Мойсея (в. 37). Винятків було тільки двоє – тих, хто повірив у Господа: це Калев, син Єфунне (в. 36), та Ісус Навинів, син Нуна (в. 38). Перший із них є представником коліна Юдиного – Південного царства (І. Н. 14:6-15), другий – коліна Єфремового (Чис. 13:8), репрезентуючи Північне царство, – точнісінько як у Бут. 37-50 Йосип і Юда відповідно символізують ті самі території (Буття 38; 44).
Ще одного разу ізраїльтяни повстають проти Господа, коли починають війну без Нього, й тоді аморії завдають їм поразки (вв. 41-46). Назва місцевости «Хорма» (в. 44) означає «знищення» (див. Чис. 21:3).
