Основні контексти інтерпретації

1) Первинні історичні контексти

Второзаконня розташовує свою авдиторію на рівнинах Моаву, на східному березі Йордану. Заселення Ізраїлю зазвичай датують XIII століттям до Р. Хр. Проте сцена у Второзаконні відображає іншу історичну ситуацію. Історичний виклад у 2Цар. 22-23 розповідає, що на вісімнадцятий рік правління царя Йосії (622 р. до Р. Хр.) «книга Закону (Тора)» була в Храмі в Єрусалимі (22:8,10-11). Цю книгу також називали «Книгою Заповіту» (23:2). Від початку XIX століття по Р. Хр. переважно усталено вважати, що книга Тори, яку знайдено в єрусалимському Храмі, була першоджерелом Книги Второзаконня. Зміст Закону у Второзаконні, фактично, відповідає тому, який діяв під час реформи культу, що її проводив цар Йосія (2 Цар. 23:4-14). Він знищив святилища не тільки в Юдеї, а також і в Самарії – колишній території Північного царства – й зосередив богослуження в Єрусалимі (23:5,8-9,15-20). За часів Йосії землі Давида знову було підпорядковано його династії. Згадка не тільки про централізацію богослуження, а також і про розширення земель Ізраїлю у Второзаконні (особливо в 12:20-21) відповідає розповіді про йосіянську реформу. Що більше, згідно з Єр. 22:15, йосіянська реформа прагнула також установити соціяльну справедливість (див. Втор. 16:18-25:19).

Першотвір Книги Второзаконня було написано, на моє переконання, як програму для реформи царя Йосії. Тоді, коли Тору «було віднайдено» (див. 2 Хр. 34:3-8,14), реформа, можливо, вже стартувала. Та реформа і складання її програми тривали паралельно. Лідери реформи, а саме священики-левити й переписувачі в Єрусалимі (2 Цар. 22:8), не «відкривали» Тори, а написали її заново – як конституцію Ізраїлю – через нову інтерпретацію старих принципів, що їх вони «відкрили»: принципів давніших законів їхнього царства. Второзаконня посилається на такі старі принципи, як закон із Вих. 34:11-26 і закон із «Книги Заповіту» (Вих. 20, 22-23, 33), так само, як і на Декалог. Згідно з цим, ми також можемо трактувати Второзаконня як «другий/повторений закон». Ця ситуація у Второзаконні, коли обраний народ якраз переходить Йордан (9:1; 27:3), репрезентує ситуацію під час перебудови Ізраїлю, коли ціла країна повинна підкоритися Торі. Царя Йосію також можна назвати наступником Мойсея, як й Ісуса Навина.

Втім, є ще один критичний момент, через який Книгу Второзаконня було перевірено та розширено. За часів вавилонського полону наявну форму структури розповіді (гл. 1-4; 29-34) та доповнення закону, сформульовані в другій особі множини, застосували пізніші редактори-«девтерономісти». Завдяки цьому доповненню Второзаконня ввійшло до історії, яка закінчується під час полону, далеко від Обіцяної Землі (Второзаконня, Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, 1-2 Книги Самуїла, 1-2 Книги Царів). Второзаконня функціонує тепер як критерій для переоцінки історії Ізраїлю. Воно показує, що народ Ізраїлю опинився в полоні не тому, що Господь, Бог ізраїльського народу, зазнав поразки у війні, а тому, що народ Ізраїлю зламав союз із Господом. Прокляття у Второзаконні 28 було реалізовано. Второзаконня пропонує відповіді на запитання, чи зможе (і як саме?) богообраний народ відродитися (головно гл. 30).

2) Канонічні контексти

Второзаконня було написано як авторитетне слово для публічного читання вголос (див. головно 31:9-13). Воно є стартовою точкою канонізації цілого Святого Письма. Процес канонізації з’являється в самому Второзаконні тієї мити, коли воно стверджує, що ніхто не має права і слова зайвого додати до заповіди й ніхто не має права нічого звідти відняти (4:2; 13:1; див. також Об. 22:18-19).

Обітниця, що Ізраїль матиме пророка, подібного до Мойсея (18:15,18), відкриває дорогу для «давніх пророків». З іншого боку, твердження, що пророк, подібний до Мойсея, від самісінької смерти того ніколи не з’являвся в Ізраїлі (34:10), установлює норму закону (чи то пак норму «Тори») також і стосовно пророків. З цієї причини Второзаконня і завершує П’ятикнижжя, і водночас відкриває «давніх пророків», розтлумачуючи пріоритет П’ятикнижжя – Тори.

У НЗ вислови зі Второзаконня цитовано вельми часто. Коритись окремим законам у більшості випадків уже не обов’язково, та ці вислови показують, якою саме є найвища воля Господа. Найважливіша заповідь (Мр. 12:28-34 паралель) зі Втор. 6:4-5 (Шема) та Декалог (Мт. 5:21,27; Мр. 10:19; Рим. 13:9 та ін.) є прикладом цілого Святого Письма. Так само, як заповідь полюбити ближнього свого (Лев. 19:18) підсумовує заповіді другої таблиці Декалогу (Мт. 19:18-19; Рим. 13:9), заповідь полюбити Господа Бога підсумовує першу таблицю (Мт. 22:37-40 разом із Мт. 19:18-19).

У Матвієвому викладі сцени, яка змальовує спокутування Ісуса, євангелист цитує слова зі Втор. 8:3; 6:16; 6:13 (Мт. 4:4,7,10). Ця Ісусова відповідь сатані підводить базис під Його місію. Ісус ніколи не домагався земного царства чи земної влади або слави, а тільки царства, влади та слави Бога.

З позиції НЗ обітницю за пророка на кшталт Мойсея (Втор. 18:15,18) сповнив Ісус Христос (Дії 3:22; 7:37). Що більше, Христос, господар у домі Бога, є важливішим за Мойсея – слугу того дому (Євр. 3:1-6). Послання до євреїв 3:7-11,15 цитує Пс. 95:7-11, викликаючи в пам’яті цю історію та повчання зі Втор. 8:2-6; 10:16: «Не робіть затверділими ваших сердець» перед Христом, єдиним Сином Божим (Євр. 3:15; 4:7; Пс. 95:7-8; Втор. 10:16). Якщо богослуження в ізраїльтян було зосереджено в Єрусалимі (Втор. 12), то тепер єдиним храмом у світі є тіло Ісуса Христа, Який сказав: «Зруйнуйте цей храм, і за три дні Я поставлю його!» (Ів. 2:19; див. також Ів. 4:19-26; Євр. 8-10).

Апостол Павло пояснює, що праведність приходить не від чиїхось діянь у межах Закону, а від Бога; він цитує Втор. 30:11-14 не як слова закону, а як слова віри (Рим. 10:5-8). Для нього той, хто став прокляттям, повішеним на дереві (Втор. 21:23) через нас, є Ісус Христос (Гал. 3:13). Христос – це кінець Закону, так що праведність можлива для всіх, хто вірує (Рим. 10:4).

Попередній запис

Загальний характер книги (закінчення)

4) Договір між Богом і богообраним народом Второзаконня містить літературні елементи угоди чи радше договору, який можна порівняти з хеттитськими ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 1

1:1-5 – Преамбула Мойсей звертається до «всього Ізраїлю», що перебуває за Йорданом (в. 1), а саме в землі Моав (в. ... Читати далі