Загальний характер книги (закінчення)

4) Договір між Богом і богообраним народом

Второзаконня містить літературні елементи угоди чи радше договору, який можна порівняти з хеттитськими в II тисячолітті або з асирійськими в першому тисячолітті до Р. Хр. – тобто з договором між великим царем і його васалами. Ось характерні риси такої літературної форми:

(1) Васальні договори починаються з преамбули, яка проголошує: «Цей договір із А… договір, що Б, цар країни В, уклав із тобою…» Преамбула вказує, чим є цей документ і хто є тими особами, котрих він стосується. У Втор. 1:1-5 – преамбулі Второзаконня – є очевидним, хто саме уклав договір із Ізраїлем: це – Господь. Змістом цієї книги є цілий «Закон» (тора) (в. 5). Вірш 1 увиразнює, хто є посередником у цьому договорі, а хто мусить слухати тору: «Оце ті слова, що Мойсей говорив був до всього Ізраїля…»

(2) Сплав історії та закону – найбільш характерна риса форми договору. Другою частиною васальних договорів завжди є «історична передмова», яка описує, що саме великий цар зробив для васала: без милости великого царя васал не зміг би вижити серед інших народів. Це викликає страх і вдячність до великого царя, мотивуючи лояльність васалів до нього. У Второзаконні вміщено історичне ревю з повчаннями (1:6-11:32), які передували Закону (12:1-26:16). Воно описує не тільки те, як Господь завдав поразки ворогам, аби провадити Свій народ до Обіцяної Землі (2:23-3:22), чи те, як Господь охороняв людей у дикій місцевості (8:2-4,14-16), але також і те, як народ Ізраїлю перестав вірити Господові (1:19-43) та яким був результат його невіри: люди зазнали поразки у війні (1:44-45) і повинні були тривалий час залишатись у Кадеші (1:46). Звідтоді вони мусять страшитися Господа. Стриманість Бога, незважаючи на віровідступництво Ізраїлю, також прояснилася. Народ Ізраїлю виливав собі металевого тельця в той час, коли Мойсей перебував на горі, укладаючи там перший союз із Богом (9:7-24). Господь прийняв навіть оновлення договору чи то пак другий союз (9:25-10:11). «А тепер, – як сказано в повчанні народові Ізраїлю, – Ізраїлю, чого жадає від тебе Господь, Бог твій? Тільки того, щоб боятися Господа, Бога твого, ходити всіма Його дорогами, і любити Його, і служити Господеві, Богу твоєму, усім серцем своїм і всією душею своєю» (10:12-22; див. також 8:1,6-10,11-14,17-20).

(3) Третій елемент – «базова умова». Базова умова договору вимагає від васала суцільної та виняткової лояльности. Історичне ревю Второзаконня містить декалог (гл. 5; це слова першого союзу) та найбільш важливе повчання: «Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!» (6:4-5; див. Мр. 12:28-34 та його паралелі), – як базову умову васальної залежности. Кожен закон Второзаконня інтерпретує цю базову умову.

(4) Четвертим елементом васальних договорів є низка детальних умов щодо вірного дотримання букви договору. Умови договору у Второзаконні викладено в 12:1-26:16. Після виголошення умов Мойсей цитує декларацію союзу між Господом і обраним народом (26:17-19). Мойсей не декларує угоди, а лише цитує вислови з неї, бо він є посередником. Ізраїль – одна з націй, маленький народ – став народом Бога – правителя цілого світу (див. 7:7-8 і передмову вище). Такі стосунки між Господом і Його народом виключають правління великих царів на землі.

(5) Кожен договір потребує свідків. Васальний договір закликає бути свідками божественних істот. Второзаконня посилається на свідків у 30:19 і 31:16-32:47 (особливо в 31:28; 32:1; див. також 4:26) і закликає за свідків небо та землю, а не божеств. Господь, одначе, вартий довіри і спокійний, так що цього договору жодного разу не порушив Він, а тільки Ізраїль (32:4-6:18,30-31,37-42).

(6) Благословення та прокляття також мотивують лояльність. Второзаконня 28:1-68 є переліком благословень і проклять. Ізраїль, якщо він покірно виконує договір, отримує благословення, а якщо він непокірний – отримує прокляття. Благословення та прокляття, згідно зі Второзаконням, приходять не від божеств, узятих за свідків, а від Господа – однієї зі сторін договору. З цієї причини благословення та прокляття залежать від Божої милости.

(7) Цей договір вимагає періодичного публічного перечитування та зберігання таблиць, на яких його записано. Второзаконня в 31:9-13 згадує про періодичне декламування та про ковчег для таблиць у 31:24-26 (див. також 10:1-5). Кожні сім років, у рік прощення (див. 15:1), під час свята Кучок, слід читати цю книгу союзу. Рік прощення нагадує народу про звільнення з Єгипту (15:15). Свято Кучок спершу було подячним молебнем за зібраний урожай (16:13-15), але Неем. 8:13-18 показує історичний аспект його значення: народ, який урятувався з полону, на свято Кучок читав слово Тори.

5) Структура книги

У загальних термінах, гл. 1-11 і 27-34 встановлюють межі для девтерономічного Закону (12:1-26:16). Девтерономічний Закон репрезентує конституційний закон Ізраїлю, який складається з трьох частин:

  1. Частина перша (12:1-16:17) керує релігійним життям Ізраїлю.
  2. Частина друга є законом для урядників (16:18-18:22).
  3. Частина третя викладає правила життя в суспільстві (19:1-25:19).

Глава 26 стосується частини першої, закриваючи собою зовнішню рамку девтерономічного Закону. Тема частини першої з’являється також і в частині другій (16:18-17:7; 18:9-14), й поєднуються обидві частини через пов’язаність ключовим словом – «їсти» (12:7,13-27; 14:3-21,22-29; 15:19-23; 16:1-8; 18:1,8; див. також 26:12,14). Ця частина книги описує Ізраїль як сопричасну спільноту (спільноту, яка разом їсть), порівнянну з Церквою.

З іншого боку, частина друга так само поєднується і з частиною третьою, що засвідчує в’язка ключових слів: «суддя» й «осудження» (16:18-20; 17:8-13; 19:6,17,18; 21:2,22; 24:17; 25:1,2). З цієї причини теми життя релігійного та життя громадського частково збігаються в частині другій, яка, таким чином, формує осередок девтерономічного Закону. Значенням такої побудови є те, що урядовцям у громадському житті Ізраїлю (див. частину третю) відведено вирішальну роль для актуалізації релігійного принципу, що виникає на початку девтерономічного Закону.

Закон про царя (17:14-20) є центральним у частині другій, яка натомість є центром цілого девтерономічного Закону. Цар як найвищий урядовець бере на себе відповідальність за актуалізацію Божої волі – тори. Проте для Ізраїлю немає вирішального значення, чи обов’язково над народом буде поставлено царя, чи ні (пор. 12:30).

Попередній запис

Загальний характер книги

1) Второзаконня в релігійному поворотному пункті У стародавньому світі божество наділяли багатьма іменами, кожне з яких було пов’язано з певною ... Читати далі

Наступний запис

Основні контексти інтерпретації

1) Первинні історичні контексти Второзаконня розташовує свою авдиторію на рівнинах Моаву, на східному березі Йордану. Заселення Ізраїлю зазвичай датують XIII ... Читати далі