4) Договір між Богом і богообраним народом
Второзаконня містить літературні елементи угоди чи радше договору, який можна порівняти з хеттитськими в II тисячолітті або з асирійськими в першому тисячолітті до Р. Хр. – тобто з договором між великим царем і його васалами. Ось характерні риси такої літературної форми:
(1) Васальні договори починаються з преамбули, яка проголошує: «Цей договір із А… договір, що Б, цар країни В, уклав із тобою…» Преамбула вказує, чим є цей документ і хто є тими особами, котрих він стосується. У Втор. 1:1-5 – преамбулі Второзаконня – є очевидним, хто саме уклав договір із Ізраїлем: це – Господь. Змістом цієї книги є цілий «Закон» (тора) (в. 5). Вірш 1 увиразнює, хто є посередником у цьому договорі, а хто мусить слухати тору: «Оце ті слова, що Мойсей говорив був до всього Ізраїля…»
(2) Сплав історії та закону – найбільш характерна риса форми договору. Другою частиною васальних договорів завжди є «історична передмова», яка описує, що саме великий цар зробив для васала: без милости великого царя васал не зміг би вижити серед інших народів. Це викликає страх і вдячність до великого царя, мотивуючи лояльність васалів до нього. У Второзаконні вміщено історичне ревю з повчаннями (1:6-11:32), які передували Закону (12:1-26:16). Воно описує не тільки те, як Господь завдав поразки ворогам, аби провадити Свій народ до Обіцяної Землі (2:23-3:22), чи те, як Господь охороняв людей у дикій місцевості (8:2-4,14-16), але також і те, як народ Ізраїлю перестав вірити Господові (1:19-43) та яким був результат його невіри: люди зазнали поразки у війні (1:44-45) і повинні були тривалий час залишатись у Кадеші (1:46). Звідтоді вони мусять страшитися Господа. Стриманість Бога, незважаючи на віровідступництво Ізраїлю, також прояснилася. Народ Ізраїлю виливав собі металевого тельця в той час, коли Мойсей перебував на горі, укладаючи там перший союз із Богом (9:7-24). Господь прийняв навіть оновлення договору чи то пак другий союз (9:25-10:11). «А тепер, – як сказано в повчанні народові Ізраїлю, – Ізраїлю, чого жадає від тебе Господь, Бог твій? Тільки того, щоб боятися Господа, Бога твого, ходити всіма Його дорогами, і любити Його, і служити Господеві, Богу твоєму, усім серцем своїм і всією душею своєю» (10:12-22; див. також 8:1,6-10,11-14,17-20).
(3) Третій елемент – «базова умова». Базова умова договору вимагає від васала суцільної та виняткової лояльности. Історичне ревю Второзаконня містить декалог (гл. 5; це слова першого союзу) та найбільш важливе повчання: «Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!» (6:4-5; див. Мр. 12:28-34 та його паралелі), – як базову умову васальної залежности. Кожен закон Второзаконня інтерпретує цю базову умову.
(4) Четвертим елементом васальних договорів є низка детальних умов щодо вірного дотримання букви договору. Умови договору у Второзаконні викладено в 12:1-26:16. Після виголошення умов Мойсей цитує декларацію союзу між Господом і обраним народом (26:17-19). Мойсей не декларує угоди, а лише цитує вислови з неї, бо він є посередником. Ізраїль – одна з націй, маленький народ – став народом Бога – правителя цілого світу (див. 7:7-8 і передмову вище). Такі стосунки між Господом і Його народом виключають правління великих царів на землі.
(5) Кожен договір потребує свідків. Васальний договір закликає бути свідками божественних істот. Второзаконня посилається на свідків у 30:19 і 31:16-32:47 (особливо в 31:28; 32:1; див. також 4:26) і закликає за свідків небо та землю, а не божеств. Господь, одначе, вартий довіри і спокійний, так що цього договору жодного разу не порушив Він, а тільки Ізраїль (32:4-6:18,30-31,37-42).
(6) Благословення та прокляття також мотивують лояльність. Второзаконня 28:1-68 є переліком благословень і проклять. Ізраїль, якщо він покірно виконує договір, отримує благословення, а якщо він непокірний – отримує прокляття. Благословення та прокляття, згідно зі Второзаконням, приходять не від божеств, узятих за свідків, а від Господа – однієї зі сторін договору. З цієї причини благословення та прокляття залежать від Божої милости.
(7) Цей договір вимагає періодичного публічного перечитування та зберігання таблиць, на яких його записано. Второзаконня в 31:9-13 згадує про періодичне декламування та про ковчег для таблиць у 31:24-26 (див. також 10:1-5). Кожні сім років, у рік прощення (див. 15:1), під час свята Кучок, слід читати цю книгу союзу. Рік прощення нагадує народу про звільнення з Єгипту (15:15). Свято Кучок спершу було подячним молебнем за зібраний урожай (16:13-15), але Неем. 8:13-18 показує історичний аспект його значення: народ, який урятувався з полону, на свято Кучок читав слово Тори.
5) Структура книги
У загальних термінах, гл. 1-11 і 27-34 встановлюють межі для девтерономічного Закону (12:1-26:16). Девтерономічний Закон репрезентує конституційний закон Ізраїлю, який складається з трьох частин:
- Частина перша (12:1-16:17) керує релігійним життям Ізраїлю.
- Частина друга є законом для урядників (16:18-18:22).
- Частина третя викладає правила життя в суспільстві (19:1-25:19).
Глава 26 стосується частини першої, закриваючи собою зовнішню рамку девтерономічного Закону. Тема частини першої з’являється також і в частині другій (16:18-17:7; 18:9-14), й поєднуються обидві частини через пов’язаність ключовим словом – «їсти» (12:7,13-27; 14:3-21,22-29; 15:19-23; 16:1-8; 18:1,8; див. також 26:12,14). Ця частина книги описує Ізраїль як сопричасну спільноту (спільноту, яка разом їсть), порівнянну з Церквою.
З іншого боку, частина друга так само поєднується і з частиною третьою, що засвідчує в’язка ключових слів: «суддя» й «осудження» (16:18-20; 17:8-13; 19:6,17,18; 21:2,22; 24:17; 25:1,2). З цієї причини теми життя релігійного та життя громадського частково збігаються в частині другій, яка, таким чином, формує осередок девтерономічного Закону. Значенням такої побудови є те, що урядовцям у громадському житті Ізраїлю (див. частину третю) відведено вирішальну роль для актуалізації релігійного принципу, що виникає на початку девтерономічного Закону.
Закон про царя (17:14-20) є центральним у частині другій, яка натомість є центром цілого девтерономічного Закону. Цар як найвищий урядовець бере на себе відповідальність за актуалізацію Божої волі – тори. Проте для Ізраїлю немає вирішального значення, чи обов’язково над народом буде поставлено царя, чи ні (пор. 12:30).
