31-36 – На рівнинах Моаву; приготування до поселення в Ханаані (закінчення)

31 – Війна проти мідіян і перемога ізраїльтян

Книга Чисел 31 продовжує оповідання з гл. 25, яке в наявній структурі цієї книги відокремлюють від неї списки та збірки законів. Воєнну кампанію проти мідіян пов’язано з їхньою відповідальністю за розбещеність, яку було поширено серед народу Ізраїлю (25:6-18). І хоча текст гл. 25 виразно на це не вказує, цілком можливо, що та мідіянка з розповіді була – подібно до доньок Моава в 25:1 – сакральною повією. Тоді могло бути дві причини, чому ізраїльтянам було заборонено мати сексуальні стосунки з чужоземками: збереження самоідентифікації народу й уникнення ідолопоклонства. Крім того, священицький виклад гл. 31 установлює зв’язок між переказами про Валаама й іншими, які стосуються ідолопоклонства в Пеорі, – спершу ті групи переказів існували незалежно одна від одної. Таким чином, постать Валаама набуває непривабливого вигляду (31:16), чого немає в переказах гл. 22-24.

32 – Виклад про поселення кількох племен на схід від Йордану

Поселення колін Рувима та Гада і половини покоління Манассії на схід від Йордану наражається на Мойсеїв спротив: вони мусять погодитися на те, щоби боротися далі разом із рештою народу Ізраїлю за завоювання цієї землі. Мойсеєве застереження цим поколінням сконцентровано навколо подій у пустелі. Як тоді відмова народу ввійти до Ханаану (гл. 14) спричинила його покарання, так і тепер будь-яка нова непокора могла би мати ідентичні наслідки (32:8-15). Події в пустелі в розповіді гл. 32 подано як зразок: усі покоління Ізраїлю повинні тримати їх у своїй пам’яті й відповідно регулювати свою поведінку. Таким чином, ця історія дає нам ключ до розуміння цілої книги.

Перше покоління ізраїльтян, яке вийшло з Єгипту, організоване, згідно з інструкціями Бога, на військовому та релігійному рівнях, заплатило за свою непокору власними життями. Ця сентенція, невідворотний наслідок гріха, показує всім наступним поколінням, що єдиним способом незаперечно гарантувати виживання та самоідентифікацію народу є покора приписам Бога, переданим через Мойсея. Така богословська система абсолютної суверенної влади Бога над історією людства є характерною для касти священиків, до якої належать автори цієї книги в її остаточній формі. У межах самого П’ятикнижжя ця богословська система не є прийнятою одностайно. Наприклад, перспективи Второзаконня недвозначно від неї відрізняються.

33:1-49 – План подорожі народу Ізраїлю

Цей пізній священицький текст намагається відтворити маршрут народу Ізраїлю після виходу з Єгипту. Ми повинні вбачати в цьому не історично достовірне коротке повторення шляху подорожі народу, а радше літературну реконструкцію, яка черпає принципові дані з Виходу та з Чисел і вводить деякі нові назви місцевостей, – цей текст оперує шістнадцятьма назвами, які ніде інде не фігурують. Автори-священики символічно ділять цю подорож на сорок стадій і намагаються всі ті події датувати (вв. 3 і 38).

33:50-35:34 – Напрямки  завойовницького походу

Книга Чисел 33:5-56 знову нагадує про ризик ідолопоклонства через співіснування поруч із чужими народами, – народ Ізраїлю мусить завоювати цю землю й очистити її від ідолів (див. 33:52).

Книга Чисел 34:1-12 дає досконалий начерк меж цього регіону. Написаний у період після полону, під час якого Ізраїль утратив незалежність, цей текст пропонує ідеальне бачення Обіцяної Землі: її кордони є тими самими, що описані в Єз. 47:13-23, – фактично ж, на жодному етапі своєї історії Ізраїль ніколи не контролював одночасно всіх територій, перелічених у 34:1-12.

Процес пропорційного розподілу цієї землі серед колін Ізраїлевих – при делегуванні одного глави покоління від кожного коліна (34:13-29) – воскрешає в пам’яті такий самий процес найпершого перепису народу в гл. 1, а також і дослідження Ханаану в гл. 13. Це потрійне повторення є літературним прийомом, яким скористались автори-священики, щоби підкреслити зв’язок між трьома головними частинами Книги Чисел (1:1-10:10; 10:11-22:1; 22:1-36:13).

Специфікація міст для левитів (35:1-8) є частиною закону, що стосується левитів і охоплює кожну сферу їхнього життя: богослуження, підношення, розподіл землі.

Міста притулку для тих, хто вчинив убивство (35:9-15) – ідентичний закон знайдено в паралельному тексті зі Втор. 19:1-11, – призначено тільки для осіб, звинувачених у ненавмисному вбивстві.

36 – Додаткові приписи щодо успадкування; завершення книги

Закони, викладені в Чис. 36:1-12, доповнюють ті, що їх наведено в 27:1-11; вони також забезпечують стабільність пропорційного розподілу території між поколіннями, описаного в 34:13-15: земля не може переходити в спадок від одного коліна до іншого. Таким чином, із кожною новою ситуацією в житті громади постає нова кодифікація, яку санкціонує Бог і передає людям через Мойсея. А отже, текст священиків залишає відкритою можливість еволюції Закону. Єдине незмінне зобов’язання – це до найменшої дрібниці дотримуватися закону, представленого як такий, що позначений печаттю Божого права.

Ця можливість еволюції Закону в ізраїльській громаді, як показано в Книзі Чисел, спонукає нас ставити питання про еволюцію закону й інституцій у наших власних громадах: Коли і як можемо дозволити закону еволюціонувати? Як досягнути одностайности щодо нових інституцій? Як ми можемо забезпечити їхнє впровадження та їхнє «засвоєння» суспільством?

Третю частину Книги Чисел завершує гл. 36:13, яка повертається до тієї формули, що починає цю частину в гл. 22:1: «…у моавських степах над приєрихонським Йорданом».

Попередній запис

22-30 – На рівнинах Моаву; приготування до поселення в Ханаані

22:1-24:25 – Пророцтва Валаама Пророцтва Валаама, персони, чиє походження залишається неясним (22:5), без будь-якого переходу органічно приєднано до оповідання про ... Читати далі

Наступний запис

Загальний характер книги

1) Второзаконня в релігійному поворотному пункті У стародавньому світі божество наділяли багатьма іменами, кожне з яких було пов’язано з певною ... Читати далі