22-30 – На рівнинах Моаву; приготування до поселення в Ханаані

22:1-24:25 – Пророцтва Валаама

Пророцтва Валаама, персони, чиє походження залишається неясним (22:5), без будь-якого переходу органічно приєднано до оповідання про прибуття народу Ізраїлю на рівнини Моаву (22:1). Єдиним літературним зв’язком між «Валаамовою перикопою» і текстами, які їй передують, є повтор назви цієї місцевости – Моав. Ізраїльтяни досягають рівнин Моаву; моавський цар просить Валаама напророкувати щось супроти народу Ізраїлю.

У богословській площині та при наявній структурі книги метою Валаамових пророцтв могло бути повторне підтвердження обітниці благословення, яке народ Ізраїлю отримує (24:1), незважаючи на свої повстання та зради в пустелі. У літературній площині Книга Чисел 22-24 об’єднує різноманітні стародавні перекази, що засвідчено різними словами для найменування Бога (Елохім, Ягве), а також невідповідностями в розповіді (наприклад, розбіжність між 22:20 і 22:22).

Розповідь про Валаамову ослицю (22:21-35), частина фрагмента, складеного з гл. 22-24, є популярною історією, яка самотужки формує логічно зв’язане єдине ціле. Цей текст підкреслює контраст між Валаамом – чоловіком, чия слава поширилася поза межі його країни, та він не помічає знаків, які посилає Бог, – і його ослицею, чия проникливість вражає читача. Мораль цього така, що нас не повинні обманювати зовнішній вигляд і умовності, які часто затуманюють наш зір та викривляють наше судження про щось. Августин («Питання в Семикнижжі», пит. 50 «У Числах») убачає в епізоді з ослицею Божого обранця-свідка його – того, «хто обирає найменш мудрого у світі задля того, щоби збентежити мудрого».

Пророцтва в Чис. 24:3-9 і 24:15б-24 можна читати окремо від цього оповідання, бо вони формують єдине ціле. На противагу цьому, пророцтва з 23:7-10; 24:19-24 добре вплетено в контекст оповідання, на який вони посилаються. Богослов’я, розгорнуте у Валаамових пророцтвах, підкреслює обрання народу Ізраїлю – народу, виокремленого з-посеред інших. Таке твердження є особливо ефектним тому, що його висловив чужоземець, котрого дослівно присилувано до виголошення – як виразника волі Бога – благословення народові Ізраїлю.

У межах самого СЗ образ Валаама інтерпретовано негативно, як-от у гл. 31 (особливо, вв. 8 і 16) – у священицькому тексті. НЗ приймає цей одіозний образ частково (див., наприклад, 2Пет. 2:15-16 і Юда. 11). Одначе постать Валаама, можливо, інспірувала набагато позитивніший образ волхвів, котрі приходять зі Сходу, щоб оголосити про Ісусове народження (Мт. 2:1). Тема зірки, присутня в пророцтві в Чис. 24:17, також наявна й у розповіді Матвія (Мт. 2:1-10).

У своєму сучасному вигляді гл. 22-24 Книги Чисел сприяють одна одній в утвердженні першенства Божих планів над планами людськими: злі наміри Балака зірвано, а сам Валаам може коритися тільки божественній волі. Тому ці глави сприяють тому, щоби викласти по-новому – способом, відмінним від указаного в 13:1-20:13, – заклик Бога, адресований народу Ізраїлю та цілому роду людському. За те, що обраний народ пропускає ці слова повз вуха, його покарано знову: це є темою гл. 25.

25 – Ідолопоклонницька поведінка та нове покарання народу Ізраїлю

Гріх, про який іде мова в гл. 25, є гріхом нового ґатунку: ізраїльтяни беруть участь в ідолопоклонницькому культі. Розповіді про марш через пустелю ілюструють гріхи, які схильний був чинити обраний народ, покинутий на самого себе: непокору, порушення культових законів, брак віри, зажерливість. Історія в гл. 25 показує ще одну небезпеку, яка виникає через близьке розташування інших народів, що вшановують власні божества, тобто Ваалів, чиї культові обряди потребують сакральної проституції. Метою покарання, яке вражає ізраїльтян, є ще раз підтвердити єдиність Бога. Бог – це єдиний істинний Бог, і від народу, який Він обрав, Він вимагає неподільної любови.

Ця історія кидає виклик нашій вірі. Якщо ми спроможемося вивищитися над жорстокістю цього тексту – можливо, то був прояв збентеження у священицькій громаді під час і після полону, що, одначе, становило загрозу для її самоідентифікації та приневолювало співіснувати поруч із населенням, чия віра була зовсім іншою, – то будемо змушені ставити собі питання стосовно того, яким ми бачимо релігійний і філософський плюралізм сучасного світу. Як можемо уникнути поглинання тотальним релятивізмом? Як ми можемо підтвердити свою християнську самоідентифікацію, продемонструвати позитивні внески християнства в наше життя, водночас підтримуючи діялог із кожним і уникаючи каменя спотикання, якого не обминув автор-священик, – вербальної жорстокости, так би мовити, яка може призвести до жорстокости іншого ґатунку?

26 – Новий перепис ізраїльтян

Перепис у Книзі Чисел 26 стосується нового покоління, яке збирається ввійти до Обіцяної Землі. І дійсно, як підкреслює 26:64-65, покоління, переписане в гл. 1, уже вимерло в пустелі (гл. 14), але обітниця залишається чинною. Текст гл. 26 містить багато власних імен, відсутніх у гл. 1, і це посилює враження, що народ уже обновився. Як і у гл. 3, левити мають свій окремий перепис.

27-30 – Зібрання громадянських і релігійних законів

Усі закони, зібрані в Книзі Чисел 27-30, загалом мають ту вихідну передумову, що обраний народ є осілий. Закони діють у межах поселення разом із околицями в Обіцяній Землі, й це пояснює їхнє розташування в теперішній структурі цієї книги. Книга Чисел 27:1-11 визначає право успадкування в разі відсутности спадкоємця чоловічої стати: донькам також надано право успадковувати. Тлумачення цього юридичного правила подано у формі короткої розповіді, яка слугує загальною моделлю.

У Книзі Чисел 28:1-29:40 зібрано релігійне законодавство, яке стосується приношень і пожертв Богові у святині: жертви тварин завжди супроводжують приношення плодів землі. Бога необхідно вшановувати пожертвами, принесеними у святині, не лише у святкові й у священні дні відпочинку, а також кожного дня в тижні. Пожертви полягають у тому, щоб узяти те, що необхідно (рослину чи/і тварину), й піднести це Богові. Приношення та пожертви, отже, є певними знаками, які може бачити кожен і через які ізраїльська громада визнає верховну владу Бога над усім сущим.

Книга Чисел 30:1-16 подає закони, що регулюють обітниці жінок. Те, що жінки в тих законах залежать від своїх батьків і чоловіків, напевно, дивує сучасних читачів, але ця умова є обов’язковою в культурному контексті стародавнього Близького Сходу. Водночас важливо зазначити, що ті жінки могли давати обітниці, й вони робили це.

У межах цього законодавча частина 27:12-23 описує історію формального введення на посаду Ісуса Навина як Мойсеєвого наступника. Як Єлеазар став наступником Аарона, точнісінько так само й Ісуса Навина покликано стати наступником Мойсея. Разом із першим поколінням, яке покинуло Єгипет, Мойсей і Аарон мали брак віри в Бога (див. 20:12) і були приречені померти за межами Обіцяної Землі. Проте в наявній структурі П’ятикнижжя про смерть Мойсея розказано аж наприкінці Книги Второзаконня, у гл. 34.

Попередній запис

15:1-21:35 – Похід через пустелю (закінчення)

15 – Ні «дослідженням», залежним від сильного бажання чийогось серця (15:39) Культові приписи Книги Чисел 15 заздалегідь припускають осідлий спосіб ... Читати далі

Наступний запис

31-36 – На рівнинах Моаву; приготування до поселення в Ханаані (закінчення)

31 – Війна проти мідіян і перемога ізраїльтян Книга Чисел 31 продовжує оповідання з гл. 25, яке в наявній структурі ... Читати далі