15:1-21:35 – Похід через пустелю (закінчення)

15 – Ні «дослідженням», залежним від сильного бажання чийогось серця (15:39)

Культові приписи Книги Чисел 15 заздалегідь припускають осідлий спосіб життя, а отже, слугують безумовним додатковим підтвердженням обітниці, даної прабатькам після кари, призначеної першому поколінню тих, хто покинув Єгипет: обраний народ увійде в землю, яку обіцяв йому Бог (15:2,18). Як історія в Книзі Чисел 13-14 є застереженням для всіх поколінь Ізраїлю, так і закони в гл. 15 супроводжує загальне попередження: не «досліджувати», йдучи за сильним бажанням свого серця (15:39). Те саме дієслово, вжите для опису місії розвідників у священицькому викладі в гл. 13, повторено тут у законодавчій частині гл. 15. Таким чином, гл. 13-14 є ілюстративною розповіддю, «параболою», що підтверджує приписи, дані в гл. 15, які доречні й у нинішній ситуації в Ізраїлі.

16-17 – Конфлікт довкола компетентности в справах культу

Три послідовні історії в цій частині Книги Чисел (16:1-17:5; 17:6-15; 17:16-26) мають за спільну мету роз’яснити функції громади, левитів і священиків у культових відправах. Цей текст у його теперішній формі містить численні повтори та літературні суперечності, які лише підтверджують заплутаність історії його складання. Образи Датана й Авірона (16:1,12) належать до стародавнього переказу, який письменники-богослови долучили до цієї розповіди. Священичу діяльність Аарона яскраво висвітлено в кожній із цих трьох історій: тільки священикам дозволено наближатися до Оселі Бога і законно підносити пожертви Богові. Таку організацію культової служби базовано на концепції праведности, радикально відмінній від тієї, що її описано у Второзаконні. Згідно з тією книгою, Бог обрав цілий народ, аби він став праведним (Втор. 7:6; 14:2,21; 26:9; 28:9), тоді як Книга Чисел навчає нас, що тільки священики, котрих обрав Бог, можуть сподіватися на праведність (16:3-7). Без сумніву, тут триває богословська суперечка, і священицький виклад у гл. 16 веде віддалений діялог зі Второзаконням, аби спростувати його богословську систему, підсумовану в Чис. 16:3 такими словами: «Вся громада – усі вони святі…»

Історії в гл. 16-19 репрезентують пізню фазу священицької літератури: універсалістські перспективи, показані у священицькому тексті Бут. 9:1-17 заміщено звуженою заклопотаністю організацією богослуження й акцентами на винятковості священицької касти.

18 – Приписи, що стосуються функцій священиків і левитів

Законодавчі приписи Книги Чисел 18 відповідають історіям гл. 16-17. Першість Ааронового священства, заявлену в цих розповідях, підтверджено текстами законів. Тому що історії гл. 13-14 підтримують законопроект із гл. 15, то історії гл. 16-17 ілюструють законопроект, витлумачений у гл. 18.

19 – Роль священиків в обрядах очищення

Священиче богослов’я протиставляє «святе» і «світське», «чисте» і «нечисте». Ці поняття мають не тільки етичну вагу; набагато важливіше те, що вони показують детальне розуміння релігійного середовища. Тільки чисті об’єкти й особи мають право постати перед Богом – Святим, par excelence. І як наслідок життя насичують незліченні обряди очищення, які дають народові змогу бути в стані чистоти, необхідної для життя в безпосередній близькості до Бога. Священики відіграють специфічну роль у виконанні цих ритуалів. Нечистих осіб може бути відсторонено від участи в обрядах і в богослуженнях, які творять ритм і структуру життя народу.

20:1-13 – Гріх Мойсея та Аарона

У священицькій розповіді є відповідність між гріхом народу, про що детально розказано в гл. 13-14, і гріхом проводирів, показаним у 20:1-13. Кара та сама: вони не ввійдуть до Обіцяної Землі. Спершу читач цього фрагмента міг би опинитись у непевності щодо природи гріха, що його вчинили Мойсей і Аарон, адже текст, напевно, було перероблено; повторів і літературних двозначностей тут багато. Мойсеїв і Ааронів гріх полягає в небуквальному виконанні Божого наказу: замість просто промовити до скелі, вони вдаряють по ній після того, як висловили свої докори народу. Історія, розказана в цьому фрагменті, перегукується з іншою, у Вих. 17:1-7, яка є ранішою версією-підґрунтям священицького запису.

Ці історії в центральній частині Чисел показують помилки народу на всіх рівнях: громада бунтує проти своїх проводирів (гл. 11, 13-14); ватажки колін оскаржують авторитет Мойсея та Аарона (гл. 16); навіть самі Мойсей і Аарон діють непевно. Ніхто не є вільним від слабкостей, і кожен постає у своїй людській природі, позначеній гріхом. Але цей гріх не скасовує обітниці, яку дав Бог, навіть якщо затримує її реалізацію. Бог сповнює Свій план щодо обраного народу – народу схильного до помилок і зіпсованого; Господній вірі відповідає людська невіра, та ця асиметрія в стосунках не спричиняє розриву.

Читаючи цей текст, апостол Павло вбачав у тій скелі (Чис. 20:8) образ Христа (1Кор. 10:4). Вода, яка струменить зі скелі, уособлює воду хрещення. Це є алегорична екзегеза Книги Чисел, принципи якої дивують сучасних читачів. Цю перикопу з Книги Чисел реінтерпретовано, щоб означити символічну та літургійну роль води в молодій коринтійській громаді.

20:13-22:1 – На шляху до Обіцяної Землі

Після надто тривалого перебування в Кадеші (13:26; 20:1) обраний народ вирушає в мандрівку до Ханаану. Згідно з розповіддю, маршрут, яким мають іти люди, огинає східні кордони цієї землі, й ізраїльтяни опиняються неподалік від Єрихона, поряд із тим місцем, де Йордан упадає в Мертве море. Ця частина подорожі прикметна Аароновою смертю (це є логічним наслідком покарання, оголошеного в 20:12), перемогою при Хормі (21:1-3), опис якої є повтором розповіди про поразку в 14:45, і перемогами над Сигоном, аморійським царем, та Оґом, царем башанським (21:21-35). Ці перемоги святкують, прирівнюючи їх до визволення з Єгипту в Пс. 135:11 і 136:19-20. Чи то в Єгипті, чи на рівнинах Моаву – це одна й та сама історія про спасення, яка розгортається заради народу Ізраїлю, покликаного з покоління в покоління для власної користи звеличувати у своїй літургії діяння Бога.

Цей переможний марш до рівнин Моаву раптово перериває нове повстання (21:4-9). Народ ізнову нарікає, і лише завдяки Мойсеєвому заступництву люди уникають кари Божої. Бронзова змія, яку виготовив Мойсей, аби врятувати людей, нагадує про обряди, відомі в стародавніх релігіях Близького Сходу: зображення змій-захисників людей фігурували на дверях храмів. Євангеліє від Івана вбачає в здійманні цієї змії вгору прообраз здіймання на хрест Ісуса, Який прийшов урятувати рід людський (див. Ів. 3:14, а також 8:28 і 12:32).

Наприкінці другої частини Книги Чисел обраний народ опиняється на порозі Обіцяної Землі, та він уже має досвід гріха і пересвідчення в неможливості жити незалежно від Бога. Ці оповідання про марш через пустелю слугують застереженнями в колективній пам’яті народу Ізраїлю; вони є закликом для народу; для його вождів і проводирів ніколи не відвертатися від Бога. Люди, вожді, проводирі – всі є схильними, й учора, і сьогодні, забувати Бога та віддавати перевагу своїй, суто людській, логіці перед логікою віри.

Попередній запис

10:11-14:45 – Похід через пустелю

10:11-36 – Народ організовано готується покинути Сінай Перикопа в Чис. 10:11-36 є переходом ви першої до другої частини цієї книги: ... Читати далі

Наступний запис

22-30 – На рівнинах Моаву; приготування до поселення в Ханаані

22:1-24:25 – Пророцтва Валаама Пророцтва Валаама, персони, чиє походження залишається неясним (22:5), без будь-якого переходу органічно приєднано до оповідання про ... Читати далі