Історичне тло Книги Чисел

Тоді як літературна критика має успіхи в оприявненні передвавилонських переказів, які згодом було інтегровано в працю, більшу частину якої можна приписати авторам-священикам, історична критика не спроможна реконструювати в жодний достовірний спосіб події, що передували поселенню народу Ізраїлю в Ханаані. Так само й археологія не надає необхідних даних, аби відтворити план маршруту ізраїльтян у пустелі.

Інформації, яку пропонує текст стосовно мандрів цього народу в пустелі – як описано в географічних нотатках, що пов’язують між собою різноманітні розповіді, та як коротко повторено в Книзі Чисел 33, – не можна вважати історичними даними. Автори побудували книгу загалом із допомогою географічних даних, які є стрижнем їхнього літературного твору, проте не викликають довіри в істориків. (Історично-критичний аналіз досягнув певного успіху, пов’язавши два топоніми з античними літературними переказами: це Хеврон [13:22], місто, чия назва, схоже, пов’язана з особою Калева, та Кадеш [20:1].)

Автори не намагались у своїй розповіді реконструювати давно минуле через географічні маркери, – радше вони передавали повідомлення своїм сучасникам. Час у пустелі перетворюється на образ часу в полоні, коли народ Ізраїлю жив далеко від Обіцяної Землі. Нехіть заходити в Ханаан, яку виказує громада в Книзі Чисел 13-14, нагадує небажання ізраїльтян повертатися додому з полону, коли перси надали їм таку можливість. Попередження щодо народу місцевости Моав у гл. 25 заводить на думку, що залишення після полону серед інших народів та ще й без здобуття будь-якої справжньої автономії – це загроза самоідентифікації народу Ізраїлю. Наслідки пустелі та її прообрази, отже, використано для того, щоби дати читачам зрозуміти біблійні цінності, коли очі в очі поставлено водночас полон і повернення з полону.

1:1-10:10 – Підготова й організація ізраїльтян перед Походом

1-2 – Облік народу й організація табору

Вожді, яких делегувало кожне коліно Ізраїлеве, отримують наказ провести облік народу (1:4-16). Цифри, наведені для кожного покоління, мають символічне значення і не призначені відображати історичну реальність. Такий процес делегування описано в кожній із головних частин книги: у гл. 1 – для першого обліку, у гл. 13 – для призначення розвідників, котрим наказано дослідити землю Ханаану, й у гл. 34 – під час пропорційного розподілу земель серед колін Ізраїлевих. Теми кожного з цих епізодів є характерними для тих частин книги, де ці епізоди вміщено, у зазначеному порядку: підготова до завоювання, розвідка та заколот серед народу й підготова до заселення.

Упорядкування табору є досконалою ілюстрацією священицької теології: у центрі – скинія свідоцтва, до якої можуть наближатися лише члени покоління леві. А навколо розташовуються всі інші покоління народу Ізраїлю, відмежовуючи скинію від неізраїльтян. У такий спосіб Бог, Святий, оселяється серед Свого народу і закликає цілу громаду поводитися доброчесно, щоби бути гідною Його присутности тут.

3-4 – Функції та облік левитів

Згідно з Вих. 13:12, усі первородні створіння чоловічої статі (люди і тварини) належать Богові. Це твердження, літургійним тлумаченням якого є жертвопринесення певної кількости первородних тварин в єрусалимському Храмі, відображає верховну владу Бога над створінням. Люди не отримують задоволення від повного права власности на майно, що є в їхньому володінні: це майно довірено роду людському, та засадничо воно належить Господові. І користування цим майном мусить бути узгоджено з Божим задумом. Інститут левитів представлено саме в такому насвітленні в Чис. 3:40-51: левитів виокремлено для Господньої служби (виконання культових функцій) «замість усіх первенців синів Ізраїля» і для постійного нагадування про верховну владу Бога над усім сущим. Старий Заповіт безперервно засуджує людські жертвопринесення, що їх було практиковано в релігіях стародавнього Близького Сходу. Таким чином, заява, нібито Бог заздалегідь резервує первородних ізраїльтян для Свого вжитку, аж ніяк не означає, що Він вимагатиме їхнього жертвопринесення. Це лишень означає, що їх буде віддано на службу Богові. Інститут левитів, виокремлюючи певне число чоловіків для Божої служби, звільняє решту громади від посвячування старших синів тій службі й виражає вдячність народу своєму Богові.

У своїй службі левити підпорядковані священикам (4:1-33), – цей принцип твердо повторено в тексті гл. 16, а також у законодавчих приписах гл. 18.

5-6 – Різноманітні законодавчі приписи

Глави 5 і 6 містять закони, які стосуються різних аспектів життя народу:

  • (а) неможливість поєднати нечистоту різних ґатунків (проказу й інші недуги) з перебуванням серед громади народу Ізраїлю, яка вважалася громадою культовою (5:1-4);
  • (б) правове та культове спокутування за кривди, що їх завдано іншим (5:5-10);
  • (в) процедура, якої слід дотримуватися при підозрі жінки в невірності (5:11-31);
  • (г) обітниця назорея, тобто присвята людини Богові на певний період (6:1-21).

Частину тексту, представлену главами 5 і 6, завершує благословення.

З одного боку, такі різні закони показують, що поняття «релігія» охоплює всі аспекти повсякденного життя: кривди, завдані іншим, виправляють, уживаючи літургійного обряду, шляхом відшкодування збитків; сімейні суперечки також вирішують у межах ритуального оточення (5:11-31). З іншого боку, більшість текстів підкреслює видатну роль священиків у провадженні законодавчої діяльности й відтак сприяє посиленню верховенства священицької функції, вже підтвердженого в гл. 4.

Закон, що стосується інституту назореїв (näzir походить від дієслова nazar, яке в івриті означає «відкладати вбік», «відокремлювати»), потребує деяких додаткових зауваг: правила, систематизовані у священицькому викладі в Чис. 6:1-21, використовують елементи старіших переказів, згідно з якими особи, посвячені Богові, утримуються від вина та ферментованих напоїв і перестають стригтися. Таким чином, Самсон (Суд. 13-16) як посвячений Богові дотримується всіх цих приписів. У Новому Заповіті Лука показує Івана Христителя, який дотримується назорейських правил. Поза межами матеріяльного аспекту описаних у текстах культових дій ці різноманітні тексти закликають читачів відкрити «духовне» значення: посвяту Богові та перехід до такого способу життя, якого вимагає ця посвята.

7:1-9:14 – Створення культових установ

Ці глави Книги Чисел описують освячення Божої скинії, споруджування якої, зафіксоване у священицькому викладі у Вих. 35:4-40:33, цілковито гармоніює з детальними інструкціями священицького викладу у Вих. 25:1-31:11. Обряд освячення стає літургійним виразом описаної в перших чотирьох главах Книги Чисел структури народу. Тваринні та рослинні пожертви від племен Ізраїлю передують посвяченню левитів, котрих зроблено помічниками священиків для служби при жертівнику. Інструкції щодо літургійного календаря, наявні в Чис. 9:1-14, стосуються і ритуалу освячення Оселі Бога.

9:15-10:10 – Останні настанови перед виходом зі Сінаю

Книга Чисел у 9:15-23 знову повертається до початків, уже викладених у Вих. 40:34-38. Хмара, яка, згідно з Вих. 24:16-18, укрила гору Сінай, тепер опиняється в Божій скинії – у місці присутности Бога серед Свого народу. Ця хмара дає сигнал для початку подорожі й фіксує стадії переходу: сам Бог веде Свій народ – народ, закликаний до абсолютної покори. У той самий спосіб у Чис. 9:15-23 вже анонсовано тему (маршруту і його етапів) другої з головних частин книги, тож настанови з 10:1-10 стосуються дисципліни, яка мусить панувати серед людей на їхньому шляху віднині й надалі.

Першу з головних частин Книги Чисел загалом можна приписати авторам-священикам: образ народу Ізраїлю на Сінаї ці автори використовують, аби розтлумачити священицьку богословську систему. Тексти Чис. 1:1-10:10 адресовано ізраїльському суспільству кінцевої пори вавилонського полону. Вони підкреслюють домінування відповідальности духовенства у сфері збереження самоідентифікації їхнього народу – самоідентифікації усвідомленої та представленої насамперед як релігійна, яка шукає свого вияву в богослуженні в єрусалимському Храмі та в ритуальних повчаннях у повсякденному житті. Ці тексти закликають народ Ізраїлю до покори Богові опосередковано через докору цілій масі законодавчих приписів.

Чи є можливою така покора? Що відбувається в разі порушення закону? Відповіді на ці два питання подано в другій частині книги, у Чис. 10:11-22:1.

Попередній запис

Загальні контексти інтерпретації (закінчення)

2) Канонічний контекст Хоча Книга Чисел і володіє справжньою літературною автономією, тож її можна вивчати окремо від інших книг, які ... Читати далі

Наступний запис

10:11-14:45 – Похід через пустелю

10:11-36 – Народ організовано готується покинути Сінай Перикопа в Чис. 10:11-36 є переходом ви першої до другої частини цієї книги: ... Читати далі