Загальні контексти інтерпретації (закінчення)

2) Канонічний контекст

Хоча Книга Чисел і володіє справжньою літературною автономією, тож її можна вивчати окремо від інших книг, які формують П’ятикнижжя, проте вона водночас може бути стрижнем усього динамічного розвитку сюжету Тори:

З діяхронного погляду: Багато розповідей у Книзі Чисел належать до релігійної історії, яка починається в Бутті 1:1-2:4а і триває далі в книгах Буття, Виходу та Чисел. Релігійна історія – це зв’язна розповідь, яка існувала окремо, перш ніж змішатися з іншими переказами. З цієї причини священицькі глави Книги Чисел можна читати й інтерпретувати як такі, що належать до великої сукупности, виходячи за межі цієї однієї книги. Крім того, законодавчі приписи – особливо приписи культові, – які подає Книга Чисел, є абсолютно тими самими, що їх наведено в Книзі Левит – імовірно, ранішій за Книгу Чисел.

З синхронного погляду: Книга Чисел ілюструє вірність Бога Його обітниці, попри будь-яку людську невірність; цієї обіцянки, даної прабатькам народу, не скасовано навіть через гріхи цього народу. Щоби зрозуміти історії, викладені в Книзі Чисел, необхідно звернутися до повного тексту Тори, бо саме в Бутті сформульовано обіцянки, що їх дав Бог (гл. 12-24), і саме у Виході зафіксовано об’явлення Бога, укладення союзу та побудову Божої скинії. Тільки тісне ознайомлення з текстами Виходу дозволяє нам зрозуміти, чому протести цього народу, який у Вих. 15:22-17:7 домагався рятівної підтримки Господа, у паралельних розповідях Чис. (гл. 11; 20:1-13) викликають Господній гнів і кару. Ось, приміром, у Виході 16 нарікання народу сприяють тому, що його обдаровують перепелами та манною небесною. Для контрасту, у паралельному тексті в Книзі Чисел 11 пожадливий народ також отримує м’ясо, та при тому Бог страчує частину того народу. Цілком імовірно, що пояснення відмінностей між цими двома текстами полягає в різниці їхнього розташування стосовно теофанії на горі Сінай. Об’явлення Бога, вірного Своїй обітниці, є рятівними, коли вони необхідні для виживання народу: порятунок із Єгипетського рабства, обдаровування водою та їжею в пустелі. Проте справжня теофанія відбувається на горі Сінай: саме там народ увіряє себе Господу остаточним союзом. Відтак нарікання народу, які були виправдані до сінайського богоявлення, після нього стають ознаками браку віри та порушення союзу, і за це людей суворо покарано. Усвідомити таке богословське розуміння, характерну рису авторів-священиків, можна лише завдяки повному прочитанню П’ятикнижжя.

Є розрив між книгами Чисел і Второзаконня. Відмінність у богословській системі така істотна, що це спонукало Мартина Нота згрупувати книги Буття, Виходу, Левит і Чисел під назвою «Чотирикнижжя» (Tetrateuch), аби диференціювати їх від Второзаконня. Второзаконня переказує всю історію початків Ізраїлю з власного, особливого, погляду. Сюжетно-тематичний вступ до Второзаконня містить численні тексти, паралельні до сюжетно-тематичних переказів, зібраних у Книзі Чисел.

Останні редакції Книги Чисел мали намір долучити її до історичних, особливо до Книги Ісуса Навина. Вони висвітлюють персонажа Навина і сприяють витворенню певної тяглости розповіді від П’ятикнижжя до наступних історичних книг.

3) Інтертекстуальність у межах канону Святого Письма

У Книзі Чисел пустеля постає як місце випробування та спокуси. Проте, вельми поширений у старозавітній літературі, цей негативний образ тимчасового проживання народу Ізраїлю в пустельній місцевості відсутній у всіх книгах єврейської Біблії. Відтак Ам. (див. 2:10) згадує про тимчасове перебування в пустелі, ні словом не прохоплюючись про жодне невір’я народу Ізраїлю. Ос. (див. 12:15) подає пустелю як місце тісного зв’язку між Богом і народом Ізраїлю. Наголос на невір’ї народу Ізраїлю є характерною ознакою пізніших переказів і тих авторів, котрі описували катастрофу полону: віроломні вчинки ізраїльтян у пустелі були тільки прообразами тих віроломних учинків, якими позначено цілу історію цього народу та які призвели до вавилонського полону, трактованого як Господня кара. Єзекіїль повністю погоджується з таким трактуванням (див. Єз. 20) – майже ідентичним, як і в авторів-священиків. Це дозволяє оцінити вплив конкретних історичних обставин на перепрочитання та реінтерпретацію, яку здійснили письменники за переказами, що дісталися їм у спадок.

Це правда, що натяки на специфічні переходи в Книзі Чисел поширені в НЗ, але, як на те, існує 1Кор. 10:1-13 – найбільш систематизоване перепрочитання маршу через пустелю. Павло пропонує послідовне типологічне перепрочитання подій, описаних у Книзі Чисел; він знаходить у них прообраз об’явлення Ісуса Христа (1Кор. 10:4), провіщення літургії первісної Церкви (1Кор. 10:2-3) й, урешті-решт, попередження, адресоване християнським громадам (1Кор. 10:6-13). Тож, оскільки на час повернення з полону події, описані в Книзі Чисел, набувають показового значення, то в Павлових очах вони виконують ту саму функцію тривалого застереження і закликають переходити до християнських громад.

Попередній запис

Загальні контексти інтерпретації

1) Первинні історичні контексти Сучасну структуру Книги Чисел, а також те богослов’я, яке ця книга засвідчує, можна приписати авторам-священикам. Священичі ... Читати далі

Наступний запис

Історичне тло Книги Чисел

Тоді як літературна критика має успіхи в оприявненні передвавилонських переказів, які згодом було інтегровано в працю, більшу частину якої можна ... Читати далі