Молодість і освіта
Павло був майже однолітком Ісуса з Назарету. Якщо тлумачити у світлі тогочасних уявлень те, що Павло назвав себе «старим» (Флм. 1:9) у листі, написаному близько 53 року по Р.Х., то вийде, що йому тоді було зо шістдесят років. Його зізнання у своїй юдейській ідентичності (1Кор. 11:22; Фил. 3:5; Рим. 11:1) свідчать про походження з діяспори; немає підстав і заперечувати твердження Луки, що Павло родом із Тарса в Кілікії (Дії 22:3).
За св. Єронімом (Коментар на Послання до Филимона ст. 23-24; Про славетних мужів 5) батьків Павла римляни переселили до Кілікії з галілейського села Ґуш Халав. Джерело цих відомостей маловідоме, однак його точність підтверджують два моменти: власна Павлова заява, що він – «єврей з євреїв» (Фил. 3:5; 2Кор. 11:22), тобто юдей, який розмовляє арамейською, а також згадки Луки, що він був уродженим римським громадянином (Дії 16:37; 22:25-29; 23:27). Сільський люд радше схилявся до арамейської, ніж до грецької мови, а раби та бранці, коли їх звільняв римський громадянин, набували римського громадянства й самі (Філон, Посольсьтво до Ґая 155). Павло успадкував і семітську мову, і міжнародно визнаний статус.
Зацікавленість Луки в якнайтіснішому пов’язанні Павла з Єрусалимом (Дії 1:8) ставить під сумнів його твердження, що той всю свою освіту здобув у Святому Місті (Дії 22:3). Рівень Павлової світської освіти натякає, що він здобув її в Тарсі, відомому своєю вищою школою (Страбон, Географія 14.5.13). Його впевнене володіння риторичними прийомами свідчить про глибоку обізнаність і тривалу практику. У тій-таки риторичній школі він ознайомився з різними напрямами грецької філософії, зокрема стоїцизмом, які належали до інтелектуального багажу кожної освіченої людини.
Упродовж усього цього періоду формування Павло також відвідував синагогу в Тарсі. Там він поглибив свої знання грецької версії Біблії й ознайомився з традицією елінізованого юдаїзму, видатним представником якого був Павлів сучасник Філон Олександрійський. Таке розширення кругозору справило глибоке враження на Павла як мислителя.
Фарисей в Єрусалимі
Фарисеїв, до чийого руху він приєднався, Павло міг знайти лише в Єрусалимі (Фил. 3:6; Гал. 1:14). Частково елінізований двадцятирічний юнак, якого спонукали прибути до Єрусалиму пошуки коренів своєї віри, мав би стати ідеальним новобранцем для вчителів, що ставили собі за мету виховувати ретельних законників. Павлова цілковита відданість вивченню Закону (Гал. 1:14) пояснює, чому він не зауважив Ісусової епізодичної присутности в місті в 28-30 рр. по Р. Хр. Його самовдоволення власною досконалістю практично не залишає сумнівів, що Павло був одружений. Усі його сучасники розуміли заповідь «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю» (Бут. 1:28) як обов’язкову до виконання, а шлюбний вік припадав між вісімнадцятим і двадцятим роком життя (m. Аboth 5,21). Варіянт відмовитися від одруження (Єр. 16:1) або відкласти його (як це було з Йосипом чи Філоном) був неприйнятний для молодого прибульця, охочого заявити про себе на поприщі законництва. Однак уже як проповідник християнства Павло самотній (1Кор. 7:8; пор. 9:5). Що сталося? Чому він ніколи не згадує про свою дружину чи дітей?
Ці питання залишаються нерозгаданою загадкою – як і те, чому Павло, єдиний з-поміж фарисеїв, переслідував Церкву в Єрусалимі. Відчутний у писаннях виразний натяк, що Павло заповзявся переслідувати Церкву з власної ініціативи (Гал. 1:13; Фил. 3:6; 1Кор. 15:9), підтверджує і Лука (Дії 8:3; 9:1-2). Останньому, однак, не варто довіряти, коли він робить із Павла агента садукейських первосвящеників (Дії 9:1-2; 26:10). Справа не тільки в тім, що такий союз між фарисеями і садукеями був дуже малоймовірний, а й у тім, що авторитет юдейських зверхників поширювався лише на Юдею. Вони не могли уповноважити Павла арештувати людей в Дамаску, який належав до римської провінції Сирії. Слова Луки треба розглядати у світлі його літературного задуму: спочатку зобразити Павла досконалим переслідувачем, а потім показати його ідеальним апостолом.
Навернення та його наслідки
Чому Павло вирушив до Дамаска, не зрозуміло. На його околицях він мав зустріч з Христом (Гал. 1:15-16; 1Кор. 9:1; 15:8), яка докорінно змінила Павлове життя. Визнання, що розп’ятий Ісус воскрес із мертвих, пролило геть нове світло на решту всього, що він, як фарисей, знав про Ісуса. Всі Павлові цінності, все його сприйняття зазнали преображения. Тепер він з цілковитою певністю знав, що Ісус – істинний Месія, наділений владою робити Закон чимось відносним. Це усвідомлення він сприйняв як об’явлення (Гал. 1:11). Якщо Закон не є абсолютом, то погани можуть спастися, не стаючи юдеями. У мить навернення Павло також одержав своє покликання апостола поган (Рим. 11:13). Це підтверджується його першою дією: проповідування Євангелія серед аравійських набатеїв (Гал. 1:17). Тамтешні політичні обставини не дуже сприяли Павловому служінню, тож у цих краях воно було дуже короткотривалим.
Після повернення в Дамаск Павло залишався там упродовж трьох років. Хоч у своєму служінні він не нехтував юдеями (Дії 9:19-22), все ж воно зосереджувалося на поганах, яких привабило незалежне грецьке місто, розташоване на одному з перехресть великих торгових шляхів стародавнього світу. З огляду на його походження Павло ставиться до фізичної праці як до невільницької (1Кор. 9:19), що змушує смиряти себе самого (2Кор. 11:7). Слід припустити, що саме нужда в Дамаску змусила Павла навчитися ремеслу, щоб утримувати себе (1Сол. 2:9; 2Сол. 3:7-9; 1Кор. 4:12). Лука розповідає, що він почав виробляти намети. То був розумний вибір, бо знаряддя цього ремесла легко носити з собою, а попит на нього повсюдний: на свята потрібні були будки для торговців і накриття для гостей; оселі потребували навісів; подорожнім треба було ремонтувати шкіряні сандалії, плащі, упряж.
Прибуття до Дамаска набатеїв десь наприкінці 37 р. по Р. Хр. змусило Павла до безславної втечі (2Кор. 11:32-33; пор. Дії 9:23-25). Він подався до Єрусалиму і провів там два тижні з Петром (Гал. 1:18). Важко уявити, щоб Павло не скористався перебуванням у товаристві очевидця всього Ісусового служіння, щоб поглибити свої знання про Ісусові справжні слова та діла. Павло проповідував Ісуса як реальну історичну особу (2Кор. 11:4), цитував Його вислови (1Кор. 7:10-11; 9:14; 11:23-25). Із притч Павло, сам дуже урбанізована людина, брав метафори, в яких відображалося сільське середовище і аграрна культура (напр. Рим. 11:17-24).
