1) Перед тим, як Іван охрестив Ісуса
Вислови Ісуса, які віщують впевнене життя у світі, де людину обтяжують різні особисті турботи, можуть помогти нам пізнати Ісуса в період, що передував Його хрещенню. Вони відкривають нам пророчу байдужість до спокус багатства.
«Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть… та проте ваш Небесний Отець їх годує! Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? … Знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно» (Мт. 6:25-32 // Лк. 12:22-30).
З іншого боку, натрапляємо на таке висловлювання: «Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести, Я не мир принести прийшов, а меча» (Мт. 10:34 // Лк. 12:51).
Воно відображає одну з ситуацій, коли Ісус приймає радикальне рішення, до якого також закликає й Своїх послідовників. Ймовірно, такі висловлювання були сказані невдовзі після того, як Ісус прийняв хрещення від Івана. Зокрема Він міг промовити їх після арешту, ув’язнення й смерти Івана, коли прийняв рішення продовжити привселюдне служіння.
Безумовно, миролюбні життєві спостереження можуть народитись у вирі активного життя й посеред конфліктів. Однак якщо ми не віримо в те, що Ісус прийшов до Івана без попереднього досвіду або роздумів, то й нема підстав вважати, що такі мудрі вислови постали лише в останній період Його життя. Їх захоплива краса і переконлива істинність, що спричинилися до поширення цих слів у ранній Церкві, могли бути достатньою причиною для їх використання Ісусом, Який був ровесником Івана.
Цілком можливо, що в певних випадках у Своєму вченні Ісус використовував елементи народної мудрости, яка була відома Його слухачам. Це припущення будується не тільки на очевидному факті, що така практика є ознакою реального вчення. На користь цього припущення свідчить також той факт, що інколи в рабинській літературі ми можемо знайти повчання, котрі за змістом і мовою є дуже подібні до деяких повчань Ісуса. Це вказує на те, що сам Ісус інколи користав з чинних повчань і розвивав їх. Тому, коли дехто з пошанувачів Його пам’яті запозичував якісь елементи з Його повчань і розвивав їх, то це не було чимось новим чи неприроднім. Погляньмо, для прикладу, на такі рабинські вислови: «Чи бачили ви коли-небудь у своєму житті тварину або птаху, які б торгували? Однак вони без труднощів підтримують своє існування. Хіба вони не були створені для того, щоб служити мені? А я ж хіба не був створений для того, щоб служити моєму Творцеві? Чи з цього не стає зрозуміло, що я без труднощів здобуду свій прожиток? (Kiddushin 4:14 R. Shim’on ben Eleazer).
2) Ісус і Іван Христитель
Ісус (якщо довіряємо найдавнішій і найбільш достовірній традиції) вважав, що Він продовжує пророчу лінію Івана, тому закликав до покаяння перед обличчям швидкого приходу Божого царства (Мт. 11:7-19). Проте коли мова йшла про умову допущення до цього царства, Він говорив радикально протилежні речі, ніж Іван (Мт. 11:18-19). Христитель проповідував праведність згідно із Законом (Мт. 21:28-32). Він був безкомпромісно строгим у питанні морального зубожіння народу. Основною причиною для його смерти стало те, що він викривав аморальний спосіб життя панівної верхівки. З Ісусом було дещо інакше. Він прийшов спасти грішників, а не засудити їх. Ісус радив їм, дітям небесного Отця, любити своїх ворогів так, як це робить Бог (Мт. 5:43-48 // Лк. 6:27-28, 32-36). Він перестерігав, щоб вони не переводили прощення в площину порахунків, а прощали вільно, від серця – не сім разів, але сімдесят разів по сім (Мт. 18:21-35 // Лк. 17:4).
У цій спільноті, яка складалась з прощених грішників і яка дарувала прощення грішникам, панувала зворушлива і радісна атмосфера дружби.
«На небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!…» (Лк. 15:7 // Мт. 18:13).
Тому Ісус їв з грішниками і святкував їх покаяння (Лк. 15:1-10). Таке радикальне вчення і практику було складно виправдати на підставі законних прецедентів з юдейських Писань. Подібний революційний підхід Ісуса міг дратувати владу, авторитет якої спирався на вмінні тлумачити тонкощі системи закону, що охоплювала усі аспекти людського життя.
