Дехто сприймає служіння як щось негативне. Однак Біблія ставиться до цього явища зовсім інакше. Для Біблії служіння – це стан єдности з волею Бога-Творця. Ісус прийшов із місією, щоби показати новий шлях сповнення біблійного розуміння служіння. Якщо бажаєте дізнатися про цей спосіб справжнього наслідування Христа, то багато зможете почерпнути з лекцій або книг на цю тему. Втім кожен, хто бажає краще зрозуміти, що означає бути вірним учнем, мусить звернутися до богонатхнених книг і в них шукати ключ розуміння.
Від самих початків християнства кожен послідовник Христа мав покинути устої цього світу, щоби стати людиною, яка своїм життям свідчить небесну дійсність. Ісус покликав Леві (Матвія) і той покинув збирати податки, щоби свідчити істину: спасення не можливо купити; воно є даром спасительної сили люблячого Бога, Який для всіх людей відкриває можливість спасення. Ісус покликав Петра й той покинув свого човна, щоби свідчити той факт, що він ловитиме для Бога душі не силою переконливих, вправних проповідей, але свідченням слів, які він почув від Вчителя на березі Галілейського моря. Своєю кров’ю Петро також мусів засвідчити, що він, як справжній учень, готовий до самого кінця наслідувати свого Вчителя. Ісус покликав Павла, і він покинув свої намагання нав’язати першим християнам культ і порядки єрусалимського Храму. Відтак він став свідком того, що цей новий шлях – християнство – є ліком від тілесної й духовної сліпоти. Павло ніс це свідчення аж до краю тогочасного цивілізованого світу. Це свідчення віри він скріпив пролиттям власної крови у Вічному місті Римі. Подібно Бог покликав також інших апостолів і учнів ранньої Церкви, щоби вони, полишивши все, що поглинало їх час і життєву енергію, стали послідовниками Ісуса в новій спільноті тих, хто вірує в силу слова Божого Сина. У досить реальний спосіб усі духовні авторитети і предстоятелі первісної Церкви були покликані Богом до боротьби зі спокусами, які Ісус переміг, перебуваючи в пустелі на початку Свого служіння. З цими спокусами зустрічались і по сьогодні зустрічаються всі ті, хто бажає обміняти дочасні блага на скарб вічного життя. Господь запрошує кожного прийняти фундаментальну дійсність: Ісус кличе грішника-учня наповнитися спасительною силою Бога-Творця, а потім йти у світ, пригадуючи про розп’яте Тіло Христа. Це пригадування актуалізується знов і знов, коли учень розповідає історію про те, як Ісус покликав його з темряви до чудового благодатного життя. Тож учень, віра якого підкріплена Біблією, завжди готовий звіщати іншим, що кожен із них без винятку може сподобитися того самого дару. Адже Божа любов – це безмежне добро.
Якщо ми ближче приглянемось до того, чого теперішні люди очікують від священиків, то побачимо, врешті-решт, одне велике очікування: вони спраглі Христа. Все інше, їхні економічні, суспільні й політичні потреби, – вони можуть знайти в багатьох інших людей. Від священика вони очікують Христа! І від нього вони мають право отримати Христа, насамперед через проголошення Слова. Однак ця проповідь має провадити слухачів до зустрічі з Ісусом, зокрема в таїнстві Євхаристії, яка є живим серцем Церкви і священичого життя.
Священнослужителі в особливий спосіб покликані пам’ятати, що обов’язком священика є запрошувати на свято Божої милости всіх, хто перебуває на автомагістралях і бічних дорогах, закутках і околицях цього життя. Саме їх Господь обрав для участи в Його вічному бенкеті, на якому всім, хто цього бажає, роздають хліб життя. Окрім цього, покликані стати свідками потребують сили, адже вони також покликані стати Христовими мучениками: свідками того, що смерть більше не має влади над тим, хто поклав свою надію на Бога.
Пророцтва Ісаї стали біблійним наріжним каменем для Ісуса. Вони накреслили певний план, який сформував служіння Ісуса. Тож учні мусять також приймати на себе роль слуг, які сповнюють таїнство Божої любови для вбогих і грішників. Адже кожен учень є також одним із цих вбогих грішників світу. Той, хто намагається стати справжнім Христовим учнем, має на думці завжди одне й теж питання: щоби сказав би або зробив би Ісус у цих обставинах, в яких я зараз перебуваю? Завдяки цьому питанню свідчення справжніх віруючих, яке вони несуть світові, що постійно змінюється й завжди потребує нового підходу та нового тлумачення, зберігає свій живий характер. Це питання знову і знову скеровує учнів до Святого Письма в пошуках живого слова, яке зцілить і попровадить усіх до благодаті. Це питання також надихає шукачів істини вселяти надію, відкривати перед кожною людиною можливість досвідчити любов незалежно від того, як сильно ця особа може зазнавати тиску з боку зовнішньої або внутрішньої ненависти.
Біблія постійно кидає виклик кожному читачеві: чи готовий він, так само як Вчитель, проповідувати істину, що спершу має настати справедливість, а вже потім мир зможе наповнити наше суспільство. Невід’ємною частиною цього свідчення є ризик, що тебе можуть неправильно зрозуміти або завдати страждань, подібно як це було в житті Ісуса.
«Оскільки свідчення воскресення стражденного Слуги, перебуває в центрі нашого постійного іспиту сумління і є тестом на правдивість священичої ідентичности, перед нами [священиками] завжди стоїть таке фундаментальне питання: чи готові ми щиросердно сповняти служіння стражденного, співчутливого, смиренного Слуги в дусі радости, що пломеніє завдяки нашій вірі в Христове й наше власне воскресення? Чи свідомі люди того, що наша жива віра є джерелом стійкости, терпеливости та радости посеред скорбот, хвороб, протиріч і незгод? Роздуми на глибиною нашої віри у воскреслого Христа неминуче раз-по-раз скеровують нашу увагу до нашого хрещення в Христі, до смиренного, терпеливого Слуги Ягве» (Bernard Haring, Priesthood Imperiled: A Critical Examination of Ministry in the Catholic Church [Liguori, Mo.: Triumph Books, 1996] 54).
Учні так само мають бути свідомі того, що силою таїнств хрещення й миропомазання Бог покликав усіх вірних бути частиною священства Божого народу. Оскільки Ісус бажає продовжувати Своє свідчення і служіння через Своїх учнів, він робить їх учасниками Свого життя й місії. Ісус також вручає їм частку у Своєму священичому служінні: здійснювати духовне поклоніння на Божу славу і для спасення світу (Lumen Gentium 34). Тому всі учні Ісуса покликані до участи в спасительній місії Церкви, яка лиш тоді є єдиною і святою, коли кожен член сповнює свою священичу, пророчу й царську роль. Христос Свою царську роль сповнив через послух аж до смерти. Тож християни урядують, зазнаючи страждань, і не накидають їх своїм підопічним. Найбільший з-поміж нас буде слугою для всіх. Згідно з вимогою Євр. 2:17, священик має бути в усіх речах подібним до своїх братів і сестер, щоби могти давати правильне свідчення в служінні Богові. Це служіння відбувається на арені сучасного світу. Хто оглядається назад, ризикує стати соляним стовпом!
Врешті-решт, Біблія викриває омани цього світу. Під час зустрічі зі спокусником у пустелі Ісус досвідчив спокуси стати псевдо-спасителем. Христові вдалося зруйнувати цей задум, бо Він не шукав визнання, слави, багатства чи чести для Себе. Він мав стати Слугою, який страждає задля спасення всіх. Важливо також, щоби кожен учень читав і роздумував над Святим Письмом. Тоді біблійні істини зможуть викрити спокуси, які в минулому ввели в оману багатьох проповідників, вчителів і цілителів. Ці спокуси і далі процвітають у сучасному світі. Жодного тексту не можна виривати з його контексту. Кожен біблійний коментар має розповідати про всеохопну Божу любов. У жодному разі не можна допускати компромісу з цінностями цього світу.
В основі священства Ісуса лежить не людське призначення, а досконалий послух Богові, який Ісус засвідчив Своїми невинними стражданнями. Оскільки Христос став досконалим завдяки стражданням у послуху Богові, через що удостоївся стати справжнім первосвящеником, кожен учень Ісуса на шляху до християнського священства буде випробуваний у дусі Христової досконалости, яка здобувається через невинні страждання в послуху Богові.
Біблійний коментар – це інструмент, що допомагає пристосувати давні істини до нинішнього часу. Святе Письмо подібне до старого листа, який колись було покладено в шухляду столу й по довгому часі знову віднайдено. Воно промовляє з особистою, сильною любов’ю до свого адресата. Перечитуючи текст знову, читач зауважує, що старі ідеї отримують нове життя. Читач вкотре переконується, що Бог є тим, хто дарує і прощає. За підтримки Божого Святого Письма читач може знову взятись за справу свідчення тієї любови, під натхненням якої ці письмена були написані. Щодня, щотижня, щомісяця за це діло береться кожна людина, яка прислухається до поклику Божої благодаті. Про що мені розповідає цей текст? Що промовляє цей текст до моєї спільноти? Чого просить цей текст від світу? Що в минулому говорили про цей текст інші люди? Як їхня відповідь допомагає нам сформувати нашу сучасну?
Немає кращої молитви, ніж та, в якій просимо Святого Духа, щоби Святе Письмо, яке відкриваємо для читання, засвітило як окремим людям, так і цілому світові нову любов, нове прощення й нові дари.
Кожен із нас є жебраком, який прохає в Бога благодаті. Тож, коли ми отримуємо її, маємо йти у світ і ділитись нею з нашими друзями-бідняками. Кожне святе таїнство – чи то хліб життя, чи то вино радости, чи то пахощі прощення – дає нам поштовх йти й нести Добру Новину тим, хто її найбільше потребує. Так у нашому світі служіння Ісуса Христа триває!
