У вересні 1939 року, за рік до закінчення перекладу, із невідомих причин пастор Енголц анулював контракт БіЗБТ з Огієнком, відмовляючись продовжувати далі оплачувати витрати перекладу. Це непорозуміння тривало до 1941 року, коли знову бачимо членів Ревізійної комісії Біблійного Товариства, М. Жураківського і М. Гофмана в Огієнка з їхніми зауваженнями щодо перекладу пророчих книг.
Воєнне лихоліття змушує Огієнка покинути Варшаву і податися якомога далі на захід Європи. Завдяки сприянню А. Келлера, швейцарський уряд у 1945 р. дозволяє Огієнкові оселитися в Лозані, де він перебуде до свого виїзду в Канаду 16 вересня 1947 р. Незважаючи на різні складнощі та небезпеки, Огієнкові вдається не тільки зберегти оригінал, але також і переглянути ще раз переклад поетичних і пророчих книг.
У 1949 році, після того, як за сприяння Австрійського Біблійного Товариства Огієнкові надіслали до Канади матеріяли, які він мусив залишити в Санкт-Полтен в Австрії, втікаючи від більшовицького наступу, він знову розпочинає свою працю над перекладом Біблії. Після війни до США емігрували також пастори Василь Кузів і Левко Жабко-Потапович, які відновили працю ревізійної комісії. Оскільки переклад потребував і нової літературної редакції, Огієнко ще раз переглянув увесь перекладений матеріял, а члени ревізійної комісії після тижневої зустрічі з перекладачем у Вінніпезі 14 березня 1955 р. підписали офіційну рекомендацію для видання перекладу. У два наступні місяці Огієнко надіслав увесь матеріял до Лондону. Цілий рік зайняла підготовка шрифту з наголошеними літерами, і лише в листопаді 1956 року розпочалася праця над версткою.
У вересні 1958 р. Огієнко, закінчуючи коректу другої чернетки, вже оголошував про швидкий вихід у світ його перекладу. Але під час верстки виникли «непередбачувані труднощі», які, разом зі смертю В. Кузіва, відклали на певний час видання. Труднощі насамперед були спричинені непорозуміннями між В. Кузівим і Л. Жабко-Потаповичем з одного боку та І. Огієнком з іншого, а також досить обмеженим фінансуванням цілого проекту з боку БіЗБТ. Було непорозуміння і стосовно ортографії: Жабко-Потапович наполягав на дотриманні академічного правопису з 1929 р., а Огієнко вважав, що необов’язково строго дотримуватися цього правопису, а можна вживати власні норми, як також впроваджувати потрібні, на його думку, правописні інновації.
Окрім правописних дискусій, були і богословські дискусії, пов’язані з правописом. Найцікавішим серед них було написання слова «хрещення» – «хрищення». Огієнко вважав, що писати христити замість хрестити було б викривленням змісту, а не перекладом, який би відповідав науковим і богословським вимогам. Натомість Жабко-Потапович наполягав на правописі христити (хрищення), що є перекладом грецького баптізо і походить від слова Христос (зі значенням «занурити в Христа»), а хрестити (хрещення) вважав «совєтським правописом», який все виводить від слова «хрест»[1]. Незважаючи на твердження Огієнка, що комісія в 1955 р. затвердила написання хрещення-хрестити, це питання насправді не було вирішене на користь Огієнка, і у виданні 1962 р. з’являється христити-хрищення-Іван Христитель. Жабко-Потапович, нагадуючи Огієнкові про те, що він сам розрізняв між хрищенням і хрещенням і похідними з них у своєму виданні НЗ з 1938 р, пише: «Є два різні слова й усі похідні від них слова: ХрИстос і хрЕст, а тому – Іван ХрИститель напевно хрИстив людей, і Апостоли хрИстили людей, щоб зробити їх християнами; а натомість священик (скажімо) бере до рук хрЕста та хрЕстить ним людей, так само, як християнин православний приймає хрИщення в дитинстві, а потім рукою хрЕститься сам або ж тією рукою хрестить буханок хліба, коли має його надтинати…»[2]. Цікаво зауважити, що на сьогоднішній день УБТ у деяких своїх виданнях впровадило написання слів хрищення, христити, Іван Христитель…
Ця «правописно-богословська» дискусія між Огієнком і Жабком-Потаповичем мала б нагадати про те, що переклад Огієнка – це не вповні ані його задум, ані його реалізація. Його заслуги, безсумнівно, незаперечні, але не можна забувати і про внесок українських протестантів, які діяли від імені БіЗБТ. Згідно з контрактом, який Огієнко підписав, він мав перекладати, дотримуючись критичного видання НЗ (Novum Testamentum Graece) в редакції Е. Нестле і СЗ (Biblia Hebraica), що видані БіЗБТ. Контракт також дуже чітко встановлював відповідальність і компетенції ревізійної Комісії, яка до початку Другої світової війни збиралася регулярно кожних 3-4 місяці у Львові, у Станіславові чи то в Коломиї. На п’яти з цих засідань був присутній і Огієнко. Комісія робила 8 копій перекладу: одну – для перекладача, одну – для Біблійного Товариства і шість – для членів комісії. Таким чином кожен член комісії виправляв свій примірник, після чого передавав його секретареві Комісії, який згодом надсилав виправлену копію перекладачеві. Секретарем Комісії був пастор Баптистської Церкви Левко Жабко-Потапович, а інші члени належали до різних протестантських деномінацій: єпископ Василь Косів (голова Комісії) і пастор Микола Жураківській, пастор Іларіон Шебець, проф. Володимир Марцінковський і пастор Мартин Гофман. Працю Комісії перервала війна, і роботу вдалося відновити лише у 1949 р., де до В. Кузіва і Л. Жабка-Потаповича – єдиних, які з довоєнної редакційної комісії опинилися в Північній Америці – долучився ще православний професор Пантелеймон Ковалів. Змінилася також методологія праці комісії, оскільки за увесь час підготовки перекладу до друку їй вдалося зібратися лише двічі (18-19 травня 1954 р. у Нью-Йорку і 7-14 березня 1955 р. у Вінніпезі), а вся інша праця відбувалася в письмовій кореспонденцій.
Останні приготування до друку в Англії вів Жабко-Потапович. Окрім проблем з правописом, який, на його думку, міг бути причиною відкинення перекладу (він вважав цей правопис мішаниною правопису академічного з більшовицьким, з упровадженням ще й власних новотворів Огієнка), виникла також проблема з примітками-відсилачами, які виявилися нерозбірливими в тому форматі, в якому пропонував їх Огієнко. Можливо, через наполягання Огієнка якнайшвидше видати Біблію, а також через закиди щодо протестантів із боку кіл, близьких до Митрополита, стосунки між Жабком-Потаповичем і Огієнком погіршилися. Здається, що Жабко-Потапович, вже без узгоджень з Огієнком, доводить до кінця підготовку до друку Біблії, яка виходить 1962 р. у Лондоні.
Після цієї першої публікації Біблії в перекладі І. Огієнка, яка з’явилася в кількох різних форматах, БіЗБТ передруковує її ще багато разів, а з утворенням Українського Біблійного Товариства, яке перебрало на себе це завдання, переклад Огієнка друкується в Україні мільйонними тиражами.
[1] Л. Жабко-Потапович, «Листи до митр. Огієнка з 30 квітня і 24 липня 1958» // В. Брехуненко – А. Стародуб, «Молимося, щоб допоміг скінчити велику та благословенну працю… (Листування митрополита Іларіона (Огієнка) та пастора Левка Жабко-Потаповича)», в: І. Б. Матяш (Ред.), Пам’ятки. Археографічний щорічник, т. 7, Київ: Держкомархів України, УНДІЯСД, 2007, сс. 330-331,335-337.
[2] Л. Жабко-Потапович, «Лист до митр. Огієнка з 24 липня 1958» // В. Брехуненко – А. Стародуб, «Молимося, щоб допоміг скінчити велику та благословенну працю… (Листування митрополита Іларіона (Огієнка) та пастора Левка Жабко-Потаповича)», с. 336.
