Біблія – це збірка розповідей. Вона сама є великим наративом, а також містить у собі багато оповідань. Увесь біблійний канон побудований у формі розповіді: «На початку» (Бут. 1:1)… «час бо близький» (Об. 1:3). Він оповідає нам про Бога та Його творіння. Ця «розповідь» про Бога складається з багатьох «розповідей» про Бога та Його народ. Досвід народження ізраїльського народу, вихід з Єгипту та отримання заповідей на горі Сінай – усі ці події лежать в основі одного довгого наративу. Частиною цієї розповіді є навіть моральні приписи та заповіді. Подібно у формі євангельських розповідей Церква отримала опис подій, які ознаменували народження християнської віри – життя, смерти та воскресення Ісуса. Навіть найдавніший християнський символ віри має структуру розповіді: «…Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом» (1Кор. 15:3-5). Трапляються випадки, коли розповідь міститься всередині іншої розповіді: наприклад, з розповіді про життя Ісуса ми дізнаємось, що Його улюбленим методом повчання були притчі. Врешті-решт, навіть у новозавітних посланнях, в яких наратив не є основним інструментом викладу матеріялу, не раз натрапляємо на сліди розповідей, які ховаються за основним текстом (1Кор. 1:10-17; 11:17-22; 1Ів. 2:18-19 та багато інших місць).
Ось приклад розповіді про розповіді:
“Коли великий рабин Ізраель Баал Шум-Тов бачив, що євреям загрожує лихо, він за своїм звичаєм вирушав до лісу і роздумував. Там він розпалював вогнище, промовляв молитву. І ставалось чудо – лихо минуло євреїв. Згодом його учень, знаменитий Магід Мезерітч, коли йому доводилось за подібних обставин благати небеса, приходив на теж саме місце в лісі і казав: «Учителю всесвіту, вислухай мене! Я не знаю як запалити вогнище, однак я можу промовити молитву». І знову ставалось чудо.
Ще пізніше рабин Моше-Лейб з Сасова також, щоб врятувати свій народ, вирушив у ліс і сказав: «Я не знаю як розвести вогнище, я не знаю молитви, але я знаю куди слід прийти, і цього має вистачити». І цього було достатньо, сталося чудо.
Якось довелось і рабину Ізраелю з Ружина долати лихо. Сидячи у своєму кріслі, підперши голову руками, він промовив до Бога: «Я навіть не здатен знайти місця в лісі. Все, що я можу, це розповісти цю історію, але й цього має вистачити». І цього було достатньо.
Бог створив людину, бо Він любить розповіді”
Елі Візель, Ворота лісу.
Однак не лише Бог любить розповіді. Людям вони також подобаються. Тож пригляньмось ближче до гомілетичної Мудрости, яку містить оповідання Візеля, і замислімось над тим, чи можна пожвавити проповідництво, звернувшись до сили біблійної розповіді? Упродовж останніх тридцяти років чимало авторів книг з гомілетики стали на захист «наративної проповіді». Хоча ця форма проповідництва не є єдино можливим способом проголошення Доброї Новини, все ж вона є привабливою альтернативою дискурсивним, дидактичним, дедуктивним проповідям. Наративна проповідь – це не проповідь, яка переповнена «ілюстраціями», що висвітлюють певну «проблему»; це також не проповідь, яка підсумовує оповідання, бере з нього повчання, а тоді, лишаючи його осторонь, розвиває мораль і показує як застосувати її в житті; врешті-решт, це й не пояснення біблійної розповіді. Наративна проповідь – це проповідь, у центрі уваги якої перебуває біблійна розповідь, випадок або притча. Вона дотримується форми та стилю розповіді, а також її основних моментів, напрямку думки та задуму. Розповідь є проповіддю. Існує багато способів як досягнути цього.
Проповідник може «розказати розповідь», йдучи крок за кроком за біблійним уривком. Це улюблений метод, яким послуговується афроамериканська проповідницька традиція, в якій проповідника оцінюють з огляду на те, як він уміє «розказати розповідь». Звичайно, проповідник не просто переказує слова біблійного наративу, але увиразнює певні його моменти, щоб допомогти слухачеві засвоїти його. Він використовує сучасну мову чи образи, щоб дати зрозуміти слухачеві, що розповідь, хоча й розповідається в минулому часі, але слухати її слід у теперішньому часі. Проповідник може досягти цієї мети, висловлюючи свій подив в окремих моментах. Можна скористатись альтернативним методом: почати проповідь з визначення контексту – наприклад, розповісти про проблему, кризу в житті Церкви чи серед великої кількости людей, а відтак «розказати біблійну розповідь» так, щоб висвітлити або вирішити цю проблему чи кризу. Крім того, наративна проповідь допомагає слухачеві знайти відповідь на певне питання чи зрозуміти суть певної кризи. Ще один альтернативний метод, хоч і менш ефективний, полягає в тому, щоб спершу «розказати розповідь», а тоді на її основі зробити (стисло!) висновки. Врешті-решт, можна цілковито переробити біблійну розповідь за допомогою сучасної мови та образів. Який би варіянт не обрав проповідник, йому слід пам’ятати правило наративної проповіді: дозволь, щоб біблійна розповідь сама несла зміст свого повідомлення.
Звичайно, коли проповідь будується на біблійному уривку, який сам по собі має розповідну форму, тоді потреба використання «наративної проповіді» є очевидною. Однак вона також стане в нагоді, коли потрібно допомогти «уявити» розповідь, що перебуває за лаштунками тексту, який не має наративного характеру. Замість того, щоб під час проповіді перелічувати способи, якими християни нівелюють значення Господньої Вечері, та пропонувати, як достойніше вартувало б її звершувати (1Кор. 11:17-34), можна б «уявити собі» розповідь про християн, які під час трапези змагаються за те щоб їм випало якнайбільше, через що навіть саме таїнство стає символом їхнього статусу.
Врешті-решт, проповідники, які мають літературний та поетичний хист, можуть принагідно створювати власні оповідання. Завдяки їм біблійні оповідання з огляду сюжету та дійових осіб стануть цілком іншими розповідями, зберігши при цьому свій задум але зодягнувши форму сучасної події, новели, п’єси, художнього твору, біографії чи автобіографії.
Розповіді здатні «зачаровувати», переносити людей в інший світ. Вони допомагають людям будувати логічні взаємозв’язки, цілісно уявляти певну дійсність. Наративна проповідь, скориставшись силою біблійних оповідань, може допомогти людині побачити своє місце в Божій розповіді. Відчуття загублености чи самотности може означати: людина втратила сенс вічного «початку» та вічного «кінця», які набагато важливіші за питання земного життя і смерти; як також втратила розуміння того, що вона є незмірно вища за свої проблеми, страхи і досягнення. Коли людина чує розповідь із Розповіді, це може надихнути її пригадати і оживити власну розповідь, і цього може бути достатньо.
