Служіння слова має різні форми: євангелізацію, катехизу, богослуження та богослов’я, що воно має вирішальний голос у визначенні та підтримці самого служіння.
Євангелізація – проголошення царства Божого, яке започаткував Ісус з Назарету (Мт. 4:17-23; Мр. 1:14-15; Лк. 11:20) – є осердям місії Церкви. Від самих початків Церква сповіщала всьому світові Євангеліє Божого царства, що Бог примирив світ із Собою (Мт. 28:16-20; Рим. 9:9-17; 2Кор. 5:16-20; 2Тим. 4:5). Основне завдання євангелізації полягає в поширенні біблійної розповіді про Божу благодать між тими, хто її ніколи не чув або ще не прийняв у своє життя. Проте в біблійному розумінні євангелізація є невід’ємною частиною всього того, що Церква чинить, бо проповідувати Євангеліє може інколи означати подати зцілення (Мт. 10:1,8), нагодувати (Мт. 14:13-21 та притчі) та відпустити гріхи (Мт. 9:8; Лк. 24:47; Ів. 20:23).
Катехиза – форма еклезіяльної дії, яка провадить як спільноти вірних, так і окремих вірних, до зрілости віри – спирається на довгу біблійну традицію. Вивчення, пізнання та навчання завжди були важливим виразом віри Ізраїлю (Втор. 6; Пс. 119 – це типові приклади). Наголошував на цьому й Ісус, навчав Своїх учнів та народ (Мт. 5:1-2; 7:18; 9:35; 13:1-58), та запрошував інших до учительського служіння (Мт. 13:51-52; 28:19-20; Ів. 21:15-19). Павло вважав, що учительство – це дар Святого Духа (1Кор. 12:8,29), а в 1-му та 2-му посланні до Тимофія це подано, як невід’ємну складову пастирських обов’язків (2Тим. 4:2,5). Християнська освіта є важливою з кількох причин: оскільки зміст та традиція віри варті того, щоб їх зберегли та передали майбутнім поколінням; оскільки християнська спільнота використовує розповіді віри з минулого, щоб сформувати власну ідентичність; а також тому, що народ Божий потребує опіки в читанні Святого Письма та використанні його в молитві в родинах.
Літургійне богослуження перебуває в самому серці церковного життя. Подібну роль богослуження відігравало в житті Ізраїля. Це підтверджують численні приклади того, як єврейська Біблія дбає про пояснення витоків богослуження (Вих. 3:12; 12:1-32; 13:1-6), описує зразки богослуження (Втор. 26:1-11; Іс. 6:1-13) або застерігає, щоб богослуження звершувались в поєднанні з ділами праведности (Ам. 5:21-24; Міх. 6:1-8; Іс. 58:5-14). Рання Церква також дбала про це (Дії 2:41-47; Рим. 12:1-2; 1Кор. 11 та 14). У богослуженні Церква досвідчує, як Бог через Ісуса Христа знову дарує Себе світові, а також як ми, люди, відповідаємо на цей Божий дар через шанобливе здійснення богослуження. Основним вираженням цього досвіду є Євхаристія та проповідь.
І Старий, і Новий Заповіти пронизані богослов’ям у стислому значенні цього поняття – систематичних та критичних роздумів над істинами християнської віри. 15-та глава Книги Дій описує, як виглядав цей процес, а 1Пет. 3:15 доручає займатись ним. Церковні богослови є слугами слова та тих, хто живе згідно з цим словом. Метою богословських роздумів є допомогти християнину у світлі віри відповідальніше думати, говорити та чинити. Іншими словами, богослов’я вчить досконаліше любити Бога та Його творіння.
У контексті служіння слова згадаємо також й про інші сфери церковного служіння. Наприклад, служіння соціяльної справедливости та миру, яке лежить в основі багатьох вищезгаданих служінь та є тісно з ними переплетене, представляє основний напрямок церковної діяльности. У єврейській Біблії є досить мало місць, де б у той чи той спосіб не розповідалось про те, як Бог дбає про справедливість та мир у світі (Вих. 20:1-17; 2Сам. 12:1-15; Іс. 58:5-14; Ам. 5:21-24; Міх. 4:1-4; 6:1-8). Євангеліє від Луки розповідає, як Ісус окреслює Своє служіння за допомогою видіння Ісаї (Лк. 4:18-19). Церква, у свою чергу, намагалась втілити це видіння у своє життя (Дії 6:1-6; Мт. 25:31-46; Як. 1:26-27; 2:14-26). Дбаючи про соціяльну справедливість, Церква разом з вбогими та нужденними єднається з Ісусом.
Пастирська турбота про осіб, які перебувають у кризових ситуаціях таких, як хвороба та смерть, втрата близької людини та відчай, подружні та сімейні кризи, – це ще один спосіб, в який Церква бере участь у служінні Ісуса. Христос турбувався про людей у різний спосіб. Він зціляв, навчав, їв з грішниками та віддав Своє життя заради світу (Мр. 2:1-11; Ів. 10:11-30; 13:1-11). Наслідуючи Ісуса, Церква Нового Заповіту опікувалась членами Тіла Христового (Мт. 18:10-35; Дії 2:43-47; 1Кор. 12-14; Фил. 2:5-11; 1Тим. 5:17-22). Будучи членами Тіла Христового, усі християни покликані турбуватись про інших членів Церкви та увесь людський рід.
Подібним чином Святе Письмо впливає на сакраментальне служіння Церкви, окреслюючи, підсилюючи та поглиблюючи його. Богослуження таїнств супроводжує важливі моменти життя цілої спільноти вірних та окремих її членів. Народ Божий знає, що ці моменти – це особливі події. Люди збираються довкола слова, води, олії, світла, хліба, вина. Під час цих зібрань вірні йдуть процесійно, благословляють, стоять, сидять, клячать, відповідають, співають, моляться, слухають. Участь у них беруть старші й молодь, одружені й неодружені, радісні й засмучені, ті, яких радо вітають, і ті, яких не приймають. Під час звершення Євхаристії Святе Письмо пригадує Церкві про багатогранний скарб цього святого таїнства: вираз радісної подяки (Мт. 26:26-27; пор. Мр. 14:22-23; Лк. 22:17-19; 1Кор. 11:24-25), спомин або пригадування (1Кор. 11:24; Лк. 22:19 [довший текст]), причастя (1Кор. 10:16-18), жертва (Мт. 26:28: Лк. 22:20 [довший текст]; 1Кор. 11:25. Євр. 9:14; 13:15), присутність Христа (Мт. 26:26,28; 1Кор. 10:16), сповіщення та есхатологічне сповнення (1Кор. 11:26). Святе Письмо пропонує такі ж сильні образи щодо таїнства хрещення; єднанні з Ісусом Христом (Рим. 6:1-11; Гал. 3:27: Еф. 1:13), введення в Церкву (1Кор. 12:4,13; Гал. 3:28; 1Пет. 2:10), дар Святого Духа (Дії 2:1; Ів. 3:5; Тит. 3:5; Еф. 1:13), омивання символізує прощення гріхів (Дії 2:38; 22:16; 1Кор. 6:11; Євр. 10:22), нове народження (Ів. 3:5; Тит. 3:5), прохання до Бога (1Пет. 3:21). Інші сакраментальні дії Церкви також користають зі скарбу Святого Письма. Таким чином ці дії ніколи не зможуть стати закостенілими чи другорядними.
Завдяки цим особливим формам служіння Святе Письмо має можливість формувати та живити Церкву. Разом із ним Церква бере участь у Божому процесі зцілення творіння. Однак, як ми зауважили вище, інколи Церква нехтувала або зловживала Святим Письмом, перешкоджаючи Богові служити через неї світові. Тому дуже важливо, щоб той, кому доручено опікуватись парафією, відповідально стежив за тим, як використовується в парафіяльному житті Святе Письмо. Чи беруть до уваги Біблію під час планування праці або служіння на парафії? Це не означає, що після кожної пропозиції або перед кожною дією потрібно механічно вживати якийсь вислів зі Святого Письма.
Це означає продумано і цілеспрямовано намагатись впровадити Святе Письмо в кожен аспект церковного життя та служіння. Як обирають читання зі Святого Письма для літургійних або пастирських потреб? Яким чином окремі тексти отримали особливе тлумачення внаслідок додавання або вилучення з певних читань, або через розташування їх у богослужбових книгах та літургійному році? Які існують введення до літургійних читань: за допомогою яких літургійних формул або слів підібраних до контексту? Оскільки більшу частину текстів зі Святого Письма слухають у літургійному контексті, як навчають читців належно їх читати? Яких заходів вживають для того, щоб люди з вадами зору та слуху могли краще сприймати прочитане? Як зазвичай священнослужителі пояснюють читання під час проповідей, та які образи супроводжують читання в літургійних гимнах та молитвах? В яких рамках повинен діяти священнослужитель, коли роздумує над біблійними образами або висловами, та коли відповідає на них у літургійний або особистий спосіб? Усі ці питання стосуються конкретних випадків використання Святого Письма в Церкві. Вони також шукають відповіді на те, чи цей церковний вжиток відображає радикалізм та багатство біблійного бачення Божого діла, мета якого зцілити творіння.
