Відтак ніщо не можемо назвати або священним, або світським, а на все слід дивитись у світлі взаємозалежности, оскільки потенціял одного є на службі іншого. Ніщо не є виключно або фізичним, або духовним, але у всьому проявляються обидва ці виміри. Жодну людину не можемо назвати виключно або соціяльним, або індивідуальним буттям, бо кожен з цих аспектів визначає та окреслює інший. Ні Церква, ні світ не можуть існувати та розвиватись самостійно, незалежно один від одного. Повноту свого буття вони отримують завдяки взаємовідносинам між собою. Боже слово до творіння не є виключно або благодаттю, або засудом, які лише в парі дають можливість зрозуміти глибину того, як Бог любить творіння. Кожного разу, коли Церква підпадає під багатовікову спокусу дуалістичного мислення, її «слух» погіршується, а Святе Письмо примушують обслуговувати чужорідні філософські та релігійні категорії. Вона досить нечітко та однобоко починає сприймати складну мережу буття, яка складається з взаємопов’язаности та взаємозалежности, взаємности та єдности, нехтуючи важливими аспектами світу та Божої дії в ньому. Коли Церква розуміє та шанує біблійний цілісний погляд на дійсність, це допомагає їй уникати фрагментарности у власному житті. У такий спосіб Церква запрошує Святе Письмо до дії та пришвидшує той момент, коли Бог, врешті-решт, об’єднає «усе в Христі» (Еф. 1:10).
2) Преображальний характер біблійного бачення. Якщо правдою є те, що Святе Письмо є виявом Божої могутности, яка дбає про зцілення творіння, то постає таке герменевтичне питання: що цей уривок Святого Письма означає? Воно має супроводжуватись іншим запитанням: якою є дія цього уривку Святого Письма? І хоча, звичайно, є біблійні уривки, мета яких встановити та потвердити вже існуючі структури і практики, очевидним є той факт, що головна ціль справжньої динаміки Біблії полягає в Преображенні та оновленні. Біблійні автори не вважали своїм завданням збирати та передавати релігійну інформацію, хоча дехто й може в такий спосіб читати багато біблійних уривків і до певної міри отримувати від цього користь. Вони також не вважали себе істориками в сучасному значенні цього слова, хоча знову ж таки дехто може читати Біблію тому, що вона розповідає про історію, і теж буде отримувати від цього певну користь. Натомість богонатхненні автори вважали своїм обов’язком передати розповідь про Бога та творіння, про те, якою Бог бачить землю, а зокрема людський рід, про те, як Бог безупинно, лагідно відбудовує та відновлює творіння, яке відвернулось від себе самого та свого Творця. Поряд із оповіданнями та переказами цієї Розповіді в Святому Письмі містяться роздуми та проповіді про неї, її літургійна прослава та тлумачення для щоденного життя. Усе це має за мету перенести читача-слухача в атмосферу Розповіді про Бога, щоб він, запрошений Господом стати частиною цієї Розповіді, визначив у ній своє місце. Біблія ніколи не ставить під сумнів, чи є читач-слухач частиною цієї розповіді. Питання полягає лише в тому, чи читач-слухач розпізнає своє місце в ній, чи перейметься та житиме нею.
А це означає переміну світу. Читати-слухати як Святе Письмо уривок «мандрівний арамеянин був мій батько…» (Втор. 26:1-15) означає стати тим, хто прийшов в Єгипет, зазнав утисків, а потім заволав та був врятований могутньою Божою рукою, або ж стати тим, хто гнобив арамеянина, від кого потрібно було звільнити його нащадків. В обох випадках читач-слухач отримує запрошення увійти в Божу Розповідь та поставити собі запитання: як сьогодні й тепер вона має вплинути на прийняття моїх рішення та оцінку речей. Читати слова про те, що «прийшов Ісус до Галілеї, і проповідував Божу Євангелію», як Святе Письмо означає увійти в новий час, який «збувся», який є наповнений Богом (Мр. 1:14-15). Це означає також запитати себе: як сьогодні жити в цій благодатній присутности.
Відтак одним із способів допомогти Біблії проявити свою могутність є практика слухання Божого слова як запрошення до переосмислення та перевлаштування нашої власної історії, часу, світу або себе самих у світлі біблійного бачення, до участи в Преображенні нас самих у нове творіння, до сприйняття її цінностей, обов’язків та надій. Тлумач, священик, вчитель або проповідник, які навчились свідомо ставитись до Святого Письма, бажатимуть поділитись цим досвідом з іншими, щоб увійти в преображальний момент
3) Всеохопний характер біблійного бачення. Якщо біблійне сприйняття Бога та творіння є холістичним, а його мета – преображення цього світу в нове творіння, то очевидним є факт, що ніщо не може бути виключене з цього бачення. Основу інклюзивности становить не людська добра воля чи щедрість, а Божа воля щодо творіння. Тому Ізраїль, хоча й постійно намагався зрозуміти свої відносини з іншими народами і як суспільно-політична одиниця часто перебував у чварах, а інколи й у стані війни з ними, ніколи цілковито не забував про те, що його вибраність залежала від їх добробуту (Бут. 12:3; Іс. 49:6). Закон забезпечує «чужинцеві» особливий захист (Втор. 10:18-19; 16:11,14; 24:19-21; пор. Пс. 146:9; Йов. 29:16) та приділяє особливу увагу найвразливішому прошарку ізраїльського суспільства (Втор. 24:17-21; Пс. 68:5). Новий Заповіт характеризує Церкву як спільноту Духа, в якій панує статева, вікова та суспільна рівність (Дії 2:16-21 цитує Йоіл. 2:28-32; Гал. 3:28). Новий Заповіт постійно зображає Ісуса як того, хто усуває кордони між чистим й нечистим, багатим і вбогим, юдеєм та язичником, чоловіком та жінкою, щоб об’єднати людський рід у Божому царстві. Рання Церква намагалась підібрати такі слова, які міг зрозуміти і юдей, і язичник. У цей та безліч інших способів Святе Письмо старається перешкодити будь-якій людині чи групі осіб вийти за межі сфери Божої жертовної любови.
Дія радикальної інклюзивности не обмежується людським родом, бо «й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих» (Рим. 8:21). Оскільки природа сповіщає славу Божу (Пс. 19:1-4; 104:5; 145:11) та висловлює вдячність Богові (Пс. 145:10), вона також очікує на «добру новину» та відновлення (Іс. 11:6-9; 35:1; Об. 22:1-2).
Існують й інші способи опису багатства біблійного бачення. Щоб допомогти Святому Письму діяти, Церква має постійно дбати про те, щоб завжди бути вірною біблійному баченню Божого спасительного діла. Однак як це проявляється в актуальному служінні Церкви?
