Павло говорить про Христа як про «Божу силу» (1Кор. 1:24), як про того, у кому Бог примирює творіння з Творцем (Рим. 5:10-11; 2Кор. 5:18-19; Кол. 1:20), хто встановлює справедливі відносини між світом та Богом (Рим. 3:21-26; 2Кор. 5:21; Фил. 1:11), мир між Богом та людством (Рим. 5:1; 1Кор. 16:11; Еф. 2:14,17; 6:15), хто є новим творінням (2 Кор. 5:17; Гал. 6:15; 2 Пет. 3:13; Од. 21:5). Те саме відоме визначення він використовує і для характеристики проповіді про хрест (1 Кор. 1:18) та для самого Євангелія (Рим. 1:16). Іншими словами, та сила, яка робить Христа присутнім між віруючими, діє також у Христі. Тому не дивно, що Церква визнала: у Святому Письмі діє та ж сама «Божа сила», адже саме зі Святого Письма Церква перейняла преображаюче бачення того, як Бог зцілює творіння. Це бачення присутнє в розповідях про вихід з Єгипту та укладення союзу, про розп’яття та воскресення Ісуса, воно виражене за допомогою образів виноградника та шалому, або царства Божого, у називанні Божого народу титулами Ізраїль або Церква. Бачення, яке міститься в Святому Письмі, не лише розповідає та славить нове творіння, але зображає його в такий спосіб, що кожне нове покоління може пережити це як покликання, дар та виклик. Це бачення подається в такий спосіб, що Бог може продовжувати діяти через нього і зціляти творіння. Це бачення нового творіння ставить під сумнів цей світ «в такому вигляді, як він існує» та замінює його світом, в якому «справедливість та мир поцілуються» (Пс. 85:11). Біблія, подібно як Христос та Євангелія, є Божою могутністю, яка дбає про спасення та оновлення творіння.
Однак, якщо вищесказане є правдою, чи є сенс говорити про те, що могутність Біблії потрібно «звільнити»? Якщо Біблія справді є Божою силою, то хіба Ісая не сказав остаточного слова?
«Бо як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдунові, так буде і Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» (Іс. 55:10-11).
Звернімось знову до порівняння з Ісусом. Образ Ісуса як «втілення» Бога включає в себе поняття влади та величі (Ів. 1:14-18; Кол. 1:19), а також – безсилля та вразливости (Мр. 6:5; Лк. 13:34-35; Дії 10:37-39). Подібно й Святе Письмо бере участь не лише в силі Христа, але також у Його слабкости, не лише в Його владі, але й в зневазі, якої Він зазнавав. Святе Письмо поділяє долю Христа, оскільки воно також є тим, чого інші не розуміють, чому не довіряють, що відкидають та зневажають. І як у випадку Ісуса, все це можна очікувати не лише від чужинців, але й від тих, які сповідують віру та любов. На жаль, вищесказане дуже легко підтвердити прикладами з історії, коли через зловживання силу Біблії було використано для того, щоб виправдати війни, погроми та тортури, зокрема євреїв та інших етнічних і релігійних груп; для обґрунтування рабства та досі триваючого насилля супроти людей іншого кольору шкіри; для збереження економічних та політичних привілеїв жменьки осіб, тоді як решта потопає в злиднях; для благословення домашнього насильства супроти дітей та жінок; для відмови в рівних людських правах жінкам та людям з обмеженими можливостями. Формальне та поверхневе використання Святого Письма в деяких церквах ослаблює могутність Біблії, як і поширене небажання використовувати Боже слово в окремих церковних ділянках.
Отож, слід подумати про перший крок у справі прокладання дороги для Святого Письма, щоб воно могло виконувати своє завдання, зціляючи Божою силою творіння. Хто любить Святе Письмо, покликаний ділитись ним з тими, ким Бог доручив їм опікуватись. Вони мають усвідомити власні можливості, завдяки яким можуть допомогти або перешкодити Святому Письму виконувати свою місію. Втім таке усвідомлення спонукає поставити собі запитання: як провід Церкви може допомогти іншим ефективніше долучитись до спасительного діла Святого Письма? Яким чином ми можемо цілковито віддати себе в розпорядження Божої могутности?
Відповідь на ці запитання (можливо, не настільки очевидна, як це може видатись на перший погляд) є такою: що більше ми сповідуємо радикальне та багате біблійне бачення того, як Бог служить творінню, то повніше Церква разом зі Святим Письмом бере участь у Божому спасительному промислі. Це означає приймати принаймні холістичний, преображальний та всеохопний характер цього біблійного бачення.
1) Холістичний характер біблійного бачення. Одним з найбільших дарів Біблії є її тверда впевненість у тому, що всі речі перебувають у живому та динамічному взаємозв’язку. Такий висновок можемо зробити вже з того, як Біблія сприймає відносини між Богом та світом і як визначає спосіб, в який буде підходити до кожного аспекту дійсности. Отож обидва заповіти, проводячи чітке розрізнення між Богом і всім тим, що Він створив, завжди говорять про Творця в контексті творіння і навпаки. У Біблії ми не знайдемо відірваних, наукових пояснень світу, або ж простої практичної категоризації «природних ресурсів», тому що «Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її» (Пс. 24:1). Тож немислимо казати «земля», не згадавши при цьому «Господа». З іншого боку, Біблії не властиві «як такі» філософські або богословські роздуми про Бога, оскільки Бог – це передусім той, хто годує птахів та зодягає трави (Мт. 6:25-33). Бог – це той, хто звертає увагу на вбогого, чує крик пригнобленого, знає про страждання та приходить, щоб визволити від них (Вих. 3:7-12). Отож немислимо казати «Бог», не згадавши при цьому «світ». І кожен інший аспект творіння є учасником цього фундаментального взаємозв’язку, який існує між Творцем та творінням.
