Для того, щоб охарактеризувати цю роль, Новий Заповіт використовує різні метафори, усі вони призначені наголосити переконання, що проповідник – це опікун та розпорядник добра іншої особи. Одна з метафор – «управитель» (oikonomos), і цим поняттям виражено турботу про блага, якими було довірено керувати. Інші метафоричні окреслення – «оповісник» (keryx) та «свідок» (martys). Як доморядники Христа (1Кор. 4:1-2), проповідники відповідальні за «управління» Божими таїнствами, що містяться у Святому Письмі, та за їх «роздавання» завдяки проголошенню Євангелія. Як оповісники Божого слова (1Тим. 2:7; 2Тим. 1:11), вони покликані виголошувати повідомлення саме таким, яким його отримали. Врешті-решт, як свідки істини (Дії 1:8), вони повинні свідчити на користь Ісуса Христа посеред судилища світу (пор.: Дії 20:24). Усі ці метафори наголошують на тому самому: служіння проповідника – це, по суті, щира та смілива робота слова, яке треба проголошувати «із повною сміливістю» в усьому світі (Дії 4:29; Фил. 1:14; пор. Дії 6:4; 8:4,25; 13:5; 18:9-10; 1Сол. 1:8). Проповідники виконують свою місію настільки, наскільки сумлінно поширюють, звіщають та свідчать Боже слово (2Кор. 2:17; 4:2). Така справа – без спотворення текстового задуму чи використання проповіді з наміром нав’язати власний погляд – вимагає від них неабияких уважности й підготовки.
Цей розгляд допомагає нам зрозуміти, що головна проблема проповідництва – герменевтичного характеру. Вирішальне герменевтичне питання для «слуг Слова» (див. Лк. 1:2) – як підтримувати баланс між уважним трактуванням біблійного тексту й одночасним його пристосуванням до сьогодення для того, аби біблійна вістка могла дарувати Божому народові розраду та дороговказ. З одного боку, сучасний історичний метод екзегези вимагає від нас тлумачення Святого Письма згідно з його первісним задумом; з іншого – ми щораз більше усвідомлюємо відстань, що відокремлює нас від тексту. Питання в тому, як скоротити дистанцію між минулим тексту та сучасністю Церкви. Як цей текст може знадобитися в зовсім іншій ситуації?
Визначення герменевтики є дискусійним питанням. На якій дефініції ми б не зупинилися, насамперед варто зазначити, що герменевтика – це загальне поняття, що охоплює всі елементи, які складають тлумачення Святого Письма. Її завдання в повному обсязі полягає в русі від з’ясування первинного значення до його вираження сучасною мовою та сучасними мислеформами. Фактично, те, як тлумачимо Святе Письмо, неабияк зумовлює характер Євангелія, що його проповідують у Церкві.
Проте це не означає, що біблійна інтерпретація має стосунок лише до проповідництва. Якщо Біблія справді є першоджерелом нашого знання про Боже об’явлення в Ісусові Христі, читання та пояснення Біблії набуває надзвичайного значення в цілому житті Церкви.
У наші дні читання й тлумачення Святого Письма здійснюють не тільки у формальних ситуаціях біблійних досліджень та авторитетного навчання, а й у щоденному літургійному, духовному та пастирському житті Церкви. Святе Письмо прочитують (часто свіжими й повчальними способами) групи для вивчення Біблії, базові спільноти, ґрунтовані на Святому Письмі молитовні рухи або ж окремі особи, які шукають глибшої єдности з Христом упродовж біблійних реколекцій та особистих розважань.
Засвідчення того, що завдання пояснювати Біблію належить Церкві як спільноті, не приховує того факту, що не всі віруючі однаково готові здійснювати це завдання. Тому Церква потребує біблійних фахівців, проповідників, учителів і пастирської влади, яка стимулює участь вірних, науковців, служителів Слова та пастирів у щоденній справі інтерпретації Біблії й актуалізації біблійної вістки для вірних у сучасному світі та наглядає за цією участю.
Певна річ, належне розуміння та результативне використання Святого Письма вимагає більшого, ніж просто герменевтичний аналіз за допомогою критичних методів. Видатний богослов Ориген на поч. III ст. цілком слушно наполягав на тому, що інтерпретатора Святого Письма має навчити Дух, Який надихав біблійних авторів. Той самий Дух, Який діяв під час написання Святого Письма, продовжує діяти тоді, коли Церква пояснює і проповідує Біблію.
Такий різновид читання вимагає відмови від наївної впевнености, що значення богонатхнених текстів можна вичерпно розкрити зі суто історичного, описового чи наукового погляду, оскільки Боже слово не сприйняте, поки Святий Дух не закріплює його Своєю печаттю в людському нутрі. Тільки завдяки цьому внутрішньому свідченню Духа серце знаходить спокій у Святому Письмі. Дух не дарує нових і нечуваних досі одкровень. Що він справді робить, то це утверджує в наших серцях євангельське вчення згідно з обіцянкою Ісуса: «А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди, бо не буде казати Сам від Себе, а що тільки почує, казатиме, і що має настати, звістить вам» (Ів. 16:13).
Далі мова піде про декілька загальних засад тлумачення Біблії.
