У наших попередніх бесідах я вказав на те, що ключова роль терпіння – чому терпіння так важливе – полягає в тому, що терпіння залишає ініціативу в руках Божих, а нетерпіння привласнює її. І коли ми вихоплюємо ініціативу з рук Божих і діємо за власною ініціативою, Він більше не відповідає за наслідки таких наших дій.
Ми також відмітили, що терпіння – це, по суті, питання вірного часу – очікування відповідного часу – не просто робити правильні речі, але робити правильні речі у відповідний час.
Нетерпіння також чинить дуже згубний вплив на всю нашу особу, який описується в слові «роздратування». Нетерпіння веде до роздратування і поспішності, і в цьому сенсі це дійсно відмова від віри і сподівання, і воно руйнує цілі Божі для нашого життя.
Практично усім успішним служителям Божим, про яких ми читаємо на сторінках Біблії, довелося вчитися терпінню. Їх успіх був би неможливим без їх терпіння. І я не вірю, що в цьому сенсі щось змінилося. Я вірю, що сьогодні, щоб успішно служити Господові, ми точно також повинні розвивати терпіння, як це робили великі подвижники в Біблії.
Сьогодні ми розглянемо три приклади великих мужів Божих, яким необхідно було розвивати терпіння.
Давайте постараємося проаналізувати процес, за допомогою якого Бог приводив до їх до навчання терпінню. Перший приклад – це Аврам. Бог призвав його з Ура Халдейського, і його дружина Сара була безплідна, вона не могла мати дітей. В Аврама не було сина; у нього не було спадкоємця; але Бог, коли він був ще в такому стані, пообіцяв йому помноження до числа зірок небесних. Але Авраму довелося чекати. Насправді, він чекав до тих пір, поки йому не виповнилося сто років, а його дружині Сарі – дев’яносто. Але упродовж цих років настав момент, коли він виявив нетерпіння.
Піддавшись навіюванням дружини, він отримав сина від Аґарі, служниці своєї дружини. Бачите, що він робив? – він намагався допомогти Богові. Скажу вам, коли ми «допомагаємо» Богові, як правило, ми накликаємо на себе біду. І проблеми не забарилися прийти до Авраама. Результатом цієї спроби допомогти Богові стало народження сина, на ім’я Ізмаїл, який не був сином Сариним, але сином Аґарі. Ізмаїл є прабатьком арабських народів на Близькому Сході, і якщо ми розглянемо політичну ситуацію в цьому регіоні, близько через чотири тисячі років після цієї Авраамової поспішності, то ми маємо визнати, що Ізмаїлові нащадки є головною перешкодою і основною проблемою для входження Ізраїлю в обіцяну Богом спадщину. Тому нам слід нагадувати собі про це знову і знову. Нетерплячість може коштувати нам нашого спадку.
Звичайно ж, я вірю, що Бог втручатиметься і змушуватиме до виконання Своєї волі, і обіцяння цієї спадщини будуть виконані, але якщо ви колись відчуєте бажання діяти поспішно, за власною ініціативою і вихопити ініціативу з рук Божих, просто замисліться на пару хвилин про Ізмаїла. Чотири тисячі років проблем стали результатом його спроби допомогти Богові.
Мені довелося переконатися у власному житті і на досвіді життя багатьох інших служителів Божих, що найчастіше наші проблеми виникають у результаті виконання більше, а не менше, за те, що сказав Бог. Авраамова проблема полягала не в тому, що він не зміг зробити те, що сказав йому Бог. Він завжди робив те, що казав йому Бог. Проблеми прийшли в результаті того, про що не було сказано йому Богом. І причиною цьому було – як ви розумієте – саме нетерпіння. Подумайте тільки, що ця необачність коштувала Аврааму і його нащадкам наступні декілька тисяч років. Нехай це буде постійним уроком, який ми ніколи не випускатимемо з уваги. Отже, це був Авраам.
Тепер давайте звернемося до іншого великого слуги Божого – Мойсея. Він був нащадком Левія. Він народився в Єгипті, коли Ізраїль знаходився в полоні і під гнітом. Згідно з фараоновим указом він, будучи ще немовлям, повинен був померти, але у відчайдушній надії його мати поклала його в маленький кошик з очерету і відпустила вниз водами Нілу. Дочка фараонова зійшла до води, щоб викупатися в Нілі, і знайшла це немовля, пошкодувала і усиновила його, узявши його в палац. Він був вихований при дворі фараоновому з усіма перевагами життя в палаці – з вищим рівнем освіти і навчанням управлінню. Усе це було частиною його підготовки до завдання, яке Бог мав для нього. Мене завжди бавить думка, що в певному значенні Господь доручив Мойсея на піклування фараонові: «Ось, фараоне, потурбуйся про нього, підготуй його, навчи його усьому, що ти знаєш, бо свого часу він стане тим, хто завдасть твоєму народу найбільшої поразки, яку ви колись зазнавали у своїй історії». Як бачите, ні в кого ніколи не вийде краще, ніж у Бога. Це те, що нам слід розуміти.
Отже, у віці сорока років Мойсей усвідомив, що він ізраїльтянин, і пішов подивитися, як живуть його брати ізраїльтяни. І Мойсей побачив, як єгиптянин утискує ізраїльтянина, і він розсердився, що було природно, і убив єгиптянина і закопав його в піску. Наступного дня Мойсей зустрів двох ізраїльтян, які сварилися один з одним, і спробував втрутитися, але той, хто вчиняв неправильно, сказав йому: «Ти збираєшся убити мене так, як ти учора убив єгиптянина?» І Мойсей зрозумів, що його злочин став відомим, і йому довелося негайно рятуватися втечею. До речі, хтось одного разу помітив: «Легше розняти єгиптянина і ізраїльтянина, ніж розняти двох ізраїльтян». Коли діти Божі сваряться, їх дуже важко розняти.
Отже, Мойсей втік у Мідіян, і провів наступні сорок років (як переклад короля Якова це живописно називає) «у пустинній глушині», пасучи стадо овець. Богові знадобилося провести його через сорок років забуття, вигнання і заняття, яке дуже гамує.
Хтось запитав мого друга-проповідника, чому Бог залишив його там на сорок років. І мій друг відповів: «Бо тридцяти дев’яти було недостатньо!» Бог не гає час даремно, але Він використовує весь час, необхідний для досягнення бажаного результату. Ми повинні утямити це, щоб розуміти питання терпіння.
Бо ми могли б сказати: «Боже, Тобі більше не варто утримувати мене в цих обставинах». Але Бог каже: «Ти ще не вивчив усе, чому Я маю намір тебе навчити. Ти повинен пройти через це, навіть якщо це займе сорок років». Потім, у віці вісімдесяти років, коли ми б вже викреслили Мойсея, Бог сказав: «Ось тепер ти готовий! Я хочу, щоб ти звільнив Мій народ!»
Так чому ж вчився Мойсей усе ці сорок років? Можна виразити це одним словом: терпінню. І він став напрочуд терплячою людиною. І йому потрібно було таким бути, якщо згадати все те, через що він пройшов, ведучи ізраїльтян пустелею. Якби в нього не було терпіння, то в нього б просто не витримало серце.
Цікаво, що лише один раз за ці сорок років мандрів пустелею Мойсей втратив терпіння, і давайте просто прочитаємо опис цього. Це сталося в місці під назвою Мерива. Прийшовши туди, ізраїльтяни не знаходили води, і вони почали робити те, що вони завжди робили – ремствувати на Мойсея. І Господь сказав Мойсеєві зробити наступне: Числа 20:7-12: «І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: Візьми жезло, та збери громаду ти та брат твій Аарон, і скажете до тієї скелі на їхніх очах, і вона дасть свою воду. І виведеш для них воду з тієї скелі, та й напоїш ту громаду та їхню худобу. І взяв Мойсей те жезло з-перед Господнього лиця, як Він наказав був йому. І зібрали Мойсей та Аарон громаду перед тією скелею. І сказав він до них: Послухайте ж, неслухняні, чи з цієї скелі ми виведемо для вас воду? І підніс Мойсей руку свою, та й ударив ту скелю своїм жезлом два рази, і вийшло багато води! І пила громада та їхня худоба!…».
Але, зверніть увагу, що Мойсей чомусь не послухався. Бог велів йому звернутися до скелі, а не бити її. Чому Мойсей ударив скелю? Що змусило його зробити це? Одно просте слово: нетерпіння. Як сьогодні кажуть: «Він погарячкував». І тому він втратив привілей особисто ввести людей в Обітовану землю. І наступний вірш свідчить: «І сказав Господь до Мойсея та до Аарона: За те, що ви не ввірували в Мене, щоб явилася святість Моя на очах Ізраїлевих синів, ви не введете цієї громади до Краю, що Я дав їм».
Нетерпіння коштувало Мойсеєві входу в Землю Обітовану.
Потім, дуже коротко, давайте звернемося до Давидового життя. Будучи ще в молодості помазаним на царство, він протягом близько десяти років ховався від переслідувань з боку правлячого царя Саула. Двічі він мав можливість убити Саула. Його друзі і послідовники казали Давиду: «Убий його, це Сам Господь дає тобі шанс!» Але він відмовився. Результатом чого було б вбивство Саула? – нетерпіння. Що утримало Давида? – терпіння. Зрештою він прийняв царство з Божим благословенням. Він міг би узяти царство іншим шляхом, але без Божого благословення. Сам Давид так коментував подібні речі. Давайте як приклад відкриємо Псалом 40:1: «Непохитно надіюсь на Господа [букв.: «я терпляче чекав Господа»], і Він прихилився до мене, і благання моє Він почув».
Чому він мав навчитися в роки гонінь? – терпляче чекати Господа.
Мені б хотілося завершити коментарем до подібних ситуацій з Нового Заповіту: «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь» (Рим. 12:19).
Зверніть увагу на ключову фразу: «дайте місце». Терпіння залишає Богові можливість заступатися за нас і, повірте мені, Він зробить це набагато краще за нас.
