Залишаючи ініціативу за Богом

У двох попередніх розділах я вказував, що терпіння є властивою рисою характеру Бога і Христа, і яке має проявитися як плід в усіх християнах, особливо в тих, хто перебуває в християнському служінні; що терпіння – це ознака сили, а не слабкості. І терпіння частенько виражається в простій дії, про яку і піде мова. Хоча я і сказав про дію, але це, насправді, не виглядає як дія, а як проста бездіяльність очікування. Вважаю, що особливо в нашому сучасному західному світі, ми настільки налаштовані на активність, що нам важко буває повірити, що іноді бездіяльність є правильною. Проте терпіння, насправді, приводить нас до бездіяльності.

Зараз ми постараємося побачити, як терпіння залишає ініціативу в руках Божих. Це вкрай важливо. Передусім, давайте розглянемо це на прикладі Ісусового служіння. В Ів. 5:19 Ісус каже: «Поправді, поправді кажу вам: Син нічого робити не може Сам від Себе, тільки те, що Він бачить, що робить Отець; бо що робить Він, те так само й Син робить.».

Це зразок для усіх, хто перебуває в християнському служінні. Насправді, це зразок для всіх християн. Іншими словами, Ісус сказав: «Я ніколи не попереджую Отця. Я ніколи не вихоплюю ініціативу з рук Отця. Я ніколи не робитиму щось Сам, поки не побачу, як це робить Отець, поки не отримаю Його прикладу, Його зразка, Його дозволу».

Трохи далі в Івана 5:30 Ісус повертається до цієї теми і каже: «Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий, не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене».

Отже, Ісус знову говорить про те, що Він залишає ініціативу в руках Отця і робить тільки те, що Отець велів Йому робити, і що Він бачить від Нього. І Він особливо згадує тут питання вірного судження, праведного суду. Він каже: «Мій суд справедливий, вірний і заслуговує довіри, бо Я не шукаю Своєї власної волі, але волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене». Як бачите, це розкриває справжню докорінну помилку нетерпіння, – вона полягає в пошуку своєї власної волі. І коли ви шукаєте свою волю і вихоплюєте ініціативу з рук Божих, то ви більше не заслуговуєте довіри у своєму судженні. Ви робите безглузді, поспішні, необачні, невірні судження, і ви платите ціну. Тому, повірте, нам варто плекати терпіння в питаннях суду.

Прикладом цьому служить поведінка Ісуса стосовно Лазаря, який був Його другом. Його повідомили, що Лазар дуже хворий, і ось як відреагував Ісус: «А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був» (Ів. 11:6).

Це дуже дивно, чи не так? Ісус знав, що міг зцілити його. Якби ні керівництво Отця, то Він поспішив би рушити до Свого друга негайно і запобіг би смерті Лазаря. Але Отець утримав Його. Отець, як я вважаю, відкрив Ісусові, що має вищу мету. Отже, Ісус почекав ще два дні, і коли Він дійшов туди, Лазар був мертвий вже чотири дні. Це дуже важко зрозуміти. Я впевнений, що дехто з Його учнів і навіть Марія і Марфа, сестри Лазаря, у своїх серцях майже критикували Ісуса: «Чому Він не допоміг, коли Він міг?»

І це ще одна сторона терпіння. Іноді ваші друзі і близькі люди не розумітимуть ваше терпіння. Але не зневіряйтеся! Є Хтось, Хто вас розуміє, і це Сам Бог. Бачте, справжня проблема з нетерпінням у тому, що воно вихоплює ініціативу з Божих рук. І тому Він більше не відповідає за наслідки наших дій. Коли ми діємо виходячи з нетерпіння, вже не на Богу лежить відповідальність. Він зробить усе можливе для нас, Він не залишить нас, і, можливо, допоможе навести лад, але Він не несе відповідальності за все, що ми робимо унаслідок свого нетерпіння. І це передусім питання часу. Недостатньо робити правильні речі, нам слід робити правильні речі у відповідний час. От декілька місць Писання на цю тему: «Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів» (Як. 1:19).

Ви знаєте, я зустрічаю безліч людей, які діють у точності навпаки: вони швидкі  на слова, але повільні щоб слухати, – і в результаті вони дуже багато що пропускають повз вуха, і багато уроків з життя так і залишаються ними невивченими.

Яків продовжує: «Бо гнів людський не чинить правди Божої (не досягає праведності Божої)».

Потім: «Радість людині у відповіді його уст, а слово на часі своєму яке воно добре!» (Пр. 15:23)

Переклад короля Якова каже: «у свою пору». Чи знаєте ви, що можна сказати абсолютно правильно, але все зіпсувати, сказавши це в невідповідний момент? О, скільки разів ми потрапляли в таку проблему! Хіба не так?

Мені б хотілося прочитати довший уривок з Книги Еклезіястової, в якому підкреслюється величезна важливість правильного вибору часу. Насправді, це одне з моїх улюблених місць у Біблії. Багато людей не читають Еклезіяста, але я кажу вам, ви щось втрачаєте, якщо пропускаєте цю книгу. Отже, от перші вісім віршів з третього розділу Еклезіяста: «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати, час плакати й час реготати, час ридати і час танцювати, час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів, час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати, час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити, час кохати і час ненавидіти, час війні і час миру!».

Отже, тут, якщо я правильно пам’ятаю, вісімнадцять протилежностей. Ніщо з цього списку не може бути завжди правильним, і ніщо не може бути завжди неправильним. Усе правильне у відповідний час, і усе погане не вчасно. І що ж вимагається для досягнення правильного часу? – ключова вимога – це терпіння і готовність чекати.

Потім ви бачите, що протилежність терпінню, нетерпіння – воно веде до чогось дуже шкідливого – емоційно, розумово, фізично. Можливо, одна з головних причин хвороб усіх видів сьогодні: це занепокоєння. От що каже Давид у Псалмі 37:7-9: «Жди Господа мовчки й на Нього надійся».

Буквально: «терпляче чекай Його». Варто було б колись порахувати, скільки разів Давид говорить про очікування Господнє. Я вірю, що це один з найбільших секретів його сили. «Жди Господа мовчки й на Нього надійся».

«Жди Господа мовчки» – заспокойся, знайди спокій у Господові. Послухайте, якщо ви нетерплячі, то не зможете знайти спокій і відновити сили.

«Не розпалюйся гнівом на того, хто щасливою чинить дорогу свою, на людину, що виконує задуми злі».

Чи пам’ятаєте ви, що Господь довготерпить нечестивих до певного часу?

«Повстримайсь від гніву й покинь пересердя, не розпалюйся лютістю, щоб чинити лиш зло, бо витяті будуть злочинці, а ті, хто вповає на Господа…». Тут знову йдеться про тих, «хто вповає на Господа».

«…землю вспадкують!».

От суть терпіння: якщо чекаємо, то успадкуємо. Але якщо ми проявляємо нетерпіння, то можемо упустити наш спадок. Вважаю, що більшість з нас у своєму житті потрапляли в певну колію, що призводить до руйнування, і маю визнати, що я дізнався про неї з особистого досвіду. Усе відбувається таким чином: нетерпіння призводить до дратівливості, яка, у свою чергу, призводить до гніву, і дуже часто, особливо якщо ми намагаємося бути хорошими християнами, ми пригнічуємо цей гнів. Але я не упевнений, що гнів пригнічений не принесе більше шкоди зрештою, ніж гнів виражений. І цей внутрішній тиск пізніше виражається в необачності. Дозвольте мені повторити цю послідовність знову: нетерпіння – дратівливість – гнів (часто пригнічений), – і результатом цього є необачність (скороспішність, поспішність).

Послухайте ці слова з Приповістей, які багато що повідомляють нам із цього приводу.

«Теж не добра душа без знання, а хто наглить ногами, спіткнеться» (Пр. 19:2).

Бачте, сенс у тому, що знадобляться знання, щоб стати терплячим, але якщо ви поспішаєте своїми ногами, то підете невірним шляхом.

«Думки пильного лиш на достаток ведуть, а всякий квапливий на збиток» (Пр. 21:5).

Хіба це не дивне твердження? «Кожен, хто поспішає, обов’язково потрапляє в поневіряння (бідність)». Я не бізнесмен, але в мене є багато знайомих, які ними є, і я знаю, що поспішність, що випереджає необхідний час, і безрозсудна, – це гарантований шлях до провалу в бізнесі.

З іншого боку: «Чи бачив людину, квапливу в словах своїх? Більша надія глупцеві, ніж їй! (буквально: «для дурня є більше надії, ніж для неї»)» (Пр. 29:20).

Коли я читаю ці слова, вони просто шокують мене. У Біблії немає жодного доброго слова про дурнів. Але тут сказано, що бути людиною, яка кваплива у своїх словах, гірше, ніж бути дурнем. У такої людини менше надії, ніж у дурня.

Браття і сестри, ми повинні розвивати терпіння. Якщо ми хочемо досягнути успіху, якщо ми хочемо Божого благословення, якщо ми хочемо отримати нашу спадщину, нам треба виховувати в собі терпіння.

Попередній запис

Терпіння Боже

У своєму вступному слові я пояснив різницю між терпінням і наполегливістю. Наполегливість, по суті, діяльна – вона бере участь у ... Читати далі

Наступний запис

Три мужа Божих, які навчилися терпінню

У наших попередніх бесідах я вказав на те, що ключова роль терпіння – чому терпіння так важливе – полягає в ... Читати далі