Чи любимо?

Жадібність і щедрість – дві протилежні риси людської вдачі, які часто підмінюють такими поняттями як бережливість і марнотратство, звісно, з метою виправдати свою жадність, а заразом знецінити чиюсь щедрість. Хоча в дійсності немає чіткої межі, що розділяє жадібність від бережливості, а марнотратство від щедрості. Кожен з нас повинен особисто визначити цю межу.

І до пошуку прямої відповіді в Біблії теж не варто прибігати, адже багатьом з нас притаманна така риса, як підлаштовувати Біблію, Божу науку під свої корисні інтереси. У світі насправді не так багато людей (не факт, що вони взагалі є), які в Божому заклику: «Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні» (Мф. 6:24), – обирають Божу сторону.

Проте, якщо вас все ж таки цікавить Божа думка з цього приводу, то найкращою відповіддю буде наступний біблійний принцип: «Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм» (Мф. 7:12). Погодьтеся, це все таки не пряма вказівка на те, що слід робити, а просто принцип, яким краще послуговуватися в житті, «щоб тобі було добре і щоб був ти довголітнім на землі» (Еф. 6:3). І десятина, і пожертви на різноманітні церковні потреби (якщо не подобається таке формулювання, замінить його на «Божі справи»), мають безпосереднє відношення особисто до кожного з нас, це вони нам потрібні, а не Господу Богу. Він – самодостатній, ми ж – можемо лише вважати себе такими, втім, лише коли в нас усе гаразд…

А так, дійсно жертвуючи частину свого доходу, ми присвячуємо Богові не якусь певну суму грошей, ми присвячуємо Йому частину себе: адже ці гроші були зароблені завдяки нашим навичкам, вмінням, освіті, досвіду, навіть деколи потом і кров’ю (звісно власними, а не чужими, бо тоді така пожертва буде огидна Богові і жодної користі нам точно не принесе). А жертвуючи себе, нехай навіть незначну частину, ми вступаємо в особистісні стосунки з Творцем, ми на власному досвіді пізнаємо істинність біблійних слів: «Споживіть і побачите, що благий Господь. Блажен муж, що уповає на Нього» (Пс. 33:9).

Про це треба говорити, про це треба постійно нагадувати собі і людям, адже ми буваємо такими забудькуватими, вважаючи себе цілком віруючими людьми, напрочуд скоро забуваємо найголовнішу заповідь дану нам Богом. Заповідь, без виконання якої, не можна говорити взагалі про будь-які стосунки з Творцем: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе» (Лк. 10:27).

Якщо ми когось дійсно любимо, ми хіба шкодуємо на нього (неї) свій час, увагу, гроші? А якщо все ж таки шкодуємо, чи тоді хіба ми любимо? Можливо, ми лише обманюємо себе.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docЧи любимо?


Ваш коментар:

Попередній запис

Віра і пожертви

Коли заходить мова про необхідність пожертв на церковні потреби, тим більше, коли в цих розмовах спливає слово «десятина», багато людей ... Читати далі

Наступний запис

Благодать

Божественна дія взагалі; Божественна дія, спрямована на збереження і розвиток світу; Божественна дія, спрямована на спасіння людини. Саме слово «благодать» ... Читати далі