Віра і пожертви

Коли заходить мова про необхідність пожертв на церковні потреби, тим більше, коли в цих розмовах спливає слово «десятина», багато людей починають щиро обурюватися: невже стосунки з Богом зводяться до грошей? Хіба Богові важливі наші пожертви, та сама десятина? Адже загальновідомо, «що Бог є любов» (1Ін. 4:8), і як цю «любов» можна пов’язати з грошима?

Звичайно, Бог фізично не потребує наших пожертв, чи тієї самої «десятини», їх передусім потребують люди, які вирішили присвятити своє життя на служіння Богові. Звісно, стосовно цього можна почути безліч історій про зловживання пожертвами на церковні потреби тими самими людьми, які вирішили присвятити своє життя Богові… Гаразд, ставайте на стезю служіння Богові не беручи з людей будь-яких пожертв… і після цього не нарікайте.

І ще кілька слів стосовно Бога і пожертв: «Чи можна людині обкрадати Бога? А ви обкрадаєте Мене. Скажете: “чим обкрадаємо ми Тебе?” Десятиною і приношеннями» (Книга пророка Малахії 3:8). Але цей біблійний текст, на думку багатьох людей, загалом нас ні до чого не зобов’язує, адже він узятий зі Старого Завіту, а ми (от тільки покажіть, хто саме ми) «живемо за Новим». У чому саме полягає життя за Новим Завітом такі тлумачі навряд чи знають, хіба що не треба жертвувати гроші на церковні потреби. Десь так.

А взагалі, чи обов’язкова десятина? – Таким запитанням, на щастя, дехто задається по нинішній день. І зі свого боку ми можемо дати лише таку біблійну пораду: «Хто сіє скупо, той скупо і пожне, а хто сіє щедро, той щедро і пожне. Кожен приділяй з ласки серця, не з гіркотою і не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог. Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви, завжди і в усьому маючи всякий достаток, були багаті на всяке добре діло» (2Кор. 9:6-8).

Питання десятини, пожертви на різноманітні церковні потреби, які не повинні входити до десятини – це питання практичної віри, яка, як  відомо, «без діл мертва» (Як. 2:26). І кожна людина має це питання вирішувати особисто з Богом, а десятина, як на нашу думку, має бути в цьому плані орієнтиром, так би мовити найнижчою планкою нашої щедрості, яка у свою чергу дозволяє проявитися щедрості Божій. Цей принцип можна простежити на двох прикладах.

Першій візьмемо з Біблії. «У Кесарії був один чоловік, на ім’я Корнилій, сотник з полку, званого Італійським, побожний і богобоязний, з усім домом своїм, він чинив багато милостині народові і завжди молився Богові. Близько дев’ятої години дня, у видінні, він ясно бачив ангела Божого, який увійшов до нього і сказав йому: “Корнилію!” Він же глянув на нього і, злякавшись, сказав: “Що, Господи?” Ангел відповів йому: “Молитви твої та милостині твої згадалися перед Богом. Отже, пошли людей до Іоппії і поклич Симона, званого Петром. Він гостює в одного кожум’яки Симона, дім якого біля моря; він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь твій дім”» (Діян. 10:1-6). Так сотник Корнилій, між іншим представник країни-агресора, здобув спасіння для себе та своєї родини саме завдяки своїм молитвам і милостині, які, як можна здогадатися з виділеного фрагменту, були досить тривалими. Так у житті сотника виконався наступний біблійний принцип: «Роблячи добро, не будемо сумувати, бо у свій час пожнемо, якщо не ослабнемо» (Гал. 6:9).

Другий приклад ми взяли з книги Гарі Чепмена «5 мов Божої любови»: «“Наприкінці першого року я сказав дружині: «Чи знаєш, у Старому Завіті давали десятину свого прибутку, однак ті, хто благословенний даром вічного життя через Ісуса, і ті, хто отримав Святого Духа, Який дарує нам силу в житті, повинні давати більше, ніж це робили в Старому Завіті». Тому я спитав Джан, що вона думає, якщо ми збільшимо дарунок до одинадцяти відсотків замість десяти. Вона відповіла ствердно, що даватимемо щорічно одинадцять відсотків. Наприкінці року в нас залишилося більше грошей, ніж торік. Тоді я запропонував їй: якщо Бог благословив нас так сильно, нам, мабуть, слід збільшити наше дарування до дванадцяти відсотків. Вона радо погодилася, тоді це стало способом нашого життя. Щороку нам залишалося більше, ніж попереднього року, тому ми збільшували нашу данину на один відсоток щороку”.

“Скільки років ви одружені?” – поцікавився я.

Вона відповіла з усмішкою: “Сорок дев’ять років”.

Мені не зайняло багато часу, щоб полічити і зрозуміти, що вони дають тепер 58 відсотків від їхнього прибутку Богові. Можу ствердити: їхнє дарування було не що инше як щира радість для обох».

Хтось після всього сказаного може стверджувати, що все сказане тут є вигадкою. Що ж, це право кожного: вірити цьому чи не вірити. Ми зі свого боку можемо лише додати: «Споживіть і побачите, що благий Господь. Блажен муж, що уповає на Нього» (Пс. 33:9).

Невеличка ремарка. Часто можна почути від наших співвітчизників, що жертвувати простіше, живучи в США чи інших країнах Заходу, ніж живучи в Неньці. Проте ніхто з цих людей не задумувався про те, що ці країни є заможними саме через те, що населення в них багато жертвує. Проте цей факт теж стосується площини діяльної віри.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docВіра і пожертви


Ваш коментар:

Попередній запис

Щедрий господар (закінчення)

Милостивий і щедрий Знову і знову Біблія зображує Бога милостивим і щедрим, Який благословляє людей незалежно від їх заслуг або ... Читати далі

Наступний запис

Чи любимо?

Жадібність і щедрість – дві протилежні риси людської вдачі, які часто підмінюють такими поняттями як бережливість і марнотратство, звісно, з ... Читати далі