Щедрий господар (закінчення)

Милостивий і щедрий

Знову і знову Біблія зображує Бога милостивим і щедрим, Який благословляє людей незалежно від їх заслуг або промахів, а швидше всупереч їх промахам. (Слово “милостивий” я використовую не в загальноприйнятому сенсі – добрий і той, хто прощає, а в біблійному: той, хто готовий поступати з іншими по благодаті). Ще до гріхопадіння Бог виявляє Свою милість в Едемському саду, коли в людей ще не було ні заслуг, ні промахів. У Писанні сказано: “І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, приємне на вигляд і добре для їжі” (Бут. 2:9).

Отже, не на одному тільки дереві пізнання добра і зла плоди були приємні на вигляд і добрі для їжі (див.3:6). Що зробив Бог? Усе було б інакше, якби Він посадив у саду одне дерево з бажаними плодами і повісив на ньому табличку “дивитися – можна, чіпати – не можна”. Але ні, Він насадив у саду всякі дерева: на них приємно було дивитися, плоди їх були добрі на смак. Я дуже люблю свіжі фрукти. Як приємно влітку піти на ринок! Там і персики, і сливи, і груші, і полуниця, і дині. Очі розбігаються. І того хочеться, і цього. Так уявіть, як було Адаму, адже він жив в оточенні дерев, що родили дуже смачні плоди, до того ж прекрасні на вигляд! Якщо в мене розбігаються на ринку очі, то подумайте, що відчував Адам!

Але Бог на цьому не зупинився. Він сказав: “Не добре бути чоловікові одному; створімо йому помічника, за його подобою” (Бут. 2:18). Бог знав, що Адаму потрібен товариш, і заповнив цю нужду з властивою Йому щедрістю. Бог передбачав усе і передбачав всяку нужду Адамову.

Потім Адам згрішив. Чи перестане Бог благоволити до нього? Чи перестане бути милосердним? Чи скаже: “Я був з вами щедрий, давав вам усе, що треба, але ви не послухалися Мене. Тепер ви – самі по собі, а Я – Сам по Собі. Самі про себе дбайте”? Цього Бог не сказав. Навпаки: Він вчинив з Адамом і Євою милостиво та благородно. Навряд чи хто засумнівається, що сьогодні ми як і раніше відчуваємо катастрофічні наслідки гріхопадіння. Бог судив Адама, як і обіцяв, але при цьому зробив ще одну річ: “І зробив Господь Бог Адаму і дружині його одяг шкіряний і одягнув їх” (Бут. 3:21). Бог-Суддя помітив, що Адаму і Єві потрібен одяг, і взяв на себе роль кравця.

Чому, вирішуючи важливі і складні питання, Бог знаходить час, щоб зробити двом людям одяг? Адже ці люди щойно ослухалися Його, через них гріх і біль прийшли до всього людства. Бог зробив це, бо за Своєю природою Він – милостивий, бо Він заповнює потреби всупереч нашим промахам. Причина Божої благодаті не в Адамовій невинності і не в Адамовому гріху. Бог милостивий, бо таке Його єство.

Бог всякої благодаті

Бог справедливий і святий. Він судить гріх і виховує Своїх дітей. Але ще Він – Бог всякої благодаті (1Пет. 5:10). Кому це не знати краще за апостола Петра! Він не раз “прогорав по-великому” ще до тієї ночі, коли відрікся від Ісуса. Шлях Симона-Петра з Ісусом почався не гладко.

Одного дня Ісус учив народ, який зібрався на березі озера. Натовп тіснив Його, і Він сів у човен Петра, звідки продовжив учити. “Коли ж перестав навчати, сказав Симонові: відпливи на глибину і закиньте сіті свої для лову. Симон сказав Йому у відповідь: Наставнику, ми трудилися всю ніч і нічого не впіймали, але за словом Твоїм закину сіть. Зробивши це, вони наловили дуже багато риби, аж проривалася сіть у них” (Лк. 5:4-6).

Відчуваєте в Петрових словах сумнів, недовіру, небажання підкорятися? Адже він сказав: “Господи, ти не зрозумів: ми рибалили всю ніч – риби немає. Але якщо вже Ти хочеш, ми закинемо сіті, щоб Тобі догодити”. Не дуже вдала ситуація для знайомства?

Потім був день, коли Петро пішов по воді, і, ледь не потонувши, звернувся за допомогою (Мф. 14:29,30). Кожен з учнів хотів бути першим (це ми бачимо з розмови, що сталася незадовго до Христового арешту, – Лк. 22.24), і, мабуть, усі з повагою і заздрістю спостерігали за Петром. Але повага тут же змінилася кепкуваннями, щойно той опинився у воді. Я підозрюю, що товариші ще довго нагадували Петру про цей прикрий випадок.

Іншим разом вірний Петро повстав проти пророцтва Ісуса про Його прийдешню смерть, а Той зупинив його дуже жорсткими словами “Відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське” (Мф. 16:23).

У ніч, коли Христа схопили, Петро з мечем кинувся на захист свого Господа, але Той лише докорив йому (Ін. 18:10,11). А потім було зречення, про яке так часто розповідають. Петро відрікся від Ісуса, попри те, що трохи раніше запевняв Його: “Хоч би мені довелось і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе” (Мф. 26:35). Поза сумнівом: Петрова гіркота ставала ще сильнішою через те, що він прекрасно пам’ятав про своє безглузде вихваляння (Мф. 26:69-75). Починає здаватися, що в Петра все виходило не так. Навіть сьогодні в більшості церковних проповідей його наводять у приклад, кажучи про гордовитих, нетерпимих і хвалькуватих людей.

Але кого обрав Бог проповідувати на День П’ятидесятниці? Хто промовив перед народом першу проповідь, після якої близько трьох тисяч людей увірували в Ісуса Христа? Звичайно, Петро! Той, в якого все раніше виходило не так як слід (Діян. 2:14-41). Кого обрав Бог проповідувати язичникам? У домі Корнилія проповідував Петро (Діян. 10:34-44). Хто сказав вирішальне слово на Єрусалимському соборі проти обрізання віруючих з язичників? Петро (Діян. 15:6-11). Здається, що всі Петрові невдачі залишилися десь далеко в минулому. Але ні.

Петро знову “прогорів”. В Антіохії він пішов на компроміс, вчинив украй лицемірно, побоявшись групи обрізаних християн, а через те заслужив на справедливий докір від апостола Павла (Гал. 2:11-14). Людина, в якої раніше все виходило невлад, раптом починає все робити абсолютно правильно і… знову спотикається. Але історія на цьому не закінчується. Бог обирає Петра написати дві богодухновенні книги Нового Завіту. Недивно, що Петро називає Бога – Богом всякої благодаті (1Пет. 5:10)! І останнє його повчання віруючим звучить так: “Зростайте в благодаті і пізнанні Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа” (2Пет. 3:18).

Петро особисто пережив те, що Павло описує словами: “А коли примножився гріх, стало більше благодаті” (Рим. 5:20). Зверніть увагу на “стало більше“. Це дуже точно відбиває співвідношення гріха і благодаті. У коментарях до Біблії Р. С. Х. Ленскі і Джон Мюрей використовували це, описуючи багатства Божої благодаті, про які говорив Павло в Посланні до Римлян (5:20). Хочу навести приклад.

Якщо в склянку з водою накапати трохи чорнил, вода потемніє. Якщо цю склянку підставити під струмінь проточної води, то незабаром чиста вода витіснить зі склянки забарвлену – вода знову стане чистою. Велика “кількість” чорнила перетворює чисту воду на темну. Але потім починає “прибувати” чиста вода з-під крану, і її так багато, а натиск її настільки сильний, що зникають всякі сліди чорнила.

Це і відчув на собі Петро. Його промахи і гріхи множилися, з цим не посперечаєшся. Але як би не множилися його гріхи, з ними множилася Божа благодать і, множачись, ставала все більшою. Бог благословляв Петра не всупереч його гріхам, а попри його гріхи. Така дія благодаті. Вона дарується лише заради Ісуса Христа незважаючи на наші гріхи чи добрі справи.

Який підсумок можна підвести в розмові про Петра, його невдачі і Божу благодать? Підсумок такий: більшість з нас схожі на Петра. Яким би успішним не здавалося життя християнина оточенню, глибоко в серці він знає істину про себе. Усі ми так чи інакше дуже схожі на Петра: часто робимо не те і не так. І, подібно до Петра, нам завжди треба пам’ятати: Бог – Бог всякої благодаті, Він благословлятиме і використовуватиме нас не за наші заслуги, але, як сказав Семюель Стромс, “через Свою безмежну милість використовуватиме нас для досягнення Своїх цілей”.

Автор: Джері Бріджес

Попередній запис

Щедрий господар

"Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Ним не дарує і нам всього?" ... Читати далі

Наступний запис

Віра і пожертви

Коли заходить мова про необхідність пожертв на церковні потреби, тим більше, коли в цих розмовах спливає слово «десятина», багато людей ... Читати далі