Щедрий господар

Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Ним не дарує і нам всього?” (Рим. 8:32)

Бог виховує Своїх дітей благодаттю, не дивлячись на їх чесноти і недоліки. Кого не спантеличить подібне твердження? Воно суперечить усьому, що нам довелося узнати в житті. Ми звикли думати, якщо багато працювати, виконувати свої обов’язки, то отримаєш нагороду пропорційно праці. “Скільки заробив – стільки і отримав” – це основний принцип оплати, що використовується в житті. Але Божа благодать – не нагорода за справи. Вона значно більше, ніж будь-яка нагорода. Бог безмірно, незрівнянно щедріший. Писання каже: “Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного“. Павло теж говорив про Божий “невимовний дар” (Ін. 3:16, 2Кор. 9:15). Невимовні Божі щедроти не припиняються після того, як Він дарував нам спасіння. Він заповнює всяку нашу нужду, благословляє нас протягом усього життя. У Посланні до Римлян Павло писав: “Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Ним не дарує і нам всього?” (Рим. 8:32).

Щоб розповісти про Божу щедрість, Павло користується індуктивним методом і рухається від більшого до меншого. Він каже: якщо Бог віддав задля нашого спасіння Свого Сина (більше), то невже не подарує і Своїх благословень (менше), бо жодне з отриманих благословень не зрівняється з головним Божим даром – смертю Його Сина. Бог явив Свою нескінченну щедрість на хресті. Упевненість Павла, що Бог заповнюватиме всі наші потреби, ґрунтується на тому, що Він вже заповнив головну нашу потребу.

Павло каже, що Бог милостиво подарував нам усе. Спасіння даром дається всім, хто повірив у Христа, отже, і благословення даються даром по вірі в Христа. Заробити спасіння неможливо, його можна прийняти як дар. Заробити благословення Божі теж неможливо, їх можна отримати в дар через Христа.

Притча про благодать

Багато років я перечитував притчу Ісуса про робітників у винограднику. Це одна з найкращих ілюстрацій дії Божої благодаті в житті віруючих. Зазвичай цю притчу називають притчею про робітників, але я думаю, що головна дійова особа в ній – господар виноградника, що проявляє до робітників дивну щедрість. Я б назвав її притчею про “Щедрого господаря”.

Щоб краще в ній розібратися, процитую її: “Царство Небесне подібне до господаря дому, який вийшов рано вранці наймати робітників для свого виноградника. І, домовившись з робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника.

А коли вийшов він близько третьої години, то побачив інших, що стояли на торгу без діла. І сказав їм: ідіть і ви до мого виноградника, і, що належатиме, дам вам. Вони пішли. А як вийшов він знову близько шостої і дев’ятої години, зробив так само. Нарешті, вийшовши об одинадцятій годині, він знайшов інших, що стояли без діла, і говорить їм: чого тут стоїте цілий день без діла? Вони кажуть йому: ніхто нас не найняв. Він говорить їм: ідіть і ви до виноградника мого і, що належатиме, одержите.

Коли ж настав вечір, господар виноградника говорить управителеві своєму: поклич робітників і віддай їм плату, почавши з останніх і до перших. І ті, що прийшли об одинадцятій годині, одержали по динарію. Ті ж, які прийшли першими, гадали, що вони одержать більше, але й вони одержали по динарію. І, одержавши, стали дорікати господареві і говорили: ці останні попрацювали одну годину, і ти зрівняв їх з нами, що перетерпіли денний тягар і спеку.

Він же сказав у відповідь одному з них: друже, я не скривдив тебе; чи не за динарій ти домовився зі мною? Візьми своє та йди. Я ж хочу і цьому останньому дати те ж, що і тобі. Хіба я не вільний по-своєму робити те, що хочу? Чи око твоє заздрісне через те, що я добрий?

Так будуть останні першими, і перші – останніми; бо багато покликаних, та мало обраних” (Мф. 20:1-16).

Ця притча народилася після бесіди Ісуса з багатим юнаком, якому Він сказав продати все добро, роздати гроші убогим і йти за Ним (Мф. 19:16-22). Роздумуючи про це, Петро запитав Ісуса: “Ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде?” (Мф. 19:27). Подібно до інших юдеїв тих днів, Петро думав, що головне – це особисті заслуги, і вже підраховував, скільки очок набрав.

Ісус не докоряє Петру за подібні міркування. Навпаки: Ісус його запевняє, що ні він, ні інші учні не залишаться без нагороди. І не лише вони. Всякий, хто чимось пожертвує заради Ісуса, отримає “у стократ“. У процентному вираженні “у стократ” – це більше десяти тисяч відсотків. У фінансах дуже прибутковим вважається всяке вкладення, яке за декілька років подвоюється. Але при цьому людина отримує лише сто відсотків від вкладеного. Ісус обіцяє нам не сто, а десять тисяч відсотків!

Звідки беруться такі запаморочливі дивіденди – десять тисяч відсотків? Ісус хоче сказати, що Божа нагорода не знаходиться в процентних співвідношеннях з нашими заслугами і жертвами. Він каже, що в Царстві Божому нагорода ґрунтується не на заслугах, а на благодаті, Благодать же дає завжди значно більше, ніж ми “заробили”.

Р. С. Х. Ленскі писав: “Щедрість і великодушність Божі настільки великі, що Він винагороджує за все, що ми для Нього робимо, причому винагороджує невимовно… Невідповідність наших заслуг Божій нагороді показує, як велика Його благодать. Не кажучи вже про дар спасіння, який ми отримуємо ще до того, як здійснюємо хоч щось для Бога”.

Господар з Ісусової притчі (який, очевидно, є уособленням Бога) – людина дуже щедра і милостива. Із самого початку він піклувався про добробут своїх робітників, так само як і про благо виноградника. Він з готовністю погодився виплатити першим працівникам цілком достатню суму. Гроші потрібні були їм, щоб купити їжу для сім’ї: тоді жили одним днем, і працедавець зобов’язаний був платити найнятим робітникам того ж дня. “У той самий день віддай платню його, щоб сонце не зайшло раніше того, бо він бідний, і чекає на неї душа його” (Втор. 24:15).

Господар не лише вчинив згідно із законом, але до кожної групи проявляв все більшу щедрість: скільки б робітник не пропрацював, він отримав денну платню. Оплату не можна назвати почасовою: кожен отримав стільки, скільки треба, щоб нагодувати сім’ю. Господар міг би заплатити кожному за виконаною роботою, а він вирішив заплатити “за потребами”. Він заплатив по благодаті, а не за обов’язком.

Найбільше в притчі сказано про тих робітників, яких господар найняв об одинадцятій годині. До них він був найбільш щедрим: їх зарплата виявилася в дванадцять разів більше за те, що вони заробили. Навіщо хазяїн найняв їх в одинадцяту годину? Можливо, потрібна була додаткова робоча сила, щоб закінчити роботу до вечора. Але, швидше за все, Ісус хоче на прикладі притчі показати принципи Царства Небесного: господар найняв робітників в одинадцяту годину, бо їм теж були потрібні гроші для сім’ї. Цілий день вони стояли і чекали, щоби хтось дав їм роботу – адже треба годувати сім’ю! Для них робота була набагато потрібніша, ніж вони самі – господарю: і він найняв їх не через те, що потребував, а через те, що вони потребували роботи. Хазяїн – образ Бога, Який у Своїй милості завжди бачить наші потреби і заповнює їх. Бог кличе нас служити Собі, але не через те, що ми Йому потрібні, а через те, що Він потрібен нам. Виходить, що нагорода за працю ніколи не відповідатиме нашим зусиллям, а виявиться, як сказав Ісус Петру, більшою “у стократ” (Мф. 19:29).

Автор: Джері Бріджес

Попередній запис

Коротко про Божу щедрість

Коли я роздумував про Божу щедрість, то зловив себе на думці, що диявол хоче переконати весь світ у тому, що ... Читати далі

Наступний запис

Щедрий господар (закінчення)

Милостивий і щедрий Знову і знову Біблія зображує Бога милостивим і щедрим, Який благословляє людей незалежно від їх заслуг або ... Читати далі