Об’явлення 8:1-5 – 8:6-13

Об’явлення 8:1-5 – Золота кадильниця

«І коли сьому печатку розкрив, німа тиша настала на небі десь на півгодини. І я бачив сімох Анголів, що стояли перед Богом. І дано було їм сім сурем. І прийшов другий Ангол, та й став перед жертівником із золотою кадильницею. І було йому дано багато кадила, щоб до молитов усіх святих додав на золотого жертівника, що перед престолом. І знявся дим кадильний з молитвами святих від руки Ангола перед Бога. А Ангол кадильницю взяв, і наповнив її огнем із жертівника, та й кинув на землю. І зчинилися громи, і гуркотнява, і блискавиці та трясіння землі…»

Бернард Левін був одним з найкращих лондонських журналістів останнього покоління. У зрілі роки він писав переважно в «Таймс», у свій час видаючи по три колонки на тиждень. Ці колонки були такі різноманітні, такі живі і часом такі полемічні, що багато читачів чекали їх з нетерпінням. У мене досі зберігається безліч вирізок з його статтями.

Левін був закоханий у музику, особливо музику Шуберта, заслуховувався операми Моцарта і Вагнера. Відвідуючи ж концерти, не соромився щосили аплодувати музикантам. Проте одного разу, згадував Левін, після виконання однієї з пісень Шуберта видатною співачкою, люди не аплодували, а сиділи мовчки. А потім, так же мовчки, повільно встали і покинули залу. Чари музики і голосу були такі сильні, що ніхто не наважувався порушити їх такою низинною річчю як оплески або словесні захоплення.

Такі моменти дорогоцінні і рідкісні в нашому шумному світі. Проте вони нагадують нам, що мовчання не є лише відсутність звуку, тимчасова і прикра перерва на нудьгу, а глибокий досвід, в якому можна зіткнутися з тими гранями реальності, які зазвичай заглушає базікання. Саме в цьому дусі ми повинні слухати Іванові слова про те, що, коли Агнець зняв сьому печатку, «німа тиша настала на небі десь на півгодини». Почуття трепету, очікування, передчуття. Замовкла навіть безупинна хвала чотирьох тварин. Не чутно і співу старців, ангелів, величезного і незліченого натовпу. Усі затамували подих. І ми розуміємо: цього моменту вони і чекали. І в самих нас завмирає дихання: щось буде далі.

Ми і самі чекали досить довго (в усякому разі, так нам здавалося). Упродовж шостого розділу ми спостерігали (можливо, з тривогою), як Агнець знімає печатку з книги, переданої Йому Тим, хто сидить на троні. Чотири вершники; потім душі під жертовником; потім страх жителів землі і, нарешті, пауза. Обранці Божі відмічені «печаткою», щоб їх минула пагуба від бід, які спіткають землю напередодні божественного суду. А під час цієї паузи ми удостоїлися честі бачити (заради розради гнаних!) небесну реальність, в якій народ Божий з’являється вже не як групка нещасних, зацькованих злісним натовпом або офіційно замучених і убитих нелюдяним режимом, але як величезний натовп, що славить перемогу Божу і власне позбавлення. Сам Бог піклується про Своїх обранців і захищає їх.

Але настав час зняття сьомої печатки. Якщо ми чекали чогось більш видовищного, ніж велика хвала і велике поклоніння біля божественного престолу, ми можемо бути дещо розчаровані раптовим мовчанням. Проте це мовчання підказує нам: от-от станеться щось дивне, важливе і грандіозне.

Дійсно так! Проте шлях має бути підготовлений. Спершу ми бачимо новий цикл із сімкою: за сімома печатками (і під час зняття сьомої печатки) слідують сім сурем. У древньому юдаїзмі сурми використовувалися в різних цілях: іноді в богослужінні (особливо на деякі свята), іноді в битвах. Згадаємо, як ізраїльтяни ходили колами навколо Єрихону і «коли сьомого разу засурмили священики в сурми» мури впали (Іс. Нав. 6). Дуже часто в сурми грали на знак попередження, тривоги (напр., Йоіл 2:1, Ам. 2:2; 3:6). Судячи з усього, такий сенс і тут. Сурми сповіщають великі лиха, глобальну версію «кар єгипетських», що відбулися за часів позбавлення Богом древніх ізраїльтян з рабства.

Проте перш ніж просурмлять сурми, повинен закінчитися цикл із сімома печатками. Відбувається щось таке, у чому сходяться небо і земля (частий мотив в Апокаліпсисі та інших подібних текстах). З’являється ангел із золотою кадильницею.

Як ми вже знаємо (5:8), молитви народу Божого на землі з’являються перед Богом як пахощі. Тут ми знову бачимо ангела, цього разу з великою кількістю пахощів. Створюється враження, що ці пахощі та молитви не зовсім одне й те ж: молитви швидше подібні до вугілля, на якому будуть запалені пахощі. Як би то не було, молитви народу Божого, зокрема, молитви мучеників, що перебувають під жертовником (6:9-11), сходять перед престолом Божим.

Можливо, у «тиші» у в. 1 є ще один аспект. У деяких єврейських авторів була така концепція: прослави на небесах повинні замовкнути на якийсь час, щоб молитви земні були належним чином почуті. Втім, основна думка тут полягає в наступному: сім сурем і те, що вони принесуть із собою, стануть частиною відповіді Божої на молитви Його народу. Черга божественних судів, необхідних для перемоги над злом і виникнення нового світу Божого, – це не механічний план, який здійсниться незалежно від людської поведінки. Як ми вже бачили, Бог вирішив діяти в цьому світі через людей. Молитва, навіть гірка молитва тих, хто не розуміє того, що відбувається, входить у таємничу співпрацю Бога і людини (пор. Рим. 8:26-27).

Учитаємося уважно в подальше. Принісши пахощі, ангел потім наповнює кадильницю огнем з жертовника і кидає її на землю. Поки зло не засуджене, не переможене і не вигнане, земля в цілому почує лише одне слово з неба, слово суду. «Громами, блискавками і землетрусами» закінчується кожна з частин книги, починаючи з першої появи перед престолом Божим (4:5). Тут ними увінчуються сім печаток (див. також 11:19 – після семи сурем; 16:18 – після семи чаш гніву). Необхідно зрозуміти, що взаємини між небом і землею, що грають таку важливу роль в остаточному божественному задумі (21:1-8), завжди містять щось грізне для людини. От і тут, що можемо ми відчувати, окрім страху і трепету? Лише гордовиті дурні думають, що власними силами здатні зійти на небеса (Бут. 11). Бог володарює над усім, і доки на землі залишається зло, Він посилає вогонь. Сам Ісус говорив, що «прийшов огонь кинути на землю» (Лк. 12:49). І ангел із золотою кадильницею продовжує таємничу справу Агнця.

Об’явлення 8:6-13 – Лиха починаються

«І сім Анголів, що мали сім сурем, приготувалися, щоб сурмити. І засурмив перший Ангол, і вчинилися град та огонь, перемішані з кров’ю, і впали на землю. І спалилась третина землі, і згоріла третина дерев, і всіляка зелена трава погоріла… І засурмив другий Ангол, і немов би велика гора, розпалена огнем, була вкинена в море. І третина моря зробилася кров’ю, і померла третина морського створіння, що мають життя, і загинула третина кораблів… І засурмив третій Ангол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона… І засурмив Ангол четвертий, і вдарено третину сонця, і третину місяця, і третину зір, щоб затьмилася їхня третина, щоб третина дня не світила, так само ж і ніч… І бачив, і чув я одного орла, що летів серед неба і кликав гучним голосом: Горе, горе, горе тим, хто живе на землі, від голосів сурмових позосталих трьох Анголів, що мають сурмити!…»

Пам’ятаю табличку біля одного храму: «Багато хто хоче служити Богові, – але тільки як порадники». От і тут в Апокаліпсисі ми дійшли до одного з тих місць, коли деякі скажуть Тому, Хто сидить на престолі: «Не роби цього! Для чого усі ці лиха?»

Що ж, реакція зрозуміла, особливо якщо згадати, як чотири тварини і старці славили Бога за Його благу могутність (роз. 4). Це Його світ, Він зробив його благим і полюбив його. Навіщо ж Він попускає такі безглузді за виглядом руйнування третини землі, дерев, моря з його мешканцями, річок і навіть сонця, місяця і зірок?

Три попередні відповіді дають нам підказку. По-перше, як сказав мудрий автор, «ти ще не зрозумів серйозності гріха». Навіть через століття воєн, жахів і технологічного геноциду ми, особливо на заході, ще робимо вигляд, що особливого зла у світі немає, а якщо яке і є, то з ним легко розібратися. Ніби, досить лише «освіти», а якщо щось піде не так, завжди можна провести декілька «зачисток» (бажано чимдалі від наших власних країн). Такий сучасний міф про утопію, який, всупереч численним свідченням на користь зворотного, володіє розумами. Все одно, думає багато хто, Бог справу не поправить: чекати такого, ніби, вже занадто. Тим самим, серйозність зла замовчується. Але такий підхід не схвалили б ні древні християни, ні сам Ісус.

По-друге, як і завжди в Апокаліпсисі, не слід розуміти символи буквально. Стилізований опис семи сурем повинен нагадати про факт, який чудово знали перші читачі книги: зовсім не йдеться про буквальну третину землі та океанів. Іван описує дії, за допомогою яких Творець очищає світ. Бог зрубуватиме дерева, які уразила небезпечна хвороба, і видаляє ракові клітини, щоб врятувати інший організм. Системи, що поневолюють і гнітять мільйони людей, нехай на вигляд респектабельні і благопристойні, мають бути виведені з ладу. Косметичною операцією справу не поправиш: потрібне серйозне хірургічне втручання.

По-третє, ці лиха, як і наступні «чаші гніву» (роз. 16), повторюють на новому витку «кари», якими були уражені єгиптяни наприкінці чотирьохсотлітнього перебування ізраїльтян у рабстві. Згідно з Книгою Виходу (роз. 7-12), десять «кар» осягнули єгиптян і землю їх у нагадування про могутність Бога Ізраїльського і як засіб, через який на Пасху позбавлений був Ізраїль (через пролиту кров ягняти!). Без сумніву, у цьому уривку Апокаліпсису є пряме відсилання до цих «кар» (пасхальні мотиви взагалі дуже значущі для Івана, включаючи образ Ісуса як істинного пасхального Агнця). І як колись Єгипет був уражений карами – у попередження одним і звільнення другим, – кари прийдуть на весь світ, щоб застерегти його жителів і позбавити народ Божий.

Згадаємо, що за лиха спіткали Єгипет. Спочатку води стали кров’ю. Потім пішли жаби, потім воші, потім мухи, причому всі вони наносили чималий ущерб, але серце фараона залишалося запеклим, і він не відпускав ізраїльтян. Потім важка моровиця почалася серед єгипетської худоби; потім в єгиптян висипали віспяні виразки; потім град з вогнем побили увесь урожай; потім сталося нашестя сарани і, нарешті, сталася густа темрява по всій єгипетській землі три дні. Кульмінацією усього стала пасхальна ніч, коли ангел смерті пройшов Єгиптом, уразивши первістка в кожній сім’ї (і навіть серед худоби). Лише первістки ізраїльтян врятувалися від загибелі: одвірки їх осель були помічені кров’ю ягняти. Це був останній удар, і фараон буквально виштовхав ізраїльтян з Єгипту. Втім, швидко передумав і погнався за ними. Тоді відбулося нове диво: ізраїльтяни по сухому перейшли Червоне море, а єгипетське військо потонуло в хвилях (Вих. 14).

Іван пам’ятає про ці події і натякає на них читачам, описуючи виразки тут і в наступних розділах. Стовідсоткових паралелей з подіями древнього виходу немає, але аналогія очевидна. Тому не варто дивуватися, що врятовані оспівають «пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця» (15:3). Мабуть, це основний ключ до найскладніших уривків книги.

Події, пов’язані з першими чотирма сурмами, швидко змінюють одна одну (як і вище у випадку з чотирма вершниками). Перші дві з них містять явні відсилання на кари єгипетські, але мають набагато більший масштаб. Цього разу Бог серйозно застерігає вже не окрему країну, але все людство. Град і вогонь знищують третину землі з її рослинністю. У кров перетворюється вже не річка Ніл, але третина моря. Отруєні води (третя сурма) також нагадують про Єгипет. Події при четвертій сурмі перекликаються з дев’ятою карою єгипетською: затьмарюється третина сонця, місяця і зірок. Звернемо увагу і на образи з інших текстів: наприклад, образ величезної гори, кинутої в море, був відомий в юдаїзмі і колись використаний самим Ісусом (Мр. 11:23). Величезна зірка, що впала з неба, нагадує древню розповідь про пропащого ангела, вигнаного з небес (Іс. 14:12). Ісая застосував цей образ, до його часу вже старовинний, до царя вавилонського. Іван, прекрасно пам’ятаючи ці тексти, натякає тут на події, про які буде розказано на завершення його книги…

А доки вогонь, що впав на землю після молитов народу Божого (8:3-5), що страждав, починає собою довгу низку катастрофічних подій, задуманих як попередження «тим, хто живе на землі». У тому, щоб бути жителем Землі, немає нічого поганого. Проте Іван знову і знову нагадує: занадто багато жителів нашої планети поводяться так, немов неба не існує або його існування нічого не змінює. Він передрікає відновлення Царства Небесного на землі! Як і завжди буває при зміні одного режиму іншим, посібники старого режиму попереджені: їм слід усвідомити серйозність свого становища.

Попередній запис

Об’явлення 7:1-8 – 7:9-17

Об’явлення 7:1-8 – Попечатаний народ Божий «А по цьому я бачив чотирьох Анголів, що стояли на чотирьох кутах землі та ... Читати далі

Наступний запис

Об’явлення 9:1-12 – 9:13-21

Об’явлення 9:1-12 – Нашестя сарани «І засурмив п'ятий Ангол, і я бачив зорю, що спала із неба додолу. І їй ... Читати далі