Об’явлення 9:1-12 – 9:13-21

Об’явлення 9:1-12 – Нашестя сарани

«І засурмив п’ятий Ангол, і я бачив зорю, що спала із неба додолу. І їй даний був ключ від криниці безодньої. І вона відімкнула криницю безодню, і дим повалив із криниці, мов дим із великої печі. І затьмилося сонце й повітря від криничного диму… А з диму на землю вийшла сарана, і дано їй міць, як мають міць скорпіони земні. І наказано їй, щоб вона не шкодила земній траві, ані жадному зіллю, ані жадному дереву, але тільки тим людям, які на чолах не мають печатки Божої. І було дано їй, щоб їх не вбивати, але мучити п’ять місяців; а мука від неї, як мука від скорпіона, коли вкусить людину. І в ті дні люди смерти шукатимуть, та не знайдуть її! Померти вони захотять, та втече від них смерть!… А вигляд сарани був подібний до коней, на війну приготованих; а на головах у неї немов би вінки, подібні на золото, а обличчя її немов людські обличчя. І мала волосся як волосся жіноче, а її зуби були немов лев’ячі. І мала вона панцери, немов панцери залізні; а шум її крил немов шум колесниць, коли коней багато біжить на війну. І мала хвости, подібні до скорпіонових, та жала, а в неї в хвостах її влада п’ять місяців шкодити людям. І мала вона над собою царя, ангола безодні; йому по-єврейському ім’я Аваддон, а по-грецькому звався він Аполліон! Одне горе минуло! Ось за ним ще два горя надходять!»

На вулиці темніє, і вітер міцнішає. Ви встаєте запнути штори, і тут гасне світло. Електрика вирубалася. Ви пробираєтеся до буфета в пошуках свічок і відчуваєте на обличчі дихання холодного вітру: у кімнаті відчинилися двері! Що відбувається? Ви чуєте зовсім поряд звук: скрегіт, ні, не скрегіт, а низьке гарчання… Тремтячими руками ви запалюєте сірник. Його вмить гасить порив вітру, але ви встигли побачити Щось на порозі вашої кімнати. Великий собака? Ви запалюєте ще сірник. Він теж швидко гасне, але ви устигаєте зрозуміти: перед вами зовсім не собака. Те, що вповзає в кімнату, стає все більше. У нього величезні зуби, чорні крила і жала в довгому хвості. Ви намагаєтеся закрити двері, але надто пізно…

Так буває у фільмах жахів і нічних кошмарах. Цілком можливо, що Іван розраховував на подібний ефект. Монструозна сарана описана в нього детальніше, ніж будь-яке інше створіння, і навіть до того детально, що в нашу епоху багато читачів, під враженням від її «механізованого» вигляду, намагалися ототожнити її з тим або іншим видом озброєнь (наприклад, військовими вертольотами). Проте, видно, такі коментатори спрощують Іванову символіку і навіть як би приручають її. (Втім, беззахисний селянин, над яким навис військовий вертоліт, не погодився б щодо спрощення.) Іван малює кошмар: усі ваші моторошні сни несподівано збуваються. П’ятий ангел випускає на землю щось дійсно жахливе, дійсно пекельне.

Це недивно, адже третя сурма дозволила зробити щось важливе ще одній зірці, що падала. Судячи з усього, зазвичай джерело найстрашнішого зла і жаху залишається закритим. Іван малює образ бездонного колодязя, що чимось нагадує чорні діри сучасної астрофізики: це місце антитворіння, антиматерії, руйнування і хаосу. (Зрозуміло, я не хочу сказати, що Іван припускає наявність десь реальної діри, що відповідає цьому опису. Хоча деякі тлумачі говорять про буквальну діру, ми наполягаємо на образному характері уривка.) Ісус казав, що нечестя – лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум – виходять з глибин людського серця на подив і жах тих, хто з шкіри геть лізе, щоб дотримати чистоту через обмивання рук (Мр. 7:1-23). Така чорна діра всередині нас.

Люди створені з тим, щоб подумувати про мудрого і люблячого Творця, але серце їх наповнюється непокірністю, брудом і злістю. Судячи з усього, це відбувається і на глобальному рівні. Світ, створений Богом і улюблений Богом, несе в собі такий бунт, таке руйнування, що Бог попускає цьому нечестю проявитися більш повно, показати себе в усій красі: інакше неможливе зцілення.

Так з’являються монстри. Вони названі тут сараною, можливо, з метою створити паралель із сараною часів виходу і страшним військом сарани з Книги Йоіла. Тут сарана мучить людей, одягнена у важку і невразливу броню. Проте на її дії накладені строгі обмеження: вона не повинна шкодити ні рослинності (хоча зазвичай сарана губить саме рослинність), ні людей, відмічених Божою печаткою.

Простує сарана під покривом пітьми: повітря густо насичене димом (алюзія на Вих. 9:8-9, де Мойсей і Аарон кидають у повітря сажу з печей, і вона перетворюється на віспу). Дим йде з безодні, а очолює сарану Аваддон (чи Аполліон). Єврейське слово «Аваддон» означає «місце руйнування», а «Аполліон» – руйнівник. Це вказує на деструктивний характер енергії, дія якої тут описується. Проте завдання сарани полягає не в тому, щоб просто узяти і погубити: це було б занадто милосердно! Вона катує людей: люди хочуть померти, але не можуть (в. 6).

Як же повинні поводитися жителі землі в такій ситуації? Як і у випадку з карами єгипетськими, сенс очевидний: вони повинні покаятися. Це стане ясно у віршах 20-21, дуже схожих на висловлювання Книги Виходу про фараона і його двір: навіть бачачи кари, вони зробили запеклими серця. (У Книзі Виходу навіть виходило, що сам Бог зробив запеклими серця єгиптян!)

Знову перед нами таємниця нечестя і таємниця промислу Божого, від якої тривожно і захоплює дух. Проте біблійні автори, та і сам Ісус, порадили б не відмахуватися від подібних ідей: це відгукнеться саме тією помилкою, якої припускаються нерозкаяні. Адже і ми надивилися жахів. Ми бачили, як військові вертольоти та інше озброєння вбиває і знищує, вселяє страх у людські серця в ім’я влади та імперії. Хіба не виходять, загалом, такі машини з безодні? І хіба не мають, подібно до сарани в Апокаліпсисі, над собою Згубника?

Іван пише, що тортури триватимуть «п’ять місяців». Судячи з усього, цифра узята зі знань про звичайний термін активності сарани. Проте ключовий момент полягає не в цьому, а в тому, що дія сарани, наскільки б страшною вона не була, обмежена. Знову і знову Іван нагадує читачам: усе залишається в руках Бога і Агнця, хоча злу перед своєю поразкою попущене розгулятися в усю міць.

Об’явлення 9:13-21 – Огняні вершники

«І засурмив шостий Ангол, і я почув один голос із чотирьох рогів золотого жертівника, який перед Богом, що казав шостому Анголові, який мав сурму: Розв’яжи чотирьох Анголів, що пов’язані при великій річці Ефраті. І були порозв’язувані чотири Анголи, приготовані на годину, і на день, і на місяць, і на рік, щоб убили третину людей. А число кінного війська двадцять тисяч раз по десять тисяч; і я чув їхнє число. І так бачив я коней в видінні, а на них верхівців, що панцери мали огняні, і гіяцинтові, і сірчані. А голови в коней немов голови лев’ячі, а з їхнього рота виходив огонь, і дим, і сірка. І побита була третина людей від цих трьох поразок, від огню, і від диму, і від сірки, що виходили з їхніх ротів. Сила бо коней була в їхнім роті та в їхніх хвостах. А хвости їхні подібні до вужів, що мають голови, і ними вони шкоду чинять. А решта людей, що не вбита була цими поразками, не покаялася за діла своїх рук, щоб не кланятись демонам, ані ідолам золотим, і срібним, і мідяним, і кам’яним, і дерев’яним, що не можуть вони ані бачити, ані чути, ані ходити. І вони не покаялися в своїх убивствах, ані в чарах своїх, ні в розпусті своїй, ні в крадіжках своїх…»

Монстр у темряві – це один кошмар. А от інший кошмар: анітрохи не менш страхітливою може бути думка про те, що на твою країну несподівано нападе лютий і безжальний ворог, чия армія вже стоїть біля твоїх меж, готова рушити вперед і захопити беззахисні міста та села.

Скільки віків вже минуло із з’явлення Ісуса, а цей кошмар все ще висить над Західною Європою, та і взагалі над західним світом. Коли американський президент заговорив про «вісь зла», включивши в неї декілька країн на арабському Близькому Сході і за його межами, він не лише зіграв на страхах людей, більшість яких гадки не має навіть про місцезнаходження цих країн. Він пробудив страхи глибинніші. У другій половині XX століття Західна Європа і Північна Америка десятиліттями кидала погляди за «залізну завісу»: раптом звідти рушать незліченні комуністичні орди. Потім берлінська стіна пала, і виявилось, що старого ворога (СРСР) легко замінити на нового (в основному, мусульманські арабські країни), або виставити «християнські» західні країни як захисників віри від атеїзму з одного боку і поганої релігії з іншого боку. (Зараз не зупинятимуся на численних вадах у подібних міркуваннях і в подібній стратегії. Це тема для окремої розмови.)

Проте страхи «холодної війни» були у свою чергу відгомоном древніших кошмарів. У XV-XVI століттях Центральна Європа боялася, що «турки» розповсюдять на неї своє володарювання. І справді, володіння Османської імперії ставали все більшими, поки її війська не зазнали поразки під Віднем. І доки західні церкви розбиралися з проблемами протестантської Реформації, багато європейських правителів з побоюванням дивилися на схід: нашестя зі сходу могло виявитися ще гірше за внутрішні релігійні конфлікти.

Так було і в дні Римської імперії. Вважалося, що в давнину північно-східна межа Землі Ізраїльської проходила по річці Евфрат. (Насправді, реальні межі Ізраїлю ніколи не заходили так далеко, але про біблійний мандат пам’ятали: див. Вих. 23:31, Пс. 72:8 і т. д.) Коли римляни здійснили експансію на Середньому Сході, років за шістдесят до народження Ісуса, верхні межі Евфрату сталі також їх межею. А по сусідству лежала легендарна Парфянська імперія, яка за часів свого зеніту охоплювала території нинішнього Іраку, Ірану і Афганістану, доходячи до річки Інду (сучасний Пакистан).

Іван пише, що чотири ангели, пов’язані біля великої річки Евфрат, готові повести в бій свої орди. Усі від Єрусалиму до Риму розуміли натяк: гірші політичні і військові кошмари можуть збутися. Видіння йде услід за описом монструозної сарани, а значить, усе це похмуре жахіття багате новими жахами і муками. Цьому судилося відбутися, щоб – головне! – люди розкаялися (в. 20-21).

Хтось саркастично хмикне: ніби, неефективно. Були і жахи з муками, і смерті (вершникам, що прийшли з-за річки, на відміну від сарани, дозволено вбивати: в. 18), а люди все одно не покаялися. Проте зауважимо, що тема зовсім не нова ні для Старого Заповіту, ні для Нового (див. Рим. 2:1-11). Багато єврейських і ранніх християнських авторів бачили ситуацію таким чином. Що робити Богові перед лицем руйнівного нечестя, що йде з глибин людського серця, а також створених людьми систем панування і пригноблення? Як ми вже бачили, стерти усіх з лиця землі Він не може: це означало б неправоту первинного задуму. Але якщо Він надасть людям можливість покаятися, одуматися, вклонитися Йому як джерелу життя, а не бісам і погибельним ідолам (в. 20-21), то завжди є ризик, що свій шанс люди використовують у зло. У результаті системи і окремі люди, що упираються в нечесті, роблять остаточний вирок над собою ще суворішим. Втім, частково цей вирок полягатиме в тому, що зло саме викличе власний крах (16:5-6).

У сарані і огняних вершниках слід бачити символи. Але що саме вони символізують? Яка земна реальність стоїть за цими похмурими видіннями? Обережність у судженнях не перешкодить, але в домислах браку немає. Скажімо, буквалісти іноді убачають у цьому уривку вказівку на реальні військові дії на Середньому Сході: якщо сарану можна зрозуміти як військові вертольоти, то коні у віршах 17-19 – як бронетранспортери і танки. На іншому кінці спектру стоять ті, хто трактує ці образи в суто «духовному» плані: тортури і жахи відбуваються в серцях, розумах, уяві і совісті людей грішних і непокірних Творцеві.

Один з можливих ключів до правильної відповіді полягає в тому, щоб пам’ятати: Іван пише пророче послання церквам, підтримуючи їх перед лицем гонінь. Він вже застеріг їх про біди, які з людської вини насуваються на світ (див. перші чотири «печатки»). Із «сімома трубами» трохи інша ситуація: спочатку ми читаємо про природні катастрофи схожі на кари єгипетські, які роблять свою справу без людського втручання. Проте п’ята і шоста кара – не забуватимемо, що це не розрізнені події, а різні грані однієї моторошної реальності – стосуються лих, джерелом яких є, з одного боку, демонічні руйнівні сили, а з іншого боку, страхітливі орди. Ці орди виступають проти беззахисних людей. В якомусь сенсі шоста сурма відповідає першій печатці (вершникові-завойовникові на білому коні). Йдеться про армію, яка в три рази перевищує чисельність населення Великобританії і складає дві третини населення Сполучених Штатів. Іван немов би каже: «Уявіть свої найгірші кошмари. Тепер подвойте їх. Тепер уявіть, що усі вони разом збулися. І так буде! Бог попускає злу розгулятися в усю міць, щоб воно рухнуло під власною вагою».

Останні вірші дев’ятого розділу ясно показують, що Іван думав про становище людства. Подібно до всіх хоч трохи традиційних євреїв свого часу, він вважав, що зло пішло від ідолопоклонства. Ти уподібнюєшся тому, що шануєш; якщо шануєш не Бога, то втрачаєш Його образ і подобу, а з ними і своє покликання. Між віршами 20 і 21 є паралелізм. Вклонися ідолам – сліпому, глухому, безживному – і сам осліпнеш, оглухнеш, омертвієш. Вбивство і розпуста, чаклунство і крадіжка – усе це форми сліпоти, глухоти і мертвечини: той, хто так поводиться, у гонитві за владою, грошима і задоволеннями втрачає в собі людину. І покаяння – це не просто докори сумління, а повна, від щирого серця досконала, відмова від ідолів, які обіцяють радість, а несуть загибель. Саме такого покаяння і хоче Бог. І Бог зробить усе, щоб добитися цього перелому у Своєму непокірному творінні, на якому зафіксований Його образ.

Але покаяння доки немає. Про що ж скаже сьома сурма? І тут Іван знову просить нас почекати.

Попередній запис

Об’явлення 8:1-5 – 8:6-13

Об’явлення 8:1-5 – Золота кадильниця «І коли сьому печатку розкрив, німа тиша настала на небі десь на півгодини. І я ... Читати далі

Наступний запис

Об’явлення 10:1-11

Об’явлення 10:1-11 – Невелика книжка «І бачив я іншого потужного Ангола, що сходив із неба. Був одягнений в хмару, і ... Читати далі