Об’явлення 3:1-6 – 3:7-13

Об’явлення 3:1-6 – Послання в Сарди

«А до Ангола Церкви в Сардах напиши: Оце каже Той, Хто має сім Божих духів і сім зір: Я знаю діла твої, що маєш ім’я, ніби живий, а ти мертвий. Будь чуйний та решту зміцняй, що мають померти. Бо Я не знайшов твоїх діл закінченими перед Богом Моїм. Отож, пам’ятай, як ти взяв і почув, і бережи, і покайся. А коли ти не чуйний, то на тебе прийду, немов злодій, і ти знати не будеш, якої години на тебе прийду. Та ти маєш і в Сардах кілька імен, що одежі своєї вони не споганили, і в білій зо Мною ходитимуть, бо гідні вони. Переможець зодягнеться в білу одежу, а ймення його Я не змию із книги життя, і ймення його визнаю перед Отцем Своїм і перед Його Анголами. Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам!»

Можливо, ви здивуєтеся, але подекуди в Англії ще триває «війна Червоної і Білої Рози». Взагалі так називається серія воєн між Йорками (Біла Роза) і Ланкастерами (Червона Роза) в XV столітті. Проте і після цих подій великий розподіл між Йоркширом (на північному сході Англії) і Ланкашіром (на заході Англії) накладав відбиток на думки їх жителів. І коли йоркшири виступають проти ланкаширців на крикетному полі, гру називають «матчем Троянд». Старі пристрасті спалахують знову.

Здавалося б, скільки часу спливло з XV століття! Майже шістсот років минуло, а пам’ять все ще жива. Що вже там говорити про людей античності. Не завжди люди пам’ятали, коли конкретно сталася та чи інша подія. У кращому разі могли сказати: «За такого царя». Але загальне враження про подію в них було, нехай навіть дещо спотворене, що, звичайно, вибачне.

Скажімо, жителі Сард чудово знали, що сталося з їх містом за шістсот років до християнського благовістя. У ту далеку пору місто довго вважалося абсолютно неприступним. Ще б пак: воно було розташоване на вершині крутого пагорба. Час від часу хтось намагався узяти його нападом, але врешті-решт безуспішно ретирувався, на велику радість громадян.

Так тривало до тих пір, поки за облогу не взялася персидська армія під водійством знаменитого царя Креза. Спочатку один відважний воїн, а за ним інші, здолали обривисту скелю і напали з того боку, звідки персів ніхто не чекав. Оскільки вони застали обложених зненацька, то здобули легку перемогу. Крез (він згадується і в Біблії) завоював Сарди в 546 році до Р. Х. Незабутній момент! Сарди залишилося важливим містом, але здобуло жорстокий урок.

Ісус каже християнам Сард, що вони, грубо кажучи, наступають на ті ж граблі. На вигляд усе благополучно: життя вирує («ніби живий»), відбувається багато всіляких подій. Насправді ж, їх скула погибельна дрімота. І поки ще не пізно, поки не сталася катастрофа, їм слід духовно пробудитися, звернутися до блага.

У чому ж конкретно полягають гріхи сардиських християн? Вони двобічні. По-перше, як тактовно помічено, їх справи не «досконалі», тобто їх християнство, їх наслідування Євангелія залишає бажати кращого. Між тим вибір серйозний: або Ісус і справді Господь, і Йому потрібно віддати усього себе, або Він обманщик, і Його потрібно відкинути. Ніяких третіх варіантів – виглядати зайнятим, але нічого натомість не робити – бути не може. Недостатньо лише мати репутацію («маєш ім’я»).

По-друге, звернемо увагу на в. 4 і 5: «Та ти маєш і в Сардах кілька імен, що одежі своєї вони не споганили». А що ж тоді інші? Звичайно, йдеться не про те, що хтось не пере одяг. Перед нами метафора, на жаль, не цілком зрозуміла. Можливо, мається на увазі духовна лінь: як людина, що страждає фізичною лінню, не стежить за охайністю, так людина духовно ледача не стежить за своїм духовним виглядом. Інший варіант: община терпимо ставиться до якоїсь аморальної поведінки.

Якщо так піде і далі, сардиську общину спіткає та ж доля, що і її місто шістьма століттями раніше. Ісус «прийде немов злодій» (в. 3), причому відбудеться це несподівано. Аналогічні застереження є в посланнях Павла і Петра (1Сол. 5:2, 2 Петр. 3:10), а також у вченні самого Ісуса (Мт. 24:43). Судячи з усього, для древніх християн вони були досить характерні. Ісус, у владі Якого знаходиться життя церков – їх ангели і сім духів Божих, що несуть церкві життя (1:4; 4:5; 5:6), – обов’язково прийде. Але Його прихід застане непідготовлену общину зненацька.

Але що мається на увазі під приходом Ісуса? Чи друге пришестя в звичайному значенні слова? Швидше за все, ні, хоча непрямим чином і на нього є натяк. Судячи з метафорики інших розділів книги, приходом можуть іменуватися також гоніння (Ісус «приходить» очистити церкву) і розрада, відновлення. Як ми побачимо, навіть лаодикійцям обіцяне, якщо вони відчинять двері, Ісус «ввійде» до них і буде вечеряти з ними (3:20). Що стосується Сард, його християнам погрожують або гоніння, або внутрішній колапс, коли церква потоне у своїй же безхребетності і самозаспокоєності.

Проте людям що «прокинулися», «переможцям», тим, хто не споганив свій одяг, обіцяно: коли Ісус стане переможцем, вони братимуть участь у тріумфальній процесії. (У наступних розділах книги ця тема зустрінеться неодноразово.) Вони одягнуться в білий одяг, як і личить учасникам тріумфальної процесії, а також новохрещеним. Одним словом, вони розділять з Ісусом перемогу над усім (включаючи смерть), що кидає життя людське в бруд.

Більше того, їх імена не будуть стерті з «книги життя» (пор. далі 13:8; 17:8; 20:12,15; 21:27). Ця концепція з’явилася в ізраїльській думці дуже давно: згадка про Божу книгу є в П’ятикнижжі (Вих. 32:32). Між іншим, контекст у Вих. 32:32 досить похмурий: майже всі ізраїльтяни заслуговували бути стертими з цієї книги і лише по милості Божій були врятовані. Можна припустити і алюзію на реалії ближчі за часом до автора Апокаліпсису. Багато грецьких міст вели офіційний список усіх громадян, а подекуди існував навіть такий зловісний звичай: коли людину засуджували до смерті, то ще до страти її ім’я викреслювалося із списку, щоб смертний вирок не заплямував репутацію міста. Судячи із в. 5, імена з книги Божої можуть бути змиті, хоча тут і не містяться жодних теорій відносно визначення. (Втім, навіть і згідно концепції визначення, спасаються ті, хто зберіг вірність.) У цілому, перед нами стандартне для древнього християнства застереження. У схожому ключі висловлювалися ще Іван Христитель, апостол Павло і сам Ісус. Йдеться про те, що однієї лише приналежності до народу Божого недостатньо: необхідно ще і поводитися відповідно.

Людям, які духовно прокинулося, переможцям і не споганеним Ісус адресує ще одне обіцяння, добре знайоме нам за євангельською традицією. Він «визнає» їх імена перед Отцем і Його ангелами (пор. Мр. 8:37, Лк. 12:8). Наскільки дивно це – бути визнаним самим Ісусом! А коли Він визнає нас перед Отцем Небесним, це буде найдивовижніша мить у нашому житті. Так прокинемося ж, поки ще не пізно…

Об’явлення 3:7-13 – Послання у Філядельфію

«І до Ангола Церкви в Філядельфії напиши: Оце каже Святий, Правдивий, що має ключа Давидового, що Він відчиняє, і ніхто не зачинить, що Він зачиняє, і ніхто не відчинить. Я знаю діла твої. Ось Я перед тобою дверей не зачинив, і їх зачинити не може ніхто. Хоч малу маєш силу, але слово Моє ти зберіг, і від Ймення Мого не відкинувся. Ось Я зроблю, що декого з зборища сатани, із тих, що себе називають юдеями, та ними не є, але кажуть неправду, ось Я зроблю, що вони прийдуть та вклоняться перед ногами твоїми, і пізнають, що Я полюбив тебе. А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу від години випробовування, що має прийти на ввесь всесвіт, щоб випробувати мешканців землі. Я прийду незабаром. Тримай, що ти маєш, щоб твого вінця ніхто не забрав. Переможця зроблю Я стовпом у храмі Бога Мого, і він вже не вийде назовні, і на нім напишу Ім’я Бога Мого й ім’я міста Бога Мого, Єрусалиму Нового, що з неба сходить від Бога Мого, та нове Ім’я Своє. Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церквам!»

Зараз я спробував уявити, як бути захопленим землетрусом. Одного разу, зупинившись в одному з готелів Лос-Анджелеса, я виявив у номері детальні інструкції: що робити, якщо почне трясти. Інструкція мене дещо стривожила: номер розташовувався на дуже високому поверсі. На щастя обійшлося, а єдиний раз у житті я був свідком землетрусу за півтори сотні кілометрів звідти, але він був зовсім крихітним: трохи тремтів фарфор у буфеті. Загалом, можна вважати, що справжнього землетрусу я і не бачив.

Маю зізнатися, що і бажання побачити його в мене немає. Люди, яким довелося зазнати його, говорять про нього як про справжній кошмар: усе, що ти вважав міцним і надійним, починає хитатися. Будинки, стіни, вулиці, мости, сади, поля – усе ходить ходором верх і вниз. Немає жодного міцного місця.

У центральній частині Туреччини землетруси не рідкість. Один з найжахливіших стався у Філядельфії років за п’ятдесят-шістдесят до написання Апокаліпсису. Значна частина міста була зруйнована, і його відновлювали на імператорські субсидії. У ті часи особлива небезпека при землетрусах погрожувала великим будівлям. Маленькі та убогі халупи мали більший шанс уціліти, а видатні пам’ятники архітектури, включаючи храми (їх була множина в античних містах), могли загинути. Уявіть, як у високих колонах з’являються тріщини і як разом з колоною рушаться величезні мармурові фронтони. Тим, хто там виявився, не позаздриш!

Тепер уявіть, що філядельфійські християни, які знають немало про землетруси і храми, що рухнули, чують обіцяння: переможці стануть стовпами в храмі Божому (в. 12). Це храм, в якому немає ні каменю, ні мармуру. Він зроблений з живих людей. Це характерна для древнього християнства метафорика (пор. послання Павла і Петра): частково через Ісуса, а частково через дари Духа, християни вважали себе справжнім Храмом, в якому благоволив мешкати Бог живий. Іноді «стовпами» називали керівників єрусалимської общини (Гал. 2:9). Ця метафора обіграє саме концепцію церкви як нового Храму.

Проте тут «стовпами» названі не знамениті апостоли, а звичайнісінькі християни, та ще в місті, відомому небезпекою землетрусів. Є, про що замислитися!

Тепер повернемося до слів на початку послання. Ісус має «ключ Давидів» (пор. Іс. 22:22), царський ключ, яким можна відкривати і замикати будь-які двері. Своєю царською владою Ісус відкрив двері перед філядельфійськими християнами і запрошує їх увійти. Як і у випадку з аналогічним образом у посланнях Павла (1 Кор. 16:9, 2 Кор. 2:12, Кол. 4:3), сенс, очевидно, полягає в тому, що вони мають можливість не лише міцно триматися завойованих рубежів, але і йти далі. Христове благовістя поширюється в ті місця, де раніше його не було. Втім, зроблена обмовка, сили в общини небагато, але за допомогою Ісуса вона впорається. До того ж община була вірною: дотримувала слово Ісуса і не відреклася від Нього (судячи з усього, мали місце гоніння). А значить, потрібно набратися мужності і пройти через двері, поки ще є можливість.

Проте дорога не вистелена трояндами. Як і в більшості міст регіону, у Філядельфії була велика єврейська община (неподалік Сарди були одним з найбільших єврейських центрів). Ситуація схожа на ситуацію в Смірні: синагогальна община намагалася перешкодити поширенню звістки про Ісуса, Месію Ізраїльського, звістки глибоко єврейської, але і важкої для сприйняття єврейським народом. При цьому не слід уявляти, що на одному розі вулиці стояла «церква», а на другому «синагога» (за аналогією із сучасними містами). Єврейська община мала власні будівлі і налічувала декілька тисяч людей, а християнська община – від сили людей двісті-триста. Цим малим числом християни і проповідували вчення ризиковане і дивне: про воскресіння Ісуса з мертвих.

В. 9 суттєво жорсткіше, ніж його аналог з послання в Смірну (2:9). Знову-таки забудемо про «антиюдаїзм»: йдеться про внутрішньо юдейське питання. А саме, яка з двох груп по праву називає себе Ізраїлем, богообраним народом? Як ми вже бачили, в інших течіях юдаїзму I століття подібні питання також дискутувалися. Тут Ісус висловлюється вкрай ясно: справжні юдеї – ті, хто йде за Ним, Месією Давидовим. І навпаки, ті, хто зрікаються від Нього, втрачають право на це благородне ім’я.

Більше того, очікується кардинальна зміна ролей. У Книзі Малахії Бог каже непокірному Ізраїлю: «Я вас покохав» (Мал. 1:2), протиставляючи ізраїльтян, нащадків Якова, едумеям, нащадкам Ісава (брата Якова). Тут ми бачимо схожий контраст: невіруючій синагозі належить усвідомити, що їх Месія, Ісус, полюбив маленьку християнську общину. Згідно з древнім пророцтвом, чужоземні народи прийдуть і схиляться перед народом Ізраїлевим, зрозумівши, що єдиний істинний Бог саме в ізраїльтян. В Апокаліпсисі передбачається протилежний сценарій: як і брати Йосипа (Бут. 42), євреї схиляться перед Ісусом, Якого раніше зневажали. Зрештою стане ясно, що саме християни пройдуть через відкриті двері. Вони стануть стовпами в новому храмі.

Вони також нестимуть нове ім’я: потрійне ім’я Боже, небесного Єрусалиму та Ісуса. Усім стане ясно, що вони є народ Божий, народ Ісуса і громадяни міста, в якому навіки з’єднаються небо і земля. Жодних землетрусів у ньому не буде. У нагороду за терпіння настане безпека: Бог виправдає християн.

А доки на всю землю насуваються випробування (в. 10). Немов потужним прожектором вони висвітять, хто вірний Ісусові і Його обіцянню про «вінець» (в. 11), а хто не вірний. Поки філядельфійські християни тримаються твердо – ним заповідано продовжувати до тих пір, поки вони не стануть «переможцями». Ми повинні йти тим же шляхом.

Попередній запис

Об’явлення 2:12-17 – 2:18-29

Об’явлення 2:12-17 – Послання в Пергам «А до Ангола Церкви в Пергамі напиши: Оце каже Той, що має меча обосічного: ... Читати далі

Наступний запис

Об’явлення 3:14-22

Об’явлення 3:14-22 – Послання в Лаодикію «І до Ангола Церкви в Лаодикії напиши: Оце каже Амінь, Свідок вірний і правдивий, ... Читати далі