Юди 1:1-4 – 1:5-16

Юди 1:1-4 – Боротися за віру

«Юда, раб Ісуса Христа, а брат Якова, покликаним, улюбленим у Бозі Отці та збереженим Ісусом Христом: милість вам, і мир, і любов хай примножиться! Улюблені, всяке дбання чинивши писати до вас про наше спільне спасіння, я признав за потрібне писати до вас, благаючи боротись за віру, раз дану святим. Бо крадькома повходили деякі люди, на цей осуд віддавна призначені, безбожні, що благодать нашого Бога обертають у розпусту, і відкидаються єдиного Владики і Господа нашого Ісуса Христа.»

Коли мені були років двадцять, я захоплювався скелелазінням. Не скажу, що страху зовсім не було. Небезпеку я розумів і не ставив перед собою занадто складні завдання. Проте гори є гори. Пам’ятаю, як із захватом захоплювало дух, коли на середині підйому виникала заминка: зверху нічого, і знизу нічого, і хвилин двадцять шукаєш, на що поставити ногу.

Висоти я не боявся. Коли стояв на краю високого обриву і дивився вниз, голова не крутилася. Любив підійнятися на дзвіницю якогось собору і, звісившись через парапет, дивитися на людей далеко внизу. А коли довелося бути в Нью-Йорку, пішов на хмарочоси. І як поблажливо слухав зітхання тих, кому ставало ніяково на високому майданчику!

Уявіть мою прикрість, вже в середні роки, коли з’ясувалося, що настала моя черга боятися перед скелею і навіть вузькою гірською стежкою. Уперше це сталося, коли ми із сім’єю відпочивали в Швейцарії. Сини радісно крокували доріжкою в півметра шириною (з одного боку – скеля, з другого – прірва), а я, почуваючи себе останнім дурнем, хотів втискатися в скелю. Іншим разом у мене так закрутилася голова, що я ледь не втратив свідомість. Може, частково причиною тому була потреба носити окуляри: рухи були дещо невпевненими. Проте я сприйняв це так, немов загубилися невинність, спонтанність, легкість і задоволення.

Схожі почуття викликає Послання Юди.

До речі, не цілком ясно, хто це. Він називає себе «братом Якова» – мабуть, Якова, брата Ісуса. (Сказати про спорідненість з Яковом тридцять з гаком років після Воскресіння було природно, оскільки Яків був відомим християнським лідером: або ще живим, або нещодавно спочилим.) У Мр. 6:3 якогось «Юду» згадають серед цих братів. Проте навіть якщо автор листа також був сином Марії, він не осмілився називати себе братом Ісуса: Ісусові він лише «раб».

…Як я вже сказав, у мене виникає щось на кшталт почуття втрати невинності, коли я читаю це послання. Хотілося б почути про благовістя, про славне діяння Бога в Ісусі Христі і про те, як важливо свідчити, жити у вірі, надії та любові. Проте тональність тут зовсім інша. Щось йде не так. Те, що ще нещодавно здавалося легким, раптом з’являється небезпечним і важким.

Схоже, Юда теж це відчував. Спочатку він збирався написати про «спільне спасіння»: про те, що Бог врятував нас в Ісусі Христі. Проте ці плани довелося відкласти: у церкву проникли люди, що учили зовсім іншому. А звичайні християни, що не мали за плечима багатовікового церковного досвіду, були дуже уразливими. Якщо нове вчення цікаве і захоплююче, чом би не спробувати його?

Ні, каже Юда, пристебніть свої альпіністські троси: на цих скелях недовго і загинути. Бо настав час боротися «за віру, раз дану святим». Під загрозою виявилася сама суть християнства. І якщо ті, хто пізнав істину євангельську, не докладуть всіх зусиль для її збереження, псевдовчителі відведуть за собою безліч людей. Досі високі скелі християнського вчення підкорялися вірним, але зараз ситуація стала вкрай небезпечною, і треба бути максимально напоготові.

От чому вже у ввідному зверненні Юда нагадує, що Ісус Христос зберігає Свій народ. Ісус клопоче за Свій народ перед Отцем (пор. Рим 8:34). Проте ми знаємо, що Бог любить діяти через людей, наділяючи їх здатністю нести свою місію. Стосовно даного випадку: Ісус зберігає Свій народ ще і через молитовних і компетентних учителів, які підбадьорюють, застерігають і пояснюють загальний стан речей. Цим і займається зараз Юда.

Вкрай ясно Юда попереджає про дві небезпеки для церкви, і його слова звучать дуже сучасно. З одного боку, люди сприймають Божу милість як привід для вседозволеності. З іншого боку, вони «відкидаються єдиного Владики і Господа нашого Ісуса Христа».

Чи знаєте ви людей, які кажуть, що Бог любить нас такими, які ми є, а тому кожен може жити, як жив, і робити, що робив, – адже Бог щедрий і терпимий? Якщо так, значить, ви знаєте тих, про кого писав Юда. Чи знаєте ви людей, які запевняють, що Ісус, – лише один з релігійних учителів, і що спасіння через Нього – лише один з багатьох шляхів, а тому не можна говорити, що християнам відкрите щось особливе? Якщо так, значить, ви знаєте тих, про кого писав Юда.

У ранній церкві були найрізноманітніші проблеми. Пам’ятаєте, Павло неодноразово писав про «дешеву благодать» (див. особливо Рим. 6 і Гал. 5)? Проте Юда бачить, що доводиться мати справу вже не з епізодичними погрозами, з якими можна розібратися по ходу справи. Бо є люди, які відкрито учать подібним речам у церкві. І залишається одне: пряма конфронтація.

Як я вже сказав, завдання учителів частково полягає в тому, щоб пояснити загальну ситуацію тим християнам, які збиті з пантелику і не знають, що думати. Можливо, ми відчуваємо, що заблукали. Проте якщо нам покажуть карту і пояснять, де ми знаходимося, ми виберемо вірний азимут і почнемо пробиратися до безпечного місця. Юда якраз і намагається намалювати загальну картину. Він нагадує, що народу Божому завжди непросто було йти в потрібному напрямі, бо раз у раз його намагалися збити зі шляху. Іншими словами, не відбувається нічого дивного і незвичайного. Ця ситуація не означає, що ви десь вибрали невірну дорогу. Лише має місце звичайна боротьба, яку народ Божий повинен навчитися чекати. Видовище малоприємне, але ми повинні зрозуміти становище, якщо хочемо потрапити, куди слід.

Юди 1:5-16 – Псевдовчителі

«А я хочу нагадати вам, що раз усе знаєте, що Господь визволив людей від землі єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував. І Анголів, що не зберегли початкового стану свого, але кинули житло своє, Він зберіг у вічних кайданах під темрявою на суд великого дня. Як Содом і Гоморра та міста коло них, що таким самим способом чинили перелюб та ходили за іншим тілом, понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад, так само буде й цим сновидам, що опоганюють тіло, погорджують владами, зневажають слави. І сам Архангол Михаїл, коли сперечався з дияволом і говорив про Мойсеєве тіло, не наважився винести суду зневажливого, а сказав: Хай Господь докорить тобі! А ці зневажають, чого не знають; а що знають із природи, як німа звірина, то й у тому псуються. Горе їм, бо пішли вони дорогою Каїновою, і попали в обману Валаамової заплати, і загинули в бунті Корея! Вони скелі підводні на ваших вечерях любови, бо з вами без страху їдять та себе попасають; хмари безводні, що носяться вітром; осінні дерева безплідні, двічі померлі, викорінені; люті хвилі морські, що з піною викидають власний сором; зорі блудні, що для них морок темряви бережеться повік. Про них же звіщав був Енох, сьомий від Адама, і казав: Ось іде Господь зо Своїми десятками тисяч святих, щоб суд учинити над усіма, і винуватити всіх безбожних за всі вчинки безбожности їхньої, що безбожно накоїли, та за всі жорстокі слова, що їх говорили на Нього безбожні грішники. Це ремствувачі, незадоволені з долі своєї, що ходять у своїх пожадливостях, а уста їхні говорять чванливе; вони вихваляють особи для зиску!»

Один з найяскравіших прикладів волаючого і різноманітного нечестя в історії XX століття – нацистський режим, який при Гітлері привів до шести років кривавої війни і єврейського Голокосту. Подібно до страшного землетрусу, він породив соціальні і політичні катастрофи, наслідки яких позначаються донині.

Людям, народженим після війни і які виросли на оповіданнях про нацистські звірства, нелегко зрозуміти, наскільки жителі Британії, Америки та інших країн не розуміли, що відбувається, наскільки відмовлялися вірити в таку сатанинську злість.

Більше того, багато хто захоплювався Гітлером: ніби, наводить лад, повертає країні національну гідність, загублену в 1920-і роки. Британський прем’єр-міністр Невіл Чемберлен підписав з Гітлером угоду. Герцог Віндзорський і герцогиня Віндзорська, судячи з усього, сподівалися, що в разі перемоги Німеччини вони повернуться в Британію королем і королевою. До нападу на Пірл-Гарбор багато американців думали, якщо і вступати у війну, то на боці німців. У людей у голові не укладалося, що справи можуть бути настільки кепськими. Втім, з Німеччини доходили чутки про гоніння на євреїв, але цим чуткам зазвичай або не вірили, або вважали, що чутки перебільшені. Лише коли війська союзників увійшли до концтаборів, стала відома моторошна правда. І коли Європа усвідомила, що відбувалося весь цей час, західний світ охопила хвиля відрази, призвівши до перебудови усього морального ландшафту. Але як же шкода, що знадобилися всі ці звірства, щоб люди зрозуміли небезпеку ідолопоклонницького націоналізму і расизму.

При читанні Юд. 1:5-16 багатьом людям нелегко повірити, що ситуація була такою кепською, як описує автор. Вони думають: «Можливо, проблеми є, але навіщо драматизувати? Навіщо перебільшувати? Допустимо, вам не подобаються ці люди, але навіщо малювати їх настільки чорними фарбами?». Адже Юда вважав, що церква стоїть перед серйозною небезпекою: на дорозі, якою йде община, попалася величезна вибоїна, і якщо в неї потрапити, можна розбитися на смерть.

Уривок містить ще одну трудність: посилає до цілого ряду незвичних для нас оповідань (біблійних і не лише). Юда хоче сказати: «Знову та ж історія! Не дивуйтеся, що це повторюється знову і знову!» І тут, мабуть, варто згадати, про які сюжети йде мова.

Вірші 5-7 нагадують, що Бог судить і карає тих, хто опирається Йому. Таке було з деякими ізраїльтянами при виході з Єгипту (в. 5). Згідно з позабіблійним юдейськими переданнями, суд спіткав і ангелів, що порушили Божий задум про свій статус і обов’язок (в. 6). Сумна доля спіткала жителів Содому і Гоморри (Бут. 19), які, мабуть, нерідко використовували приїжджих як сексуальні іграшки. Покарання, що спіткало їх, – доля, яка може чекати інших нечестивців (в. 7).

Ці оповідання, помічає Юда, добре відомі. Проте є люди, які живуть так, немов вони пустий звук (в. 8-13). Можливо, нам варто почервоніти: чи не живемо і ми так само? (Сподіваюся, в усякому разі, що не зайшли так далеко, як ці учителі.) Відмітивши два їх основних гріха у в. 4, – використовують Божу милість як привід для розпусти і заперечують Ісуса – Юда додає ще декілька: опоганюють тіло, погорджують владами, зневажають слави (тобто ангелів, що мають владу від Бога).

Останнє звинувачення може здатися нам дивним. Зараз більшість людей або зовсім не звертають уваги на ангелів, або бачать у них милих персонажів. Проте для Юди це істоти абсолютно реальні і могутні, легковажне ставлення до яких неприпустиме. Він згадує розповідь, яка з’являється в третьому розділі Книги Захарії, але розвивався в низці інших текстів. Йдеться про те, як архангел Михаїл сперечається з сатаною і повторює докір, висловлений Господом. Михаїл не проклинає сатану, але вручає усе в руки Божі. Юда каже: порівняйте це з поведінкою людей, які ганьблять усе, чого не розуміють. Чи не так, картина знайома за нинішніми знущаннями над християнством, та і взагалі будь-якою релігією? Часто-густо критики видають власне неуцтво буквально в кожній фразі.

Перші два звинувачення зрозумілі. Якщо людина відкидає владу зверху, вона легко може відкинути і людську владу, будь то церковну або світську. А там, можливо, не стане утрудняти себе і будь-якими заборонами, зокрема, сексуальними. Це було б смішним, якби не було таким сумним: багато хто уявляє, що лише «прогрес» дав сексуальну свободу. Проте «прогрес», який часто означає все більшу і більшу сексуальну розбещеність, є лише повернення до тієї форми поведінки, яка позбавляла людей людського вигляду ще в древні часи.

Псевдовчителі нагадують Юді про біблійних нечестивців: вбивцю Каїна, лжепророка Валаама, бунтівника Корея. До речі, коріння проблеми багато в чому йдуть у бунт. Учителі відмовляються визнати над собою авторитет, і в результаті занурюються в моральний хаос і скверну. Невипадково Юда порівнює їх з безводними хмарами, безплідними деревами, лютими хвилями і блудними зорями. Усі ці образи об’єднує те, що щось обіцяється, але не дається: хмари не дають дощу, а дерева – плодів; бурхливим морем неможливо плавати. Спосіб життя, який пропонують учителі, може здатися незвичайним, захоплюючим і звільняючим, але в реальності несе лише ганьбу, пітьму і хаос.

І нарешті, Юда цитує добре відомий у той час єврейський текст, який приписував древньому Еноху всілякі пророцтва. Тут, як і у вірші 9, Юда згадує Книгу Захарії (цього разу 14:5): Господь йде зі святими Своїми. Суд на нечестивців близький. А горезвісні вчителі все бурчать і скаржаться, самі грузнучи в гонитві за задоволеннями, жадності і писі.

Так, важкий уривок. Мабуть, ми б вважали за краще не помічати подібні речі, подібно до того як миролюбна нація вважала за краще б не помічати, що інша нація готує війну і геноцид. Проте застереження від псевдовчень, з їх анархією, небажанням визнати унікальність Ісуса та проповіддю розпусти, зараз анітрохи не менш актуальне, ніж у I столітті. Ми обов’язково повинні просити, щоб Ісус Христос зберіг нас. Відповідь на молитву частково полягатиме в тому, що ми зможемо побачити і розпізнати проблему, коли вона знову з’явиться (а вона обов’язково з’явиться).

Попередній запис

3 Івана 1:1-8 – 1:9-15

3 Івана 1:1-8 – Гостинність людей Божих «Старець улюбленому Гаєві, якого я направду люблю. Улюблений, я молюся, щоб добре велося ... Читати далі

Наступний запис

Юди 1:17-25

Юди 1:17-25 – Врятовані силою Божою «А ви, улюблені, згадуйте слова, що їх давніше казали апостоли Господа нашого Ісуса Христа, ... Читати далі