1 Івана 3:1-10 – 3:11-4:6

1 Івана 3:1-10 – Народжені від Бога

«Подивіться, яку любов дав нам Отець, щоб ми були дітьми Божими, і ними ми є. Світ нас не знає тому, що Його не пізнав. Улюблені, ми тепер Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є. І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він. Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх то беззаконня. І ви знаєте, що Він був з’явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема. Кожен, хто в Нім пробуває, не грішить; усякий, хто грішить, не бачив Його, і не пізнав Його. Діточки, хай ніхто вас не зводить! Хто чинить правду, той праведний, як праведний Він! Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку. Тому то з’явився Син Божий, щоб знищити справи диявола. Кожен, хто родився від Бога, не чинить гріха, бо в нім пробуває насіння Його. І не може грішити, бо від Бога народжений він. Цим пізнаються діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто праведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить!»

Є багато історій про сліпих, що прозріли. Одна з найдивовижніших міститься в дев’ятому розділі Євангелія від Івана, де Ісус зціляє сліпонародженого. Але і в наші дні таке буває. Нещодавно я чув про чоловіка, яка осліпнув у молодості. Згодом він одружився, і в нього народилися діти. Але вони могли його бачити, а він їх – ні. А потім була вдала операція, лікарі повернули йому зір. Яка дивна мить! Побачити обличчя в обличчя, очі в очі, людей, яких він любив, але не бачив. Все-таки зоровий контакт нічим не заміниш. Ви помічали, як люди, які багато дивляться один на одного, іноді починають походити один на одного? Можливо, вони інстинктивно копіюють вираз обличчя, так що навіть м’язи починають перегруповуватися. А уявіть, що роками людина відчувала любов лише в словах і дотиках, і ніколи не бачила її очима.

Згадуються слова різдвяної колядки: «Побачать Його наші очі – через Його рятівну любов». Без тремтіння в голосі таке важко вимовляти і співати. Адже якщо ми любимо Ісуса, то найбільше на світі хочемо побачити Його лицем до лиця, побачити Його посмішку, вираз обличчя. Це був би абсолютно новий рівень пізнання. І саме це обіцяє нам вірш 2, додаючи загадкові рядки: «Але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є». Для Івана це виключно важлива думка. Без неї усе загубиться.

Так як ж усе буде? Уявити собі воскресіння і новий світ, в якому відбудеться це воскресіння, дуже важко. Будь-яка аналогія може виявитися оманливою. Проте оскільки нинішній світ є благе творіння Боже, ми знаємо, що світ і залишиться, тільки буде без тління і смерті, несправедливості і хвороби, горя і сорому. Не буде сліз. Не буде колючого дроту. Але… Якими будемо ми?

В якомусь сенсі ми будемо такими, які ми є, тільки ще більш схожими на себе. А матерії (прославленій матерії!) буде більше, а не менше. Ніякого перебування душ поза тілом, але – свобода від хвороби і смерті. Ми зможемо скуштувати радощі Божого світу, але в нас не буде спокуси ними зловжити, їх жадати чи обожнити.

Я вірю, що все це буде. Проте набагато важливіше, що ми будемо подібні до Ісуса. Уявіть воскреслого Ісуса: такий же як був, і в той же час напрочуд інший. (Інакше звідки б виникло питання: «Хто Ти такий?»; див. Ів. 21:12.) Він пройшов через смерть, і на Ньому навіть були відбитки від цвяхів, проте більше Він не помре ніколи Він немов одночасно належить обом світам, небу і землі, – як і має бути в новому світі, оскільки саме тоді небо і земля з’єднаються повністю і навіки. Проте я підозрюю, що це тільки початок. Я думаю, що коли це відбудеться, реальність так само співвідноситиметься з цими ознаками, як справжній Віндзорський замок співвідноситься з безглуздими малюнками на вказівниках, що показують, куди їхати. Справжній воскреслий Ісус, коли Він зустріне нас, буде незрівнянно чудовішим, ніж будь-які наші уявлення про Нього. Коли наша сліпота мине, ми зможемо поглянути на лице, через яке Бог полюбив нас. І можливо (мені здається, на це натякає Іван), Його погляд преобразить наші обличчя. Можливо, наш вираз обличчя стане більше схожим на Його.

А в чому сенс в усіх цих домислах? Відповідь проста: нам постійно слід нагадувати собі, що попереду – славне майбутнє. Втім, нагадувати слід і про те, що слава є і в сьогоденні, адже Ісус вже прийшов у світ, щоб явити Бога і Життя нового віку. Вже одне це свідчить про те, наскільки сильно Бог любить нас (в. 1). Якщо Ісус є Син Божий, Божа любов в Ісусі зробила і нас Його дітьми, Його синами і дочками. Подумати тільки, яке диво чекає наприкінці, якщо такий початок!

Взагалі згадувати про це можна з найрізноманітніших причин, які ще проясняться під час наступних двох розділів. Проте перш ніж ми дістанемося до позитивного аспекту сподівання, слід серйозно поговорити про негативний. Точніше сказати, про аспект, який може здатися негативним, бо насправді він несе величезний позитивний заряд.

Якщо в нас є така велика надія, необхідно докладати усіляких зусиль, щоб бути чистими, «як чистий і Він». Це складно, але виключно важливе. Можна навести таке порівняння: якщо ви їдете на зустріч з видним колегою з іншої країни, має сенс як мінімум повчити мову, якою ви збираєтеся розмовляти. Чи якщо ви збираєтеся розмовляти з майбутнім працедавцем, ви освіжите в пам’яті необхідні знання, щоб справити найкраще враження. А якщо ви збираєтеся зустрітися із самим Ісусом…

Тоді необхідно набути «чистоти». Але як це зробити? У віршах 4-10 Іван пише тривожну річ: «Кожен, хто в Нім пробуває, не грішить». Що це означає?

Відразу скажемо, що виразився Іван недвозначно, і відхилитися від прямого сенсу його слів неможливо. Слідування за Ісусом, «перебування» в Ньому (Іван називає так приналежність Ісусу), означає преображення особистості. Зрозуміло, Іван у курсі, що християни іноді грішать (див. 2:1 про те, як бути у випадку гріха). Проте тут він має на увазі не випадкові гріхи по слабкості, а гріх як спосіб життя. Зрозуміло, що повністю уникнути гріха не вийде, але потрібно всіляко старатися, щоб гріх не задавав тон усього життя, щоб провали були лише епізодами. Порівняння можна узяти з галузі музики: ми граємо новий твір, і час від часу наші пальці збиваються на мелодію, яку ми звикли виконувати, але це не означає, що потрібно до старої мелодії повертатися.

Іван пише: «Діточки, хай ніхто вас не зводить!». Дивуватися з цієї фрази не доводиться, оскільки і в його часи, і в наші часи, є немало людей, які запевняють, що в гріху немає нічого страшного. Це брехня. Поводитися так, немов ніякої зміни життя не потрібно, є зрада Богові. Бог зробив нас Своїми дітьми (в. 1-2), а це означає, що наше нове і справжнє «я» не може і не стане грішити регулярно. Гріх як спосіб життя буде виключений.

Найбільший з гріхів – нездатність любити. Цій темі багато в чому присвячена інша частина послання.

1 Івана 3:11-4:6 – Виклик любові

«Бо це та звістка, яку від початку ви чули, щоб любили один одного, не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його праведні. Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить! Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті. Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому? Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою! Із цього довідуємось, що ми з правди, і впокорюєм наші серця перед Ним, бо коли винуватить нас серце, то Бог більший від нашого серця та відає все! Улюблені, коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога, і чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього. І оце Його заповідь, щоб ми вірували в Ім’я Сина Його Ісуса Христа, і щоб любили один одного, як Він нам заповідь дав! А хто Його заповіді береже, той у Нім пробуває, а Він у ньому. А що в нас пробуває, пізнаємо це з того Духа, що Він нам Його дав.

Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з’явилося в світ. Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, який не визнає Ісуса, той не від Бога, але він антихристів, про якого ви чули, що йде, а тепер уже він у світі. Ви від Бога, дітки, і ви перемогли їх, більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі. Вони від світу, тому то говорять від світу, а світ слухає їх. Ми від Бога, хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас. Цим пізнаємо Духа правди та духа обмани.»

Одне з моїх улюблених старозавітних оповідань міститься в шостому розділі 2 Книги Царів. Справа відбувається на тлі постійних сутичок, а часом і відкритих військових дій, між Ізраїлем (північною половиною народу Божого) і Сирією (його північним сусідом). Сирійський цар дізнається, що всі його плани і приготування стають відомими цареві Ізраїлю, оскільки ізраїльському пророкові Єлисею відкрите таємне. Тоді сирійський цар посилає військо, щоб схопити Єлисея.

Наступного дня слуга Єлисея виявляє, що місто оточене кіньми і колісницями. У паніці він біжить до Єлисея: що робити? Відповідь Єлисея стала знаменитою: «Не бійся, бо ті, що з нами, численніші від тих, що з ними». Потім Єлисей молиться про те, щоб Бог розплющив очі юнакові. Бог виконує прохання пророка, і слуга бачить: гора повна незримих коней і вогненних колісниць. Природно, з цієї миті події приймають зовсім інший хід.

Знову і знову зустрічаємо ми в Біблії цю тему: сили, які з нами, могутніше за сили, які проти нас. Звертається до неї і Іван. Так, часом потрібна віра, щоб побачити цю реальність. Пам’ятаєте Петра, що йде по воді? Занадто легко засумніватися. Але тоді можна і потонути. І каже Іван: «Більший бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі» (в. 4). Про небезпеку любові до «світу» він вже застерігав – тут ми детальніше дізнаємося, чому, – але говорить і про Божу присутність з нами, що дає нам сили перемагати.

Про яку ж битву йде мова? І чому ми потребуємо підтримки? Адресатам Івана було непросто орієнтуватися в морі повчань, ідей і пророцтв, що вирувало навколо. Наші знання про I століття обмежені, тому не до кінця зрозуміло, що має на увазі Іван. Проте епізодичні натяки дозволяють скласти загальне уявлення про те, яка картина відкривалася перед читачами, коли вони, подібно до слуги Єлисея, виходили уранці з дому і в замішанні поглядали на сили, що ополчилися проти них.

Почати хоч би з «лжепророків». Як ми вже сказали, тут складність передусім у тому, щоб їх розпізнати. На вигляд розумні і віруючі люди, та ще кажуть, що мають слово від Бога. Хто ми такі, щоб сперечатися? Проте Іван знає, що не всякий – пророк, хто пророком себе називає. (Про це застерігав ще Ісус, і нам слід міцно це засвоїти.) Але як відрізнити чорне від білого? І як «випробовувати духів»?

Відповідь полягає в тому, що потрібно уважно слухати, а отриману інформацію зважувати і просіювати. Адже не всі лжепророки вивергають прокляття або говорять зовсім вже безглузді речі. Але буває, що вникнувши, можна помітити фатальну ваду. Наприклад, загалом, вони не вірять, що Ісус Христос прийшов у тілі. Такий критерій у вірші 2.

З упевненістю сказати складно, – у I столітті було багато політичних і «релігійних» рухів, і не виключено, що ці «лжепророки» не належали до відомих нам течій, – але заперечення з’явлення Ісуса в тілі підозріло схоже на якийсь різновид «гностицизму». «Гностицизм» спеціалізувався на таємному знанні (гнозисі): вважалося, що через це знання можна врятуватися від фізичного світу і увійти до духовної сфери.

Гностицизм можна подати таким чином, що десь у чомусь він нагадуватиме справжнє християнство. Проте гностики не вірили, що Месія Ісус прийшов «у тілі», а вважали Його істотою духовною. Невже, думали вони, Месія втілився б у брудне і низинне тіло, – тіло, якому потрібно їсти і пити, спати і випорожнюватися, і більше того (жах жахів!) яке смертне.

На їх думку, Ісус лише здавався людиною. Вони вигадали історії про те, як Він взагалі не помирав (бо не був з тіла і крові). В Ісусі гностики бачили духовну істоту, яка з’явилася відкрити людям, що вони «духовні», що в них є іскра «духу», і що наслідуючи її, можна врятуватися зі світу. Багато релігійних течій наших днів, часом великих, також заперечують, що Ісус був людиною з тіла і крові, і помер лютою смертю.

Повторюся, окремі елементи цього вчення можуть здатися християнськими (хіба не погодився Іван, що «світ» любити не можна?). Проте в ключовому питанні є глибока різниця. Бо віра в пришестя Ісуса Христа в тілі займає в християнстві не другорядне, а головне місце. «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами». Якщо це прибрати, християнства не залишиться. От чому будь-який дух, що примушує людину заперечувати, що Ісус з’явився в тілі, є дух «Антимесії». Цей дух за всяку ціну намагається перешкодити людям увірувати у втілення Слова. Він щосили розгулявся і в наші дні: на кожному кроці чуєш кепкування над самою ідеєю Божого втілення. Так, це вчення вкрай відважне, і таким воно було завжди. Проте воно займає центральне місце в християнстві, і жодних поступок тут бути не може.

У наявності серйозне протистояння. Людям від «світу» цього, услід побитим штампам, легко висміювати ключові положення християнства. І їх слухають (в. 5). У цій ситуації християнинові залишається лише триматися сміливого вчення про те, що значення слова «Бог» нам розкривається через Ісуса, Який від Бога прийшов і утілився. А якщо було б не так, вийшло б, що ми вже не знаємо, хто такий Бог. От чому ми не можемо не погоджуватися із суворими словами: «Хто знає Бога, той слухає нас, хто не від Бога, той не слухає нас».

Зрозуміло, що нині такі розмови здаються страшенно пихатими. Проте Іван цього не має на увазі. Він лише цілком спрямований до того, щоб приліпитися до Бога істинного і відкинути ідолів. Пізнаємо ж ми Бога – через Ісуса. Від цього нікуди не піти.

От чому він надихає читачів, як Єлисей – свого слугу. Якщо істинний Бог є джерело нашого життя, то ми вже здобули перемогу! Той, хто в нас, більше того, хто у світі. Так, зовнішня видимість може бути іншою. Але тут і потрібна віра, – віра в те, що Бог живий прийняв тіло – наше тіло – в Ісусі. І коли сповіщається ця звістка, це означає, що діє Дух істини.

Попередній запис

1 Івана 2:3-14 – 2:15-29

1 Івана 2:3-14 – Нова заповідь Божа «А що ми пізнали Його, пізнаємо це з того, коли заповіді Його додержуємо. ... Читати далі

Наступний запис

1 Івана 4:7-21 – 5:1-12

1 Івана 4:7-21 – Любов Божа «Улюблені, любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від ... Читати далі