1 Івана 1:1-4 – 1:5-2:2

1 Івана 1:1-4 – Слово життя

«Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя, а життя з’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з’явилося нам, що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом. А це пишемо вам, щоб повна була ваша радість!»

«Я бачив майбутнє, і воно працює». Ці сумнозвісні слова вимовив американський журналіст Лінкольн Стефенс у 1919 році. Він щойно повернувся з поїздки в Радянську Росію, засновану на марксистських принципах після того, як революція знесла стару аристократію та її принципи управління. Надію Стефенса розділяли мільйони європейців і американців: можливо, радянський новий ідеал, новий підхід, до влаштування суспільства розв’яже проблему пригноблення і тиранії. Можливо, він і є освічене і прогресивне «майбутнє», до якого, як до великого одкровення, повинне прямувати все людство. Нехай воно ще не настало для всієї земної кулі, але яким воно буде, можна частково бачити по одній з країн.

Ми знаємо, що сталося. Відносні успіхи досягалися лише ціною безлічі людських життів. Радянська система, подібно до інших революційних режимів, кидала у в’язниці і вбивала мільйони власних громадян, не кажучи вже про поневолення низки сусідніх націй. Коли вона рухнула під власною вагою наприкінці 1980-х років, стало ясно, що ця системи гнила вже багато років, можливо, багато десятиліть. А проблеми, нею породжені, не покидають нас і понині.

Незважаючи на цю трагічну помилку, у майбутнє дійсно можна заглянути. Цю картину і малює Іван на початку свого короткого, але дивного листа. Згідно з древньою юдейською вірою, світова історія складається з двох періодів/епох: віку нинішнього (повного нещасть і страждань, неправди і насильства) і віку майбутнього (коли Бог усе виправить і врятує Свій народ від біди).

На жаль, слово «вік» часто перекладалося як «вічний» або «вічність». Звідси в сучасних читачів виникає враження, що тут, як і в інших раннєхристиянських згадках подібного роду, мається на увазі щось «суто духовне», поза нашим часом і простором. Багато людей так і думають, коли читають у вірші 2 про «життя вічне» (у більшості перекладів). Проте це помилка. Іван, як і Павло (і сам Ісус), має на увазі майбутній вік, обіцяний Богом. Це – майбутнє (і воно «працює»).

І Бог показав, яким воно буде. Майбутній вік ще прихований і чекає свого часу, але проблиск його видно. Та що там проблиск: майбутнє вже вторглося в сьогодення. Позначається воно словом Життя, – життя, яким воно задумане, у його повному і сяючому сенсі. Смерть намагалася його спокусити, зупинити і убити, але була переможена життям, яке віднині доступне кожному, хто бажає його скуштувати. Життя втілилося і увійшло до сьогодення з Божого майбутнього і як передвісник Божого майбутнього. Ім’я того життя – Ісус. Таке ключове вчення Івана.

Вчення про те, що нове життя Боже втілилося та увійшло до сьогодення, настільки захоплює дух, що Іван сповнений благоговінням і трепетом. «Що було від початку». Зробимо паузу, замислимося, «…що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали». Знову зупинимося. Бачили власними очима? Не просто мигцем поглянули, але розглядали? Так, каже Іван, і навіть «чого руки наші торкалися». Наші руки торкалися цього Життя? Його? Так, повторює Іван, і чули, і бачили, і торкалися. Ми знали Його. Ми були Його друзями.

І ми понині Його друзі. Після того, як майбутнє увійшло до сьогодення, сьогодення назавжди стало іншим. Життя «з’явилось», і усі можуть його бачити (хоча деякі донині вважають за краще не дивитися). І ми, які бачили і знали його, подібні до свідків у суді, що оповідають про дивне пережите. І сказати можемо багато що. Адже, як помічає Іван наприкінці свого Євангелія, всьому світу не вмістити книг, які можна написати про Ісусові діла. А якщо говорити коротко, ми бачили майбутнє, і воно сповнене світлом і життям, радістю і надією.

Далі Іван скаже про це детальніше. А доки він пише про основне. Ті, хто бачили життя і були захоплені його красою і обіцянням, увійшли до нової сім’ї, нового співтовариства. Грецьке слово «койноніа», яке тут вживає Іван, іноді означало ділове партнерство, але тут сенс значно глибший. Під «койноніа» міг матися на увазі і розподіл між людьми благ і майна. Останній сенс тут є присутнім, але, як ми побачимо, Іван їм далеко не обмежується. Судячи з усього, у слово «койноніа» він вкладає наступне значення: є нова якість життя, яку Бог віднині розділяє з тими, хто почув і побачив життя в Ісусі.

Більше того, Іван розглядає життя самого Бога як спілкування: спілкування Отця і Сина. Ісус Христос є Син Божий, причому не лише в сенсі законного права на престол Ізраїльський, але і в сенсі набагато глибшому. Саме через цей останній сенс Його учні пояснювали унікальні речі, які бачили і чули, яких торкалися. Ісус був не лише Божим даром світу, але і втіленим життям Божим, життям нового віку. Щоб описати цю невимовну таємницю – між Богом і Ісусом є спільне життя, глибока внутрішня реальність, – перші християни використовували образ батьківства: Ісус – Син Божий.

Проте справа цим не закінчується. Ми бачимо щось більш дивне. Узи, що об’єднують Отця і Сина, таємничим чином розширилися. Вони торкнулися усіх, хто дізнався і полюбив живого Ісуса за Його життя, коли Він ходив серед людей. Більше того, віднині – очевидно, у цьому і полягає основний сенс листа – така «койноніа» поширюється і на тих, хто не мав можливості познайомитися з Ісусом під час Його земного служіння, але лише чує про Нього. Новонавернені утворюють братерство з тими, хто особисто бачив і чув Ісуса, торкався Його. І всі вони у свою чергу мають спілкування з Отцем і Сином, які являють собою основу і образ найглибшого спілкування, яке тільки може бути.

Може здатися дивним, що узи спілкування розширюються через саме сповіщення про Ісуса Помазаника. Проте Іван знає, що перший хід у грі був зроблений самим Богом не як акт мовчазного самовираження, але як акт вербальної комунікації. Ісус був не лише життям у тілі, але і (в. 1) «Словом Життя»: мовою Бога, самокомунікацією Бога Своєму народу, а через Свій народ і всьому світу. Згадаємо Євангеліє від Івана, де Ісус названий «Словом», що сталося тілом. Суть полягає в наступному: Бог говорив в Ісусі, і нині Бог говорить через слова, які друзі Ісуса говорять і пишуть про Нього, – у надії, що всі вони приймуть участь у «спілкуванні». Про це і ми повинні молитися, читаючи Іванове послання.

1 Івана 1:5-2:2 – Боже світло і наша пітьма

«А це звістка, що ми її чули від Нього і звіщаємо вам: Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви! Коли ж кажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в темряві, то неправду говоримо й правди не чинимо! Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха. Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди! Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої. А як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з Нього неправдомовця, і слова Його нема в нас!

Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу.»

Перед Елізабет стояв нелегкий вибір. Кілька тижнів тому вона переїхала в новий будинок, а її батьки, задоволені, що вона отримала нову роботу і встає на ноги, вирішили зробити їй подарунок. Вони купили їй розкішне і затишне крісло, з оббивкою в тон вітальні, якраз таке, про яке вона мріяла. Їм було приємно зробити сюрприз дочці.

А потім вони зібралися до неї в гості. Проте буквально напередодні їх візиту сталася неприємність. Елізабет з друзями розбирала нові книги і картини, як раптом… Ніхто точно не знав, як це сталося, але чашка гарячої і міцної кави пролилася на крісло. Як вони тільки не намагалися його відмити: нова пляма і не думала блякнути і виднілася на найвиднішому місці. Дівчина була дуже засмучена. А наскільки ж сильно засмутяться батьки! Що ж робити?

Спочатку вона спробувала умовити батьків прийти в інший день. У разі успіху вона виграла б час: раптом знайдеться спосіб змити пляму? Чи в крайньому випадку, вона замовить нову оббивку. А вони і не дізнаються…

Проте нічого не вийшло. Батьки і чути не хотіли про інший день відвідин. А значить, викриття було неминучим. Що ж, залишалося сказати правду, і будь, що буде.

…Залишимо доки тут героїв цієї маленької домашньої драми – як і всі бурі в склянці води, вона здавалася дуже грізною, – і перейдемо до драми космічної, про яку пише Іван. Легко сказати, що в нас є спілкування з Отцем і Сином! А якщо ми вже зіпсували чудовий Божий дар? А якщо забруднили своє життя бездумністю, дурістю чи відвертим злом?

Вслухаємося в себе. Чи виникають у нас подібні думки? Якщо ні, можливо, ми не розуміємо, що таке Бог. І тут варто повернутися до знаменитих біблійних теофаній. Згадаємо куща, що не згорав: як страшився Мойсей задуму Божого, як хотів уникнути покладеної на нього місії! Чи згадаємо Ісаю. Ісая побачив Бога в Храмі і устрашився за своє життя. Петро просив Ісуса: «Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!». Іван бачить воскреслого і прославленого Ісуса, і падає до Його стоп як мертвий. Саме це і є належна реакція на слова про те, що нас прийняли в спілкування з Отцем і Сином. Хіба ми не зіпсували все? Хіба не личить нам соромитися? Як же нам усе виправити?

Так, дійсно, Бог є світло, і немає в Ньому жодної пітьми. Перед Ним помирає пітьма, що вторгається в наше безладне і невірне життя. Йому достатньо лише одного погляду, і Він усе дізнається. Безглуздо таїтися: якщо ми говоримо, що знаходимося в спілкуванні з Ним, а самі «ходимо в темряві» (тобто поводимося гріховно), ми брешемо. Якщо кажемо, що не маємо гріха, то обманюємо самих себе (вже точно не Бога!). Більше того, якби ми сказали, що ми не грішники (в. 10), ми б виставили брехуном самого Бога. Адже Він ясно сказав і у Священному Писанні, і особисто, що прийшов позбавити нас від влади гріха.

Проте тут таїться і відповідь. Це начебто батьки Елізабет з’явилися до неї з дивовижним миючим засобом, і через декілька хвилин від плями не залишилося б і сліду, а її сором, страх і зніяковіння змінилися б радістю і захватом. Скажете, занадто добре, щоб бути правдою? Що ж, з тією чашкою кави і дійсно було трохи складніше. Проте космічна драма саме так і була вирішена.

Як ми вже сказали, майбутнє Боже явлене в Ісусі, Сині Божому. Проте Ісус помер на хресті, і з найперших днів християнства Його учні вірили, що ця смерть – кульмінація світової історії, вища і остання жертва. Язичникам більше немає нужди приносити богам свої жертви (тим більше, від них і сенсу не було). Та юдеям немає нужди ходити в Храм з жертвами, хоча і наказаними Законом. Рятівний задум Бога-Законодавця утілився в Ісусі, з’явлення Якого провіщав Храм і жертви. Кров, що стекла з тіла Ісусового на хресті, в якомусь сенсі була кров’ю самого Бога. Вона змила людські гріхи так, як їх не змила б жодна тваринна жертва.

Ця жертовна смерть, це Боже життя, віддане за нас і замість нас, призначена для усіх, хто «ходить в світлі». Це не означає, що Бог може щось зробити, лише побачивши нас з морально позитивного боку. Йдеться про наступне: коли ми набираємося мужності поглянути в обличчя своїй провині і свідомо навертаємося до світла, трапляються дві речі. По-перше, ми набуваємо життя Божого (не лише із самим Богом, але і один з одним). По-друге, ми відчуваємо, що кров Ісуса очистила нас зсередини, зняла важкий тягар з нашої совісті. Усе це зникає, коли ми навертаємося до світла і починаємо ходити в ньому. Усе це зникає завдяки Ісусу.

От чому Іван закликає дивитися правді в обличчя. Богові не пустиш пил в очі: Він знає, що з нами було, краще за нас самих. Проте якщо ми будемо чесними, Він простить і очистить нас. Чому Іван каже тут (1:9), що Бог «вірний та праведний»? Тому що Бог вірний Своїй обіцянці прощати. І тому що в смерті Ісуса Він показав Себе «праведним». Так Він збирається виправити весь світ, включаючи нас.

Хтось, не усвідомивши серйозність ситуації, може сказати: якщо Бог такий хороший і добрий, чому б не продовжувати грішити? І на жаль, така логіка досить часто зустрічається. Проте це все одно, начебто Елізабет розсудила: «Раз у батьків є такий чудовий миючий засіб, наступного разу забрудню кавою всі їх меблі!» Адже безглуздо, погодьтеся! Тому Іван помічає: «Це пишу я до вас, щоб ви не грішили». Виходить двояка картина. З одного боку, грішникам треба знати, що Ісус помер за них, і що вони можуть набути повного і вільного прощення. З іншого боку, грішникам, яких простили, треба знати, що це не є основа продовжувати грішити. Вірне і те, і друге. І все це пов’язане із самою суттю християнства.

І ще. Судячи з усього, юдеохристиянським адресатам Івана часом спадало на думку, що Ісус, Месія Ізраїльський, посланий для позбавлення тільки їх одних від гріхів. Нічого подібного, заперечує Іван! Жертва Ісуса спокутує не лише наші гріхи, але «гріхи всього світу». Подібно до того, як Бог не залишився в спілкуванні з одним лише Своїм Сином, але простягнув ці узи на всіх учнів Ісуса; і подібно до того, як Іван пише цей лист, щоб його читачі розділили божественне спілкування, – так усі, хто набуває прощення через смерть Ісуса, повинні бачити в цьому не власний привілей, але можливість для дуже і дуже багатьох. Бог закликає до «спілкування» усе нових і нових людей.

Попередній запис

2 Петра 3:1-10 – 3:11-18

2 Петра 3:1-10 – День Господній «Це вже другого листа пишу я до вас, улюблені. У них нагадуванням я буджу ... Читати далі

Наступний запис

1 Івана 2:3-14 – 2:15-29

1 Івана 2:3-14 – Нова заповідь Божа «А що ми пізнали Його, пізнаємо це з того, коли заповіді Його додержуємо. ... Читати далі