2 Петра 3:1-10 – День Господній
«Це вже другого листа пишу я до вас, улюблені. У них нагадуванням я буджу вашу чисту думку, щоб ви пам’ятали слова, що святі пророки давніше звістили їх вам, і заповідь Господа й Спасителя, що одержали через ваших апостолів. Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння. Бо сховане від тих, хто хоче цього, що небо було напочатку, а земля із води та водою складена словом Божим, тому тодішній світ, водою потоплений, згинув. А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються для огню на день суду й загибелі безбожних людей. Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день! Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття. День же Господній прибуде, як злодій вночі, коли з гуркотом небо мине, а стихії, розпечені, рунуть, а земля та діла, що на ній, погорять…»
Покійний єпископ Стівен Нил був місіонером в Індії, де також учив дітей. Якось він запідозрив, що учні списують один в одного домашні завдання. Діти, що вчилися не дуже добре, списували в тих, хто був стараннішим, а кінець кінцем самостійно виконали завдання лише двоє.
Нил став звіряти відповіді. З’ясувалося, що повністю правильних рішень взагалі немає, а в процесі списування додавалися ще і нові помилки. Нил простежив ланцюжок, а прийшовши на урок, намалював на дошці схему: хто списав у кого. Учні сторопіли і навіть прийняли його за чаклуна. Звідки йому це знати, якщо він не був свідком! Але все виявилося правильним. Логічним шляхом Нил відновив точну картину.
Сам Нил пояснював на цьому прикладі, як виникали помилки в новозавітній текстуальній традиції. Помилки бувають навіть у друкарських виданнях, що вже говорити про рукописи. Переписувати текст від руки – заняття нудне і стомливе. Можна випадково пропустити або двічі написати слово або рядок. Іноді переписувачі вносили і смислові зміни: підправляли стиль або знімали богословські гострі моменти. Часом з’являлася думка: «Якось дивно звучить. Тут, мабуть, помилка. Потрібно переформулювати».
Адже Новий Заповіт часто говорить речі несподівані і навіть непрості для розуміння. Тому учені завжди перевіряють, чи не зіпсований текст у тому чи іншому місці. Оскільки число новозавітних рукописів, починаючи з II століття, дуже велике – значно більше, ніж для будь-якої іншої древньої книги – зазвичай ми можемо відстежити спотворення (зіставляючи свідчення). І ми практично завжди знаємо, що написав автор. Втім, переважна більшість різночитань не впливають серйозно на сенс. (Скажімо, якщо випадково додати або забрати «і», різниця зазвичай невелика.)
Проте в окремих випадках у наявності принципова різниця. Одна з них перед нами. Звернімо увагу на вірш 10. Зараз, коли краще відома рукописна традиція, назріла необхідність виправити переклади. Старі переклади свідчили, що «земля та діла, що на ній, погорять». Вселенська катастрофа, кінець світу! Невже Петро так і написав? Якщо так, це єдине місце в усій раннєхристиянській літературі, де говориться про щось подібне.
Між тим у деяких рукописах (у тому числі двох з найбільш якісних) замість «згорять» сказано «будуть знайдені» (чи «будуть голі»). Мені здається, діло було так. Якісь переписувачі здивувалися, побачивши в тексті «будуть голі»: ніби, бути того не може, і, напевно, малося на увазі «спалені». Так вони зіпсували текст. (Наявність плутанини видно з того, що в низці інших рукописів були випробувані інші можливості.)
Але яка різниця! Насправді, Петро (як інші новозавітні автори) не вважав, що наш просторово-часовий континуум буде спалений і знищений. Такий песимізм, схожий на античний стоїцизм (чи на деякі вчення наших днів) був йому чужий. Древні християнські учителі сповіщали інше: так, великий «вогонь» (буквальний або метафоричний) насувається на землю, але цей вогонь не знищить, а випробує і очистить усе. Згорить лише те, що не пройде випробування.
А що має на увазі апостол під руйнуванням «стихій»? Судячи з усього, йдеться про ті частини творіння, які зараз потрібні для світла і тепла, тобто сонце і місяць, – згідно Об. 21, їх не буде в новому творінні. Втім, у центрі Петрової уваги знаходиться суд над людьми, а не доля природного царства.
Одного разу все відкриється. І все буде судиме вогнем. Це обіцяння Петро затверджує на противагу людям, які під кінець першого християнського покоління стали вважати християнство помилкою, якщо Ісус ще не повернувся. І в наші дні немає браку в «глузіях» (в. 3), які вселяють: перші християни чекали другого пришестя, а раз його доки не сталося, значить, подібні очікування в принципі невірні. Проте вони лише повторюють помилку, від якої застерігає Петро. Зауважимо, до речі, що перед нами єдиний уривок в усій християнській літературі I століття, в якому безпосередньо торкнулася тема затримки. Схоже, що і християнських авторів ІІ століття (і наступних) вона не турбувала. Вони продовжували учити, що Господь повернеться, і що це може статися в будь-який момент. (Звідси вираз «як злодій» у вірші 10, – образ, який спожив ще Ісус.)
Непорозуміння ж виникло частково тому, що «у будь-який момент» іноді розумілося як «от-от», а частково тому, що деякі євангельські уривки передрікають катастрофічні події в межах покоління від Ісуса (напр., Мр. 13). Проте в останньому випадку малося на увазі руйнування Єрусалиму і Храму, яке дійсно відбулося за життя сучасників Ісуса (70 р.). Між тим Петро, як і єврейські учителі, до і після його пояснює: у Бога інші масштаби часу, ніж у нас. Добре було сказано в Псалмі 90:4: у Бога тисяча років можуть бути як один день, і один день як тисяча років. Не слід проектувати на Творця наші хронологічні орієнтири.
Дуже важлива думка Петра про терпіння (до неї він повернеться і під кінець листа). Як ми вже знаємо, цій чесноті надавали велике значення багато раннєхристиянських авторів: частково тому, що без неї не обійтися в повсякденних людських відносинах, а частково тому, що для більшості з них ідея була досить новою. В античному язичництві терпіння не вважалося чеснотою. А тут вона піднесена на новий рівень. Терпіння, яке ми проявляємо в побутових стосунках один з одним, необхідно розповсюдити на вселенський рівень. Бо дійсно настане «день Господній», коли усе з’явиться на суд і відкриється. Але настане він свого часу. Це не означає, що потрібно сидіти, склавши руки. Те, що нам у нашому нетерпінні може здатися зволіканням з Божого боку, насправді, є Його заклик до нас.
І це підводить нас до останнього уривка…
2 Петра 3:11-18 – Терпіння Боже
«А коли все оце поруйнується, то якими мусите бути в святому житті та в побожності ви, що чекаєте й прагнете скорого приходу Божого дня, в якім небо, палючися, зникне, а розпалені стихії розтопляться? Але за Його обітницею ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них пробуває. Тож, улюблені, чекаючи цього, попильнуйте, щоб ви знайшлися для Нього нескверні та чисті у мирі. А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння, як і улюблений брат наш Павло написав був до вас за даною йому мудрістю, як і по всіх посланнях, що в них він говорить про це. У них є дещо тяжко зрозуміле, що неуки та незміцнені перекручують, як і інші Писання, на власну загибіль свою. Тож ви, улюблені, знаючи це наперед, стережіться, щоб не були ви зведені блудом безбожних і не відпали від свого вґрунтування, але щоб зростали в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і дня вічного! Амінь.»
Одного разу увечері ми роздивлялися фотографії із сімейного альбому піввікової давності. Невже він носив такі розкішні вуса? А яка на ній сукня! Здивованим вигукам не було кінця: адже стільки років спливло.
Одна фотографія принесла несподіванку іншого роду. На ній був відомий нам чоловік. Але в той час він не лише не був членом нашої сім’ї, але і навіть не жив по сусідству. Через лише багато років, через шлюб, він увійшов до сім’ї як свого роду почесний дядько. Що ж він робив на старій фотографії?
Відповідь виявилася прозаїчною. Він гостював у друга по сусідству, і вони разом заскочили до нас на чай. Звичайний збіг. Мені він згадався у зв’язку з несподіваною згадкою Петра про апостола Павла. Найменше можна було чекати його появи у вірші 15!
Річ у тім, що до моменту створення 2 Петра, листи Павла вже поширювалися в ряді церков Туреччини і Греції (саме громадам цих місць вони, за винятком Послання до Римлян, і були адресовані), а можливо, і ширше. Багато християн подорожували, і є маса вказівок на те, що тексти – листи, Євангелія і т. д. – переписувалися, потрапляли в нові місця і вивчалися. Петро тут зачіпає тему, характерну і для Павла (не всі це помічають!). Ми вже знаємо, що покликані бути терплячими один до одного і в очікуванні дня Господнього. Виявляється, можна говорити і про терпіння Боже.
Можливо, ми є комічним видовищем: маленьке створення, що нетерпляче переминається з ноги на ногу, коли Творець і Володар всесвіту спокійно робить Свою справу, нескінченно краще знаючи, як управляти світом. Усе, що здається нам «зволіканням», означає не те, що нам слід бути терплячими до Бога, а те, що Бог терпить нас.
Замислимося. Чи так вже нам хочеться, щоб Кінець настав прямо зараз? На цю тему євреї думали ще до Ісуса в спробі розібратися, чому не настає виконання Божих обіцянь. Вони приходили до думки, що Бог дає шанс більшому числу людей покаятися, напоумитися і преобразитися. І слід не скаржитися на затримку, а подякувати за неї.
Так міркував і Павло в Рим. 2:1-11 (чи не цей уривок згадався Петру?). З погляду Павла, «Божа добрість провадить тебе до покаяння» (Рим. 2:4). Якщо ж людина не користується можливістю, результат протилежний: те, що вона робить з часом, що лишився до останнього Суду, лише погіршить її долю на Суді (Рим. 2:5-11).
Схожа і позиція Петра: «А довготерпіння Господа нашого вважайте за спасіння» (в. 15). У терпінні Божому – наш шанс, шанс повернутися до свого покликання жити свято і чисто, поширювати Благу звістку. Адже настає день, коли в сяйві Божої правди з’являться нове небо і нова земля. До цього дня потрібно прямувати вже тут і зараз.
Бачите, як шкодить хибне розуміння задуму Божого? Якщо вважати, що Бог збирається знищити світ, а наші позбавлені тіла душі помістити в якусь позачасову «вічність», навіщо нам турбуватися про свою поведінку? Що воно змінює? Здавалося б, живи собі на втіху, і будь що буде. Так міркували багато філософів і в I столітті, і в наші дні. Але якщо Бог задумав відновити небо і землю (пор. пророцтва в Іс. 65:17; 66:22), наша поведінка в сьогоденні виключно важлива. Для Божого світу в цілому важливо, щоб ми були «нескверні та чисті» (в. 14).
Завершальний уривок листа підсумовує дві ключові думки, які звучали раніше. Перше: будьте напоготові! Це не означає, що потрібно підозрювати усіх в єресі. Слід лише мати мудрість зміїну, не забувати, що дійсно існують беззаконники, які можуть збити зі шляху жвавим словом. Йти за ними не можна: є реальна небезпека позбутися міцної опори, якої ми набули у вірі.
Друге: реальне і постійне, неухильне зростання в християнській вірі і житті. Таке наше християнське право, зростати «в благодаті й пізнанні Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа». Згадаємо тут початкові рядки листа, де Петро заповідав доповнювати віру чеснотою, чесноту – пізнанням, пізнання – стриманням, стримання – терпеливістю, терпеливість – благочестям, благочестя – братерством, а братерство – любов’ю. Про такі якості як терпеливість і стримання він сказав детально. Про інші надав думати читачам.
…Мені здається, це послання містить думки, дуже важливі в наш час. Якщо ми хочемо нести славу Божу і зараз, і в день, коли настане новий вік Божий, потрібно вникати в нього, молитовно приймати його до серця і утілювати в життя.
