2 Петра 2:1-10а – 2:10б-22

2 Петра 2:1-10а – Лжепророки

«А між людом були й неправдиві пророки, як і будуть між вас учителі неправдиві, що впровадять згубні єресі, відречуться від Владики, що викупив їх, і стягнуть на себе самі скору погибіль. І багато-хто підуть за пожадливістю їхньою, а через них дорога правдива зневажиться. І в зажерливості вони будуть ловити вас словами облесними. Суд на них віддавна не бариться, а їхня загибіль не дрімає! Бо як Бог Анголів, що згрішили, не помилував був, а в кайданах темряви вкинув до аду, і передав зберігати на суд; і Він не помилував першого світу, а зберіг самовосьмого Ноя, проповідника праведности, і навів потопа на світ безбожних; і міста Содом і Гоморру спопелив, засудивши на знищення, і дав приклада для майбутніх безбожників, а врятував праведного Лота, змученого поводженням розпусних людей, бо цей праведник, живши між ними, день-у-день мучив свою праведну душу, бачачи й чуючи вчинки безбожні, то вміє Господь рятувати побожних від спокуси, а неправедних берегти на день суду для кари, а надто тих, хто ходить за нечистими пожадливостями тіла та погорджує владою»

«Я вам казав, як легко заблукати».

Хазяїн, що зустрічав на порозі, усміхнувся. Ми думали, що більш-менш знаємо дорогу. В усякому разі, у нас було уявлення про те, куди їхати: ми вже бували у свого знайомого і, здавалося, запам’ятали місцевість. Проте насправді, ми як мінімум один раз звернули не туди, і в результаті зробили велике коло. Довелося блукати якимись задвірками, до того ж хвилюючись, що думають хазяї: стільникових ще не було.

Від нашого запізнення постраждала лише наша самолюбність. Проте урок очевидний: якщо ви оптиміст і не любите думати про проблеми, це не означає, що вони не з’являться. Можливо, навіть навпаки. І стосовно довгої, звивистої і важкої подорожі під назвою християнське учнівство це як не можна вірніше.

Шкода? Так, мабуть, нам хотілося б йти за Ісусом рівним і гладким шляхом, що не обіцяє каверз і не побоюючись у будь-який момент обрати невірний поворот. Проте сам Ісус попередив, що так не буде. Візьмемо хоч би Дванадцять апостолів: одного з них Ісус якось назвав «сатаною», а другий підпав сатанинській волі.

А зараз Петро, можливо, згадуючи, як йому самому доводилося оступатися, суворо попереджає проти лжевчителів і лжепророків. Як хотілося б нам, щоб його слова не були затребувані! Та взагалі хіба без них не став би текст м’якшим і добрішим? І хіба не по-християнськи вважати, якщо людина називає себе християнином і учить своєму розумінню християнства, то її слід вважати християнином? Чи не личить відмовитися від зайвої підозрілості?

Проте ті самі древні християни, які заповідають нам доброту і лагідність, закликають бути на варті проти обману. Адже Ісус учив, що ми маємо бути не лише невинними немов голубки, але і мудрими як змії. Зрозуміло, що поєднувати ці речі важко. Проте якщо не намагатися це зробити, доброго буде мало.

Отже, Петро заводить мову про зміїну мудрість. Є на світі лжепророки, і є на світі лжевчителі. Біда, проте, у тому, що на них цього не написано. Говорять же вони часом так, що можна заслухатися. Люди думають: «Як чудово! Може, трохи несподівано, але ж і непогано». Так, звичайно, і здоровому вченню серце може радіти. І буває, що на старі вчення корисно подивитися в дещо іншому ракурсі. Проте буває і зовсім інакше. Я анітрохи не закликаю до параноїдального звинувачення в єресі всіх, хто дивиться по-новому на старі істини. Але ж дійсно, трапляється, що вірні свідомо закривають очі на факти, і свідомо роблять вигляд, що все гаразд, коли ні про який гаразд не може бути і мови. Страшна небезпека погрожує як церкві в цілому, так і окремому християнинові зокрема, якщо він впадає в нерозбірливість і всеїдність.

Про які же, наприклад, лжевчення попереджає Петро? За його словами, деякі «відрікаються від Владики»: можливо, вони учать, що Ісус – лише один з багатьох учителів, або що Його смерть не була спокутною (в. 1). Лжевчення породжують «пожадливості». Петро не каже, які саме, але сказаного вистачає, щоб бути насторожі (в. 2). Чи не намагалися лжевчителі втлумачити, що поведінка, яку більшість християн вважали огидною, не містить у собі нічого злого? А апостол додає: «Через них дорога правдива зневажиться». На таких, вибачте на слові, вірних, вказують пальцем сторонні: от, ніби, що таке ваше християнство. І нарешті (в. 3), лжепророцтва приносять бариш. Адже люди платять гроші, щоб читати ці книги і слухати ці лекції. Ніколи немає браку в тих, хто хоче почути, що повноважні християнська віра і життя засновані на помилці, і існують шляхи трохи легше.

Перш ніж поглиблюватися в деталі, Петро нагадує читачам декілька сюжетів з Книги Буття (з урахуванням розуміння цих сюжетів у наступних юдейських переданнях). Важливо зрозуміти, що тут апостол не лише підкреслює небезпеку лжевчення (на кшталт, блюзнірам буде не переливки), але і вносить позитивну нотку: Бог врятує Свій народ від біди. Народу Божому твердо обіцяні справедливість і милосердя.

Перший сюжет стосується нечестивих ангелів (Бут. 6). Бог тримає їх у кайданах до Дня Суду. Швидшим виявився суд над грішним світом у дні Ноя, як і у випадку із Содомом і Гоморрою і позбавленням Лота. Звернемо увагу: у кожному з цих випадків нечестя, від якого Бог рятує людей, пов’язане не стільки з якоюсь помилковою теорією, скільки з поганою, ганебною і безсовісною поведінкою.

Знову-таки Петро не вдається до деталей, але загальний сенс ясний. Коли якісь учителі руйнують узи, які християнство (подібно до юдаїзму) накладає на людські бажання, слід бути пильним. Відмітимо і таку найнебезпечнішу комбінацію: дехто «ходить за нечистими пожадливостями тіла та погорджує владою» (ст. 10а). Погодьтеся, було б занадто сміливе стверджувати, що таких проблем у сучасній церкві не існує. І помилитися тут набагато легше, ніж здається.

Втім, повторимося, основний сенс – позитивний (в. 9). Ми не надані самі собі. Так, вірні чекають випробування, а люди погані і безсовісні певний час торжествуватимуть. Проте Бог не буває зганьблений. Він знає, як позбавити Свій народ. І знає, як зберегти нечестивих на День Суду. Поєднання в Богу суду і справедливості можна розуміти за аналогією із заповіддю бути мудрими як змії і невинними як голубки. Життя було б дуже приємним, якби цілком складалася з милості і невинності. Але чого немає, того немає. А значить, потрібно стежити, щоб не збитися зі шляху.

2 Петра 2:10б-22 – Вниз похилою площиною

«Зухвалі свавільці, що не бояться зневажати слави, хоч Анголи, бувши міццю та силою більші за них, не несуть до Господа зневажливого суду на них. Вони, немов звірина нерозумна, зроджена природою на зловлення та загибіль, зневажають те, чого не розуміють, і в тлінні своїм будуть знищені, і приймуть заплату за лихі вчинки. Вони повсякденну розпусту вважають за розкіш; самі бруд та неслава, вони насолоджуються своїми оманами, бенкетуючи з вами. Їхні очі наповнені перелюбом та гріхом безупинним; вони зваблюють душі незміцнені; вони, діти прокляття, мають серце, привчене до зажерливости. Вони покинули просту дорогу та й заблудили, і пішли слідом за Валаамом Беоровим, що полюбив нагороду несправедливости, але був докорений у своїм беззаконні: німа під’яремна ослиця проговорила людським голосом, та й безум пророка спинила. Вони джерела безводні, хмари, бурею гнані; для них приготований морок темряви! Бо, висловлюючи марне базікання, вони зваблюють пожадливістю тіла й розпустою тих, хто ледве втік від тих, хто живе в розпусті. Вони волю обіцюють їм, самі бувши рабами тління. Бо хто ким переможений, той тому й раб. Бо коли хто втече від нечистости світу через пізнання Господа й Спасителя Ісуса Христа, а потому знов заплутуються ними та перемагаються, то останнє буває для них гірше першого. Бо краще було б не пізнати їм дороги праведности, аніж, пізнавши, вернутись назад від переданої їм святої заповіді! Бо їм трапилося за правдивою приказкою: Вертається пес до своєї блювотини, та: Помита свиня йде валятися в калюжу…»

Пару років тому мене і декількох моїх друзів покликали на урочисту вечерю. На ту ж вечерю був запрошений і суддя. Мені нечасто доводиться спілкуватися з видними юристами, тому було цікаво, що той розповість про свою роботу.

Проте розмова не склалася: суддя сказав, що повсякденна реальність далека від тієї райдужної картинки, яку створюють телепостановки. (Втім, у деяких країнах ілюзію розвіюють трансляції судових засідань.) Часто-густо доводиться мати справу з важкими історіями людей, які безнадійно заплуталися в якомусь бруді: у стосунках, у боргах, у фінансових проблемах. Хтось сидить у в’язниці. І всякий, хто йде цим шляхом, тягне за собою вниз інших. Звідси виникає цілий хвіст особистих образ, взаємних звинувачень, причіпок і самовиправдання, а іноді – ненависті до себе, саморуйнування і навіть самогубства. Це страшний і темний світ, сказав суддя; і зараз, коли він не на робочому місці, він вважав за краще б вибрати для бесіди тему більш приємну. Яку хорошу музику я слухав останнім часом?

Від більшості з нас більшу частину часу ця реальність прихована. Вона перебуває десь там – на задвірках і в кулуарах, як доля збочених і зіпсованих розумів (до речі, далеко не лише жебраків і погано освічених, але і на вигляд милих і цивілізованих: лікарів і учителів, а то і кліриків, навіть суддів). Ті ж, хто вважає за краще цього не помічати, живуть в оманливому раю.

Тональність Петра чимось нагадує похмурі одкровення вищезгаданого судді. Ідей та ідеалів, що ставлять перед складними моральними дилемами, існує багато. І Петро всіляко втлумачує читачам, наскільки потрібно бути напоготові. Мало того, що можна помилитися в якихось окремих питаннях: бувають люди небезпечні, від яких краще триматися чимдалі.

Перший докір на адресу лжевчителів звучить на наш слух незвично: вони не лише відрізняються свавіллям і нахабством, але і зневажають ангельські сили. (Ангели не відповідають зустрічними звинуваченнями, – тут Петро знову спирається на єврейські передання і тлумачення.) Мабуть, мається на увазі наступне: бунт проти Бога пов’язаний з небажанням визнати над собою владу. За часів Петра це проявлялося в зневажанні ангелів.

У наші дні люди мало думають про ангелів: хто вони, і чим зайняті. Нам подобається, що вони є. Ми малюємо їх на листівках і календарях, вішаємо у вигляді прикрас на різдвяні ялинки. Але вони виходять у нас занадто вже домашніми і беззахисними. Нам так спокійніше: немає нужди ставитися до них серйозно. Адже на них покладена важлива роль у Божому піклуванні про світ! І саме тому людина, не бажаюча визнавати над собою нічиєї влади, починає з повстання проти цих незримих божественних сил.

Тут ми і стикаємося з темною іншою реальністю на кшталт тієї, про яку говорив мій знайомий суддя. Умовляння Петра слід читати не з гордовитим самовдоволенням (ніби, до чого деградували древні), а із сумом і тривогою. Адже і в нас це сидить. І нам треба приборкувати і викорінювати погані пристрасті, вирощуючи квіти замість бур’яну. Люди які загрузли в несправедливості, оргіях і надмірних сексуальних бажаннях, отруюють атмосферу усюди, де з’являються (в. 13).

Знову ж таки Петро звертається до біблійних паралелей (в. 15-16). Він згадує, як пророк Валаам збирався (заради наживи) проклясти Ізраїль, але був викритий власною ослицею (Чис. 22). Бо є люди причетні духовній силі, але що використовують її в зло. Ми пам’ятаємо, чим та історія закінчилася: побачивши, що проклясти ізраїльтян він не може, Валаам відпрацював свій гонорар в язичницького царя хитромудрою порадою. Пошліть до ізраїльтян спокусливих красунь, які залучать народ Божий в аморальність, а потім в ідолопоклонство (Чис. 31:15). Тоді усе вийде. Чим не картина наших днів…

В останньому уривку (в. 17-22) відмітимо два моменти. По-перше, лжевчителі обіцяють «свободу», а самі поневолені тлінню.

Про свободу нині говорять усі, кому не лінь. Але що таке свобода? Питання складніше, ніж здається. Скажімо, я «вільний» їсти, що заманеться. Ніхто не заборонить, поліція не заарештує, і навіть жоден проповідник не докорить у нечесті. Але це не означає «свобода» жити здоровим і повноцінним життям. Мабуть, що я лише помру завчасно, і всі мої надії будуть перекреслені.

А ще я «вільний» прогуляти зарплату. Але якщо я піду за цією пристрастю, забувши про всяку відповідальність, яка ж тут «свобода»?

Судячи з усього, Петро особливо виділяє сексуальну розбещеність. Вона легко входить у небезпечну звичку. Секс легко стає основною темою думок і розмов. Але чи це «свобода»? Секс подібний до вогню. Вогонь – річ корисна, дозволяє зігрітися і приготувати їжу. Але якщо ви захопитеся і розпалите багаття посеред кімнати, не дивуйтеся, якщо від будинку залишаться одні головешки. Свобода може обернутися свободою саморуйнування.

І ще один момент. З глибокою печаллю Петро пише про людей, які досить близько підійшли до християнської віри і життя, щоб знайти шлях справжньої святості, а потім визнали його занадто важким і попрямували в протилежному напрямі. Здавалося б, життя протікає весело і десь навіть добре. Але… Петро згадує грубувату стару приказку. Будемо, каже він, називати речі своїми іменами, а не прикривати непривабливу реальність красивими словами. А реальність така: пса вирвало на вулиці, потім він повертається до блювотини і з’їдає її. Огидно? Саме так. Значить, пора взятися за розум.

Попередній запис

2 Петра 1:1-11 – 1:12-21

2 Петра 1:1-11 – Підтвердьте своє покликання! «Симеон Петро, раб та апостол Ісуса Христа, до тих, хто одержав із нами ... Читати далі

Наступний запис

2 Петра 3:1-10 – 3:11-18

2 Петра 3:1-10 – День Господній «Це вже другого листа пишу я до вас, улюблені. У них нагадуванням я буджу ... Читати далі