2 Петра 1:1-11 – 1:12-21

2 Петра 1:1-11 – Підтвердьте своє покликання!

«Симеон Петро, раб та апостол Ісуса Христа, до тих, хто одержав із нами рівноцінну віру в правді Бога нашого й Спасителя Ісуса Христа: благодать вам та мир нехай примножиться в пізнанні Бога й Ісуса, Господа нашого! Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою. Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління. Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті пізнання, а в пізнанні стримання, а в стриманні терпеливість, а в терпеливості благочестя, а в благочесті братерство, а в братерстві любов. Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення з своїх давніх гріхів. Тому, браття, тим більше дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання, бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа.»

Днями мій півторарічний онук потрапив у магазин іграшок. Магазин сяяв вогнями і кольорами. Від підлоги до стелі, від одного кінця до другого, прилавки буквально ломилися від дивних речей. Унук не знав, з чого починати. Він побіг спочатку туди, потім сюди, потім ще кудись, будучи в щасливому потрясінні від достатку. І усе, що він міг сказати, виразилося в одному слові: «Вау!»

Приблизно таке ж відчуття в мене виникає, коли я починаю читати текст, який ми називаємо Другим Посланням Петра. (Деякі дослідники вважають його псевдонімом, але судячи з окремих оборотів, якась Петрова причетність відчувається, навіть якщо він не писав послання в буквальному розумінні слова.) Кожна фраза, кожне слово сяють і переливаються. Кожна ідея немов свідчить: «Поглянь на мене, адже це ж вражаюче!» Абсолютна правда! Проте перш ніж переходити до деталей, важливо зрозуміти картину в цілому.

А картина в цілому – це воля Божа про Свій народ. Занадто часто люди думають, що Бог хоче від нас «релігії»: ніби, будьте добрими дітками і відмовтеся від усього, що вам приємне, і наслідуйте правила (дуже неприродні). Проте це якнайглибше нерозуміння дійсності. Чудовий уривок у 1:3-11 пояснює реальний стан речей.

По-перше, Бог вже дав нам усе необхідне для того, щоб ми стали такими, якими повинні стати (в. 3). Так, 2 Петра багато говорить про важливість морального зусилля. Проте автор ясно дає зрозуміти, що усе виходить від Бога.

По-друге, Бог хоче, щоб ми стали причасниками Його природи (в. 4). Деяких християн це бентежить: чи сумісне з упокорюванням претендувати на таке? Проте інші християни, особливо православні, убачають тут саму суть християнства. Врешті-решт, якщо Дух Божий приходить мешкати в нас і преображає нас, чи не означає це, що в нас вже поселяється божественна природа, яка потім веде нас, доки ми не наситимося Божою присутністю і силою? Звичайно, більшість з нас більшу частину часу не відчувають себе так само. Проте можливо, ми просто не навчилися ще розпізнавати, що буває, коли Бог входить у наше життя.

По-третє, Бог призвав і обрав тих, хто пішов за Ісусом (в. 10). Петро каже, що християни повинні «підтвердити» це покликання і обрання. Чи означає це, що Бог сам не упевнений? Звісно, ні. Йдеться про упевненість самих християн.

По-четверте, Бог вже встановив Своє «Царство», Своє суверенне володарювання і на землі, як на небі (в. 11). Коли майбутній вік настане остаточно (знову ж таки детальніше про це буде сказано далі), Ісусові учні увійдуть до цієї вищої реальності з’єднання неба і землі.

Така загальна канва. Засвоїти її тим більш важливо, що вона показує: усе, що ми робимо із послуху і вірності Богові і Євангелію, відбувається по благодаті Божій, за обітницею Божою, силою Божою і веде в Царство Боже. Така відправна точка.

Далі звернемо увагу на наступне. Для Петра дуже важлива ідея, що силою і благодаттю Божою ми повинні навчитися самодисципліні і встати на шлях християнського морального розвитку. Деяким читачам такий поворот не подобається: ніби, чи немає тут спроби поквитатися з Богом правильною поведінкою? Чи немає тут стимулу до гордині і святенництва («от, який я хороший християнин»)? Проте з вищесказаного ясно, що подібні претензії абсолютно не доречні.

Ще один суттєвий момент. Апостол пише про необхідність втікати «від пожадливого світового тління», щоб стати причасниками божественної природи. Дійсно, цікаво, що, нам велено, з одного боку, противитися дияволові (1 Петра 5:9), а з другого, втікати від похоті, яка зводить нижче людського рівня (тут і в 2 Тим. 2:22)? Згадаємо, як втік Йосип від дружини Потіфара, коли вона намагалася його спокусити (Бут. 39). Анінайменшого боягузтва тут немає. Як помітив один мудрий старий автор, боягуз рятує перспективи за кошт честі – Йосип же зробив протилежне. Згідно з вченням Петра і Павла, ми повинні чинити аналогічно.

Всупереч тому, що думає багато хто в наші дні, втікати від похоті дуже важливо. Адже похіть – це наркотик. Подібно до будь-якого наркотику, вона вимагає все більше і більше, а дає все менше і менше. Вона перетворює людей на тіні самих себе. Як і темні фінансові угоди, вона «розтліває»: вона робить з моральною природою те, що рак робить з клітинами фізичного організму.

Петро закликає читачів йти в протилежному напрямку. Він каже, що треба ставати все більш людяними, здобуваючи гідні риси: віру і пильність, пізнання і стримання, терпеливість і благочестя, братерство і любов. На це потрібні час і зусилля, свідомий вибір і докладання волі. Саме собою нічого не вийде. Проте якщо людина докладатиме зусиль і молитиметься про допомогу і благодать Божу, вона пізнає Ісуса Христа. І в цьому пізнанні вона не буде християнином лише для самої себе. Вона стане приносити плоди в служінні Богові (в. 8).

2 Петра 1:12-21 – Слово пророче певніше

«Тому то ніколи я не занедбую про це вам нагадувати, хоч ви й знаєте, і впевнені в теперішній правді. Бо вважаю я за справедливе, доки я в цій оселі, спонукувати вас нагадуванням, знаючи, що я незабаром повинен покинути оселю свою, як і Господь наш Ісус Христос об’явив був мені. А я пильнуватиму, щоб ви й по моєму відході завжди мали це в пам’яті. Бо ми сповістили вам силу та прихід Господа нашого Ісуса Христа, не йдучи за хитро видуманими байками, але бувши самовидцями Його величі. Бо Він честь та славу прийняв від Бога Отця, як до Нього прийшов від величної слави голос такий: Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав! І цей голос, що з неба зійшов, ми чули, як із Ним були на святій горі. І ми маємо слово пророче певніше. І ви добре робите, що на нього вважаєте, як на світильника, що світить у темному місці, аж поки зачне розвиднятися, і світова зірниця засяє у ваших серцях, бо ви знаєте перше про те, що жодне пророцтво в Писанні від власного вияснення не залежить. Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим.»

Я пишу ці рядки в середині зими. Коли уранці встаєш, ще темно: світає пізно. Проте будь менше хмар, на небі світився би передвісник зорі, «уранішня зірка», як прозвали древні Венеру. Втім, вона не завжди знаходиться на одному місці неба, але дуже часто вона тут і провіщає настання ранку. Так було і сьогодні вранці.

Для Петра «світова зірниця», яка сяє в серцях (в. 19), – це обіцяння про Ісуса, чий прихід ознаменує настання великого Божого дня. Древнє християнство було немислиме без віри в те, що Ісус повернеться і завершить почате.

Це допомагає зрозуміти вірші 12-15. Петро знає, що скоро помре. Про це його попереджав ще Ісус (Ів. 21:18-19), а вірш 14, можливо, відбиває додаткове наступне одкровення стосовно цього. Проте йому було важливо, щоб читачі засвоїли істини, яким він їх учив. Смерть апостола не повинна означати занепаду апостольської віри.

Проте в нас немає необхідності сидіти і, склавши руки, чекати уранішньої зірки. Петру, Якову та Івану вже було велике одкровення про Ісуса, коли вони стояли з Ним на горі Переображення (Мр. 9:2-8). До речі, це єдине місце за межами перших трьох Євангелій, де згадується про Переображення (випадку, коли від Ісуса стало виходити світло, коли Він говорив з Мойсеєм і Іллею, а голос з неба назвав Його Сином Божим). Петро підкреслює: ця розповідь – не «хитро видумана байка». Судячи з усього, у цей час деякі супротивники християнства вже висміювали перекази про Ісуса як байки. Петро заперечує: ні, це правда, і він особисто був свідком.

Як очевидці, апостоли іншими очима поглянули на біблійні пророцтва – величезний і складний світ знаків, що вказують на прийдешнє, – і побачили, що несподівано ці пророцтва набувають сенсу. Серед цих пророцтв було пророцтво про «зорю», що сходить від Якова (Чис. 24:17). У ті часи цей уривок широко розумівся як месіанський, і цілком імовірно, що слова про «світову зірницю» у вірші 19 ним і навіяні. Петро займає таку позицію: оповідання про Ісуса, як би досягаючи кульмінації в одкровенні слави при Переображенні, означають, що віднині ми читаємо древні юдейські Писання, вже знаючи кінець. І тоді видно, що все спочатку спрямовувалося до з’явлення Месії. Більше того, одкровення слави Божої в Ньому тісно пов’язане з обіцянням про те, що і ми станемо «причасниками божественної природи». 2 Петра – текст унікальний у тому сенсі, що ці дві лінії сполучені одна з одною.

Петро коментує нову ситуацію, відносно якої в жодного древнього юдея, так би мовити, не було дорожньої карти. Усе спрямовувалося до дня слави Божої, коли буде відновлений Храм, а Месія прийде врятувати свій народ. Як вірили древні християни, це вже відбулося, хоча і парадоксальним чином. Виконання обіцянь в Ісусі очевидне: це довели Його Переображення, а потім Його Воскресіння. Проте раніше нікому і на думку не спадало, що між з’явленням Месії і настанням великого останнього дня буде чималий проміжок часу. Ніхто не замислювався, яким буде цей період і чому.

Петро, подібно до інших апостолів і на підставі Писань, дає пояснення. Християни знаходяться в ситуації, описаній у вірші 19: Ісус, Його з’явлення, преображення, смерть і воскресіння, підтвердили пророчі слова Писання, яких слід триматися, як люди вночі тримаються яскравого світильника, – доки Ісус не з’явиться як світова зірниця, що сповіщає настання великого останнього дня Божого.

Хтось скаже: а що коли така інтерпретація Писання – вигадка? Раптом ні про що подібне в пророків не сказане? На сумніви в Петра є тверда відповідь (в. 20-21). Писання не чиясь довільна вигадка. Втім, божественне натхнення не скасовує людський розум і людську індивідуальність: Біблія напрочуд різноманітна, у ній є і поезія, і історія, і пророцтва, і химерні символи. Проте людські слова доносять слово Боже. «Звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим». Мабуть, в одних біблійних авторів це виходило свідомо (Амос? Єремія?), а інших ні (Екклезіяст?). Як би то не було, тепер очевидно: усі сподівання здійснилися в Ісусі. Як інші древні християни, Петро твердо тримається Священного Писання і вірить у Сина Божого. Поки ми не побачимо Сина, ми не зрозуміємо, до чого прямувала біблійна історія. Поки ми не зрозуміємо Писання, ми не осмислимо, навіщо з’явився і ким був Ісус. Необхідно триматися і Писання, і Сина, доки не засяє в наших серцях світова зірниця. А потім вона через нас засяє для світу.

Попередній запис

1 Петра 5:8-14

1 Петра 5:8-14 – Твердість силою Божою «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти ... Читати далі

Наступний запис

2 Петра 2:1-10а – 2:10б-22

2 Петра 2:1-10а – Лжепророки «А між людом були й неправдиві пророки, як і будуть між вас учителі неправдиві, що ... Читати далі